Чтение онлайн

Головна думка, яка визначила мету моєї мандрівки, була — бажання чітко уявити собі з антропологічного боку людність південно-західного берега Нової Гвінеї в порівнянні з жителями північно-східних її берегів, а це можна було зробити, побачивши все на власні очі.

Вирушаючи в подорож, я запасся листами адміністрації Нідерландської Індії [51] .

23 лютого 1874 року я рушив з Гесіра (острівця між східним краєм острова Сераму та невеличким островом Серам-Лаут) на південно-західний берег Нової Гвінеї.

Мене супроводили двоє слуг, жителів острова Амбоїни, та мій папуаський хлопчик Ахмат [52] ; команда урумбаю складалася з шістнадцяти чоловік, з яких десять були папуаси. 27 лютого урумбай кинув якір коло острова Наматоте (острів між затокою Бітчару та бухтою Тритон у Новій Гвінеї).

Щоб вибрати місцевість, зручну для будування хатини, я відвідав острів Айдуму, берег Лобо, архіпелаг Мавари і, нарешті, надумав лишитися жити на березі Нової Гвінеї, що зветься Айва, проти архіпелагу Мавари. Папуаси були дуже здивовані з мого наміру жити з ними, але поводилися зо мною дружньо і навіть дуже шанобливо. Через те що берегові папуаси Ковіай кочують у своїх пірогах з одної затоки до другої, переїжджаючи від берега до берега, незабаром моя хатина стала центром, навколо якого раз у раз тиснулися, піроги жителів Наматоте, Айдуми, Мавари. Їхні старшини: радья [53] Наматоте, радья Айдуми, капітан Мавари — щодня відвідували мене, запевняючи у відданості й дружбі.

Познайомившись з околицями, я надумав зробити далеку екскурсію. Лишивши охороняти хатину амбоїнця Иосифа та п'ятьох серамців, я рушив з рештою людей спочатку на східний берег затоки Тритон, у місцевість, яку звуть Варіка. За своїм звичаєм, лишивши моїх людей в урумбаї, я сам, неозброєний, зробив екскурсію в гори; мене супроводили верховинці гір Камака, які звуться «вуоусірау». Перейшовши берегове пасмо, я відвідав велике й цікаве озеро Камака-Валлар, невідоме досі навіть серамцям, які майже щороку навідуються до цих берегів. Озеро це лежить на сході, на висоті близько п'ятисот футів над рівнем моря, і оточене горами. Коло озера стоїть кілька хатин вуоусірау. Гори на схід, цебто в глиб країни, — не заселені.

З Варіки я рушив далі урумбаєм, спиняючись коло островів Айдуми, Каю-Мери, Лакахії, і продерся у вузьку затоку Кіру-ру (Ента-бай на голландських картах). Я бачив, що ця затока помилково зветься затокою, являючи собою довгу протоку між суходолом та архіпелагом низьких островів, зарослих мангровими [54] деревами. В останній, більший басейн цієї гаданої затоки (в кінці бухти Кіруру) можна потрапити іншим способом, проїжджаючи вузькими протоками між островами.

На берегах бухти Кіруру не було селищ, і тільки в останньому басейні, в місцевості, що зветься Тімбона, я знайшов два напівзруйновані курені. Відціля я рушив у гори. Кілька стежок, зрубані стовбури та гілля свідчили, що в ці гори навідуються папуаси. Позаду прибережного пасма гір (1 500 футів заввишки), куди я сходив, лежить лісова гірська країна.

Повернувшись з екскурсії в гори на урумбай, я рушив шукати вздовж берега зручного якірного місця для ночівлі, гадаючи другого дня повернутися до моря іншою протокою. Мій план змінила несподівана поява п'яти великих пірог, на яких було чимало папуасів. Деякі обставини змусили мене думати, що папуаси рушили за нами не з дружніми намірами, і хоч після довгих вагань дехто з них і зійшов на урумбай, та це тільки збільшило підозру моїх людей, між якими було кілька бувалих, що не раз відвідували берег Нової Гвінеї. Вони дуже просили мене не лишатися тут на ніч, а вийти швидше в море. Я погодився на їхні переконливі прохання, ми рушили в море, і мої люди так старанно гребли всю ніч, що на світанку ми опинилися вже біля виходу з бухти Кіруру проти Ваймата. Увесь другий день я намагався зав'язати стосунки з папуасами, та жодна пірога не наблизилася, дарма що на березі тубільці кликали нас у селище. Через те що берег тут не має ніяких певних якірних стоянок, а свіжий вітер, велика хвиля та дужий прибій були вельми незручні, щоб рушати далі на південь, я вирішив повернутися в Айву.

Повертаючись назад 2 квітня коло острова Айдуми, я дізнався від папуасів, що під час моєї відсутності верховинці затоки Вітчару напали на жителів Айдуми, які оселилися тимчасово біля моєї хатини, забили дружину й дочку радьї Айдуми та поранили кількох чоловіків і жінок, через що мої люди покинули хатину в Айві, перенісши мої речі на макассарський надуакан, який прийшов нещодавно в Наматоте торгувати з папуасами.

Я поспішив до Наматоте й дізнався, що мої сусіди, жителі Мавари та Наматоте, скориставшись з нападу верховинців, пограбували мої речі. Надто дошкульна була для мене втрата кількох метеорологічних та анатомічних інструментів; мою аптеку та запас хіни й червоного вина також не пощадили.

Я хотів повернутися в Айву, та ні серамці, ні мої амбоїнські слуги не хотіли рушати туди зо мною, боячись другого наскоку папуасів. Анакода (малайський шкіпер) увесь час чекав нападу та грабунку, отож кілька днів згодом, після того, як я переніс мої речі з падуакану на урумбай, він поспіхом покинув берег Ковіай, подавшись на острови Кей або Ару.

Моїм людям дуже хотілося рушити за падуаканом, та я вирішив переселитися на острів Айдуму. Для цього я повернувся до Айви, спалив рештки своєї хатини і, повернувшись в Айдуму, побудував нову хатину в місцевості, що зветься Умбурмета. Моя друга хатина була менша від першої, і я жив у ній сам, бо мої люди боялися ночувати на березі і спали на урумбаї, який стояв на якорі недалеко від берега. Та мені не довелося жити спокійно. Обставини щодня ускладнялися: верховинці та берегові папуаси справді приходили ще раз в Айву; я також дізнався, що жителі Наматоте хочуть напасти на мою резиденцію в Айдумі. Кожного дня були новини: то там, то тут бачили підозрілі піроги, то помічали свіжі сліди невідомих людей, що блукали коло моєї хатини й навіть ночували поблизу в лісі.,

Доводилося бути насторожі, носити зброю, а це було нудно й стомлювало. До того ж я дізнався ще більше подробиць про грабунок. Виявилося, що моїм серамцям не можна довіряти й що навіть не можна буде сподіватись від них допомоги на випадок наскоку. Були фактичні докази, що один із серамців узяв участь у грабунку моїх речей в Айві, що інші перебувають в інтимних стосунках з папуасами, що, коли верховинці-папуаси приходили в Айву й мій амбоїнський слуга Иосиф роздавав порох та кулі, щоб прогнати їх, серамці стріляли холостими пострілами. Ці факти можна легко пояснити тим, що три чверті моїх серамських матросів були папуаси й деякі з них навіть вивезені змалку з цих самих місцевостей.

Я оселився в Айві, маючи на увазі, що на суходолі Нової Гвінеї фауна багатша, ніж на сусідніх островах. Моє перебування на острові Айдумі довело, що я не помилився; хоч цей острів був не далі за половину морської милі від Нової Гвінеї, та фауна його була бідніша.

Після грабунку моїх речей люди Наматоте й Мавари не наважувалися навідуватись до моєї хатини в Айдумі, і тільки люди Айдуми, Каю-Мери, Камака лишалися коло моєї нової резиденції, через що матеріал для антропологічних спостережень став обмеженіший. За таких напружених відносин з тубільцями не було рації заходжуватися коло екскурсій і навіть далеко відходити від хатини; тому мої спостереження зосередилися на ближчому кораловому рифі, а вільний час та вечори я був між папуасами, які, витягнувши свої піроги на берег, утворювали знову поблизу моєї хатини маленьке селище.

На кінець квітня погода змінилася. Часті громовиці, великі дощі, сильний прибій свідчили про переміну мусону. Заходив час, коли урумбай мав повернутися до Сераму, бо потім, коли встановиться мусон, вітер, прибій та хвиля могли б зробити небезпечним поворот такого невеликого судна.

Ранком 25 квітня я дізнався, що один з головних грабіжників, капітан Мавари, переховується в одній з прау (човен). Я одразу ж надумав з одним слугою піти туди. Знайшовши капітана й приставивши йому до рота револьвера, я наказав чоловікові, що йшов зо мною, зв'язати йому руки. Він був такий здивований і наляканий, що не вчинив анінайменшого опору. Так само були здивовані серамці й папуаси, які були на березі й бачили все це.

Після цього арешту я наказав негайно привести вождя Мавари на урумбай і перенести туди мої речі з хатини. За півтори години все було готове, щоб відпливати, і при попутному вітрі урумбай був уже близько полудня далеко від берега Папуа-Ковіай.

30 квітня я прибув із своїм полоненим на острів Кільвару й передав його місцевому радьї, в домі якого я чекав прибуття голландського військового судна, яке мало прийти сюди з амбоїнським резидентом.

Я вивіз із Нової Гвінеї досить цікаву зоологічну колекцію, переважно губок з коралових рифів. Моя краніологічна колекція збагатилася також на шість, без сумніву, справжніх папуаських черепів.