Чтение онлайн

— Ну, е-е, я скакав швидко, Магістр Рал. По-моєму, учора я щось, здається, їв. Однак я у повному порядку. Я можу з'їсти що-небудь після…

— Тоді сідайте, — звелів Річард. — Дозвольте запропонувати вам гаряче. Вам це піде на користь.

Поки офіцер знехотя сідав на моховиту землю поруч з Келен і Карою, Річард поклав у миску рис з бобами і відрізав великий шматок вівсяного коржика. Капітан Мейфферт не смів йому перешкодити і з жахом дивився, як його обслуговує сам Магістр Рал.

Річарду довелося двічі протягувати миску, перш ніж офіцер наважився її взяти.

— Це всього лише рис з бобами, капітан. Я ж не руку Кари вам пропоную.

— Морд-Сіт заміж не виходять! — Захихотіла Кара. — Вони просто беруть чоловіка в співмешканці — якщо хочуть. А його думки ніхто не питає.

Річард глянув на неї — і не засміявся: він дуже добре знав, що Морд-Сіт говорить правду. Те, що відбувалося у Морд-Сіт з чоловіками, не мало нічого спільного з любов'ю. Скоріше — навпаки. Повисло незручне мовчання. До Кари дійшло, що вона ляпнула зайве, і вона вирушила наламати гілок для багаття.

Келен знала, що Денна — та сама Морд-Сіт, що захопила Річарда — взяла його в співмешканці. І Кара теж це знала. Коли Річард іноді різко прокидався і чіплявся за неї, Келен всякий раз замислювалася, чи були його кошмари плодом уяви або спогадами про те, що відбувалося насправді. Коли вона ласкаво цілувала його в спітніле чоло і питала, що йому приснилось, він нічого не міг згадати. І Келен була вдячна йому хоча б за це.

Річард взяв довгу гілку, покладену поперек багаття, зняв з неї кілька шматочків бекону, поклав капітанові в миску і накрив шматком коржа. У них було з собою багато припасів, які Річард купив під час довгої подорожі на північ. Їжі їм повинно вистачити ще надовго.

— Дякую! — Гаркнув капітан Мейфферт і пригладив копицю світлого волосся. — Виглядає дуже апетитно.

— Так і є, — кивнув Річард. — Вам пощастило. Сьогодні готував вечерю я, а не Кара.

Кара, немовби пишаючись тим, що кухар з неї огидний, посміхнулася, ніби її обдарували компліментом.

Келен була впевнена, що цю історію стануть тепер переказувати і слухати з виряченими очима і здивованим недовірою: сам Магістр Рал подає їжу одному зі своїх підданих. По тому, як капітан їв, можна було здогадатися, що з останньої трапези пройшло куди більше доби. Такому великому чоловікові потрібно багато їжі.

Він проковтнув черговий шматок і підняв очі.

— Мій кінь. — Капітан почав підніматися. — Коли пані Кара… Я забув про коня. Мені потрібно…

— Їжте. — Річард встав і ляснув капітана Мейфферта по плечу, змушуючи залишатися на місці. — Я все одно збирався піти подивитися, як там наші коні. Заодно подивлюся і вашого. Думаю, він теж не відмовиться від води і вівса.

— Але, Магістр Рал, я не можу допустити, щоб ви…

— Їжте. Це заощадить час. Коли я повернуся, ви вже покінчите з вечерею і відрапортуете мені, як годиться. — Річард розчинився у темряві, і звідти долинув його голос:

— Але боюся, у мене як і раніше не буде ніяких розпоряджень генералу Райбаху.

Тепер тишу порушував лише скрекіт цвіркунів. Вдалині закричав якийсь нічний птах. За найближчими деревами заіржали коні — напевно, зраділи появі Річарда. Під скелястий навіс зрідка заповзав клаптик туману, обдаючи щоки Келен вологою. Їй дуже хотілося повернутися набік і закрити очі. Річард дав їй трохи трав'яного настою, і ліки вже починали свою заколисуючю дію. Принаймні біль вони теж дещо заспокоювали.

— Як ви себе почуваєте, Мати-сповідниця? — Запитав капітан Мейфферт. — Всі за вас дуже турбуються.

Сповідницям рідко доводилося зустрічатися з такою теплою і щирою турботою. У Келен ледь сльози на очі не навернулися.

— Поступово одужую, капітан. Повідомте всім, що я вже скоро остаточно прийду в себе. Ми їдемо в одне тихе містечко, де я зможу насолоджуватися свіжим повітрям і трохи відпочити. Впевнена, що остаточно видужаю ще до осені. І сподіваюся, що до того часу Річард буде… трохи менше турбуватися за мене і зможе повернути свої думки до насущних військових справ.

Капітан посміхнувся:

— Усі будуть щасливі дізнатися, що ви видужуєте. Навіть порахувати не можу, скільки людей говорили мені перед від'їздом, що хочуть дізнатися про ваше самопочуття.

— Передайте їм, що зі мною все буде в порядку, і я прошу їх не хвилюватися за мене, а побільше піклуватися про себе.

Капітан зачерпнув ще ложку. По його очах Келен бачила, що воїна турбує ще щось. Але висловив він свою тривогу не відразу, а через деякий час.

— Нас також турбує, що ви з Магістром Ралом потребуєте захисту.

Кара, яка і без того сиділа прямо, примудрилася випрямитися ще більше, надавши своїй позі загрозливого характеру.

— Магістр Рал і Мати-сповідниця не залишилися без захисту, капітан. У них є я. Коли є Морд-Сіт, немає потреби в красивих бронзових гудзиках.

Цього разу офіцер не відступив. В його голосі виразно зазвучали владні нотки.

— Мова не йде про прояв неповаги або недооцінку, пані Кара. Як і ви, я поклявся охороняти їх, це мій обов'язок. Ці бронзові гудзики і раніше зустрічалися з ворогом, захищаючи Магістра Рала, і мені не віриться, що Морд-Сіт захоче усунути мене з однієї лише гордині.

— Ми їдемо в далеке відокремлене місце, — поспішно втрутилася Келен. — Мені здається, що самотність і присутність Кари будуть достатнім захистом. Якщо Річард думає інакше, він це скаже сам.

Капітан знехотя кивнув.

Відправившись разом з Келен на північ, Річард не став брати з собою охорону. Келен знала, що він зробив це цілком свідомо. Взагалі Річард нічого не мав проти озброєної охорони і раніше не заперечував, коли їх супроводжував озброєний загін. Кара теж наполягала на військовому супроводі, однак навряд чи вона зізналася б у цьому капітану Мейфферту.

Вони досить довго пробули в Андері з капітаном і його елітною гвардією. Келен знала, що він чудовий командир. На вигляд йому було років тридцять. Напевно, він служив уже років десять і був ветераном багатьох кампаній.

В різких рисах його обличчя ще тільки почала проступати зрілість дорослого чоловіка.

Протягом століть завдяки війнам, міграції та окупації інші культури змішувалися з д'харіанською, розбавляючи кров і виводячи нові типажі. Високий широкоплечий капітан Мейфферт був чистокровним д'харіанцем, синьооким і світловолосим. Як і Кара. Чарівні пута були сильніше всього у чистокровних д'харіанців.