Чтение онлайн

— Так-так, — протягнув він, підводячись. Сорочки на ньому як і раніше не було. — Схоже, два мокрі пацюки знайшли-таки нору для житла.

Його хтивий погляд ковзав по Ніккі. На обличчя їй він навіть не дивився.

Ніккі спершу вихопила у нього сумку, а потім і свої речі. І заходилася запихати їх назад в сумку. Молодик спостерігав, продовжуючи посміхатися. Річард злякався, що вона наплює на узи з Келен і скористається своєю силою, але Ніккі лише розлючено глянула на нахабу.

Кімнатка виявилася жалюгідною і обшарпаною. Низька стеля просто тиснула. Колись вона була побіленою, але тепер потемніла від чаду свічок і ламп, і тепер кімната була схожа на печеру. Освітлювала приміщення самотня свічка, що горіла на забрудненій поличці біля дверей. В кутку, біля засидженої мухами стінки стояла наперекіс шафа. Одні дверцята шафи виламані. Єдине, на що можна сісти, крім зашмарканої і засмусоленої соснової підлоги, — два дерев'яних стільці при столі біля вікна. Маленькі квадратики скла на вікні були всі заляпані плямами фарби всіх кольорів веселки. Через маленький вибитий трикутник Річард бачив сіру стіну сусіднього будинку.

— Як ти сюди потрапив? — Гаркнула Ніккі.

— Універсальний ключ, — помахав він ключем, як королівським жезлом. — Мій тато — керуючий домом. Я просто оглядав ваші шмотки на предмет підривної літератури.

— А ти вмієш читати? — Ніккі просто сочилася отрутою. — У житті не повірю, поки на власні очі не побачу! З фізіономії молодика не сходила виклична посмішка.

— Нам не потрібні тут підривні елементи. Це може піддати небезпеці всіх інших. Мій батько зобов'язаний повідомляти про будь-яку підозрілу діяльність.

Річард ступив убік, пропускаючи ідучого до дверей хлопця, але тут же перехопив його за руку, коли той схопив свічку.

— Це наша свічка, — вимовив Річард.

— Та ну? З чого ти це взяв?

Річард стиснув міцніше оголену мускулисту руку хлопця. Дивлячись йому в очі, він жестом показав:

— На низу вирізані наші ініціали. Хлопець машинально перевернув свічку, щоб подивитися. Гарячий віск бризнув йому на руку. Завищавши, він упустив свічку.

— Ох ти! Біда яка! — Спокійно промовив Річард. Нахилившись, він підняв свічку. — Сподіваюся, з тобою все в порядку? Гарячий віск в очі не потрапив, а? Моторошно болить, коли гарячий віск потрапляє в око.

— Так? — Молодик відкинув прямі темні волосся з лоба. — А звідки ти знаєш?

— У себе на батьківщині я якось бачив, як це трапилося з одним бідолахою.

Річард висунувся в коридор, де горіла на полиці ще одна свічка. І нігтем демонстративно надряпав Р і С на низу свічки.

— Ось бачиш? Мої ініціали. — Молодик навіть не зволив подивитися.

— Угу, — буркнув він і рвонувся до дверей.

Річард вийшов з ним разом і запалив свічку від тієї, що горіла в коридорі. Молодик, пригальмувавши, зарозуміло глянув на Річарда.

— А як той придурок ухитрився залити собі воском очі? Він що, такий же тупий здоровенний облом вроді тебе?

— Та ні, — недбало відповів Річард. — Зовсім ні. Це був заклопотаний молодик, що по дурості зазіхнув на чужу дружину. І віск в очі йому бризнув чоловік.

— Та ну? А чому цей тупоголовий козел просто не закрив повік?

І тут Річард вперше за весь час обдарував хлопця не обіцяючою нічого хорошого посмішкою.

— Та тому що йому спершу відрізали повіки, щоб він не міг закрити очей. Бачиш, там, звідки я родом, з кожним, хто доторкається до жінки всупереч її волі, обходяться не дуже-то ласкаво.

— Та ну?

— Ага. І повіки — не єдине, що відрізали тому молодцю.

Молодик знову відкинув волосся з лоба.

— Ти що, мені погрожуєш, облом?

— Ні. Я не можу зробити тобі нічого гірше того, що ти робиш собі сам.

— Це ти про що?

— Ти ніколи нічого в житті не досягнеш. Ти завжди будеш нікчемою, брудом, що зчищають з чобіт. У тебе є лише одне життя, а ти його витрачаєш даремно. І це дуже сумно. Сумніваюся, що ти маєш хоча б найменше уявлення, що означає бути по-справжньому щасливим, вчинити щось дійсно варте, щоб можна було пишатися собою. Ти сам все це відкинув, і гірше цього нічого бути не може.

— Я не можу змінити своє життя.

— Ні, можеш. Ти сам будуєш своє життя.

— Та ну? І як ти собі це уявляєш?

— Подивися, в якому свинарнику ти живеш, — обвів рукою Річард. — Твій батько — керуючий домом. Чому б тобі не проявити трохи гордості і не привести в порядок це місце?

— Так він же керуючий, а не господар. Господар був жадібним сучим сином, що здирав плату, яка багатьом була недоступна. Орден забрав цей будинок собі. А господаря за його злочини проти народу замучили до смерті. Моєму батькові дали роботу керуючого. Ми просто доглядаємо за цим будинком, щоб допомагати таким дурням як ти, у кого немає житла. У нас немає грошей на ремонт будинку.

— Грошей? Хіба потрібні гроші, щоб прибрати все це сміття в коридорі? — Вказав Річард.

— Не я його накидав.

— А поглянь на ці стіни. Щоб їх вимити, гроші зовсім не потрібні. А підлогу в цій кімнаті? Її не мили років десять як мінімум.

— Ей, я ж не прибиральниця!

— А щаблі біля під'їзду? Хто-небудь в один прекрасний день зверне собі шию. Може, навіть ти сам або твій батько. Чому б тобі для різноманітності не зробити що-небудь корисне і полагодити їх?

— Я ж сказав, у нас немає грошей на ремонт.

— А для цього гроші і не потрібні. Їх потрібно лише перебрати і замінити прогнилі сходинки. А їх можна вирізати з лежачих повсюди дощок.

Парубок витер долоні об штани.

— Раз ти такий розумний, то чого ж не полагодиш сходинки?

— Відмінна думка. Я так і зроблю.

— Та ну? Я тобі не вірю. — До хлопця знову повернулася нахабство.

— Завтра, після роботи, я полагоджу сходинки. Якщо прийдеш, то я навчу тебе, як це робити.

— Може, й з'явлюся, щоб подивитися на придурка, який буде лагодити щось, що йому навіть не належить, і лагодити задарма до того ж.

— Зовсім не задарма. А тому, що я теж ходжу по цій драбині, і щоб будинок, в якому я живу, виглядав пристойніше. І мені не хочеться, щоб моя дружина зламала собі ногу. Але якщо ти захочеш прийти і навчитися, як лагодити сходи, то спершу одягнеш сорочку з поваги до живучих у твоєму домі жінок.

— А якщо я прийду подивитися, але не стану одівати сорочку, як якийсь старий пердун!

— Тоді у мене не знайдеться достатньо до тебе поваги, щоб витрачати час на те, щоб навчати тебе лагодити сходинки. І ти нічому не навчишся.

— А якщо я не хочу нічому вчитися?

— Ну, тоді, навпаки, я дізнаюся щось нове про тебе.

— Та з якого біса мені взагалі потрібно вчитися лагодити якісь дурнуваті сходинки? — Закотив очі хлопець.

— Взагалі-то особливої необхідності вчитися лагодити сходинки у тебе немає, але якщо тобі не наплювати на себе самого, то тобі слід було б хотіти чому-небудь навчитися. Навіть найпростішим речам. Людина починає пишатися собою, тільки якщо робить щось корисне, нехай це всього лише тільки лагодження декількох сходинок.