Чтение онлайн

На підлозі ногу було нікуди поставити. Тут стояли ящики, переповнені деталями, брусками, заклепками, клинами, обрізками металу, гаками, битими тиглями, дерев'яними затискачами, ломами, шматочками олова, обривками ланцюгів, шківами і тому подібним. І самі різні пристосування для наковалень. Все це покривав шар сажі, пилу і металевого пилку.

Біля наковалень стояли великі широкі бадді з водою. Ковалі били молотами по розпеченому металу, розплющуючи його, вирівнюючи, склепуючи і виковуючи. Розпечений метал сичав і парував, коли його занурювали у воду. Інші перевертали щипцями заготовки, що здавалися спійманими шматочками сонця. Ковалі тримали ці зачаровані шматочки і за допомогою молота перетворювали на вироби.

У такому шумі Річард ледь зміг зібратися з думками.

Один працівник роздував величезні ковальські міхи, налягаючи на них усією своєю вагою. Під тиском повітря вогонь ревів. Всюди, де тільки можна, стояли переповнені вугіллям кошики. Якісь дивні металеві вироби і труби були встановлені у гнізда. До стін і підпор притулені металеві обручі. Деякі обручі призначалися для бочок, а ті, що побільше, — для коліс фургонів. Там і сям по всьому приміщенню валялися тиглі і молоти, де їх в поспіху покидали в боротьбі з розпеченим металом.

Коротше, тут був повний розгардіяш.

У дверях стояв чоловік у шкіряному фартусі. Він тримав у руках грифельну дошку, покреслену лабіринтом ліній, і вивчав здоровенну штуковину з металевих брусків, що знаходилася в сусідньому приміщенні. Річард чекав, не бажаючи йому заважати. Той задумливо постукав дрібкою по губі, потім стер лінію на дошці і намалював її знову, трохи зсунувши місця перетину.

Річард насупився, вивчаючи креслення. Чомусь зображене на ньому здавалося смутно знайомим, хоча він ніяк не міг збагнути, що ж це.

— Чи не ви старший коваль? — Запитав Річард, коли чоловік озирнувся.

Брови його, здавалося, застигли в вічно сердитому вираженні. Волосся він стриг коротко — дуже мудре рішення, коли працюєш поблизу вогню і розжареного дочиста металу, — що додавало загрозливої суворості його зовнішності. Середнього зросту і жилавий, завдяки манері поведінки він здавався більшим, ніж насправді, і справляв враження людини, цілком здатної впоратися з будь-якими виникаючими проблемами. Судячи з того, як інші працівники поглядали на нього, вони явно побоювалися цієї людини.

Слідуючи раптовому імпульсу, Річард вказав на тільки що проведену чоловіком лінію.

— Це невірно. Те, що ви тільки що намалювали, — невірно. Верх розташований правильно, але от низ повинен би ось тут, а не там, де його позначили ви.

Той і бровою не повів.

— А ти знаєш, що це за штуковина?

— Ну, не зовсім, але я…

— То якого дідька ти смієш вказувати мені, де розташувати цю опору?

Здавалося, він готовий сунути Річарда в піч і розплавити там.

— Ну, навскидку, я точно не скажу. Але щось підказує мені, що…

— Краще тобі виявитися тим хлопцем, що привіз метал.

— Це я і є, — відповів Річард, радіючи можливості змінити тему, і жалкуючи, що не утримав язик за зубами. Але ж він просто намагався допомогти. — Куди…

— Де тебе носило весь день? Мені було сказано, що метал доставлять прямо з самого ранку. Чим ти займався? Спав до полудня?

— Ні, пане. Ми відразу ж вирушили на ливарний завод. Іцхак відправив мене туди ще на світанку. Але там виникли проблеми, тому що…

— Мене це не цікавить. Ти сказав, що привіз метал. Вже й так досить пізно. Розвантажуй його.

Річард роззирнувся. Жодного вільного клаптика.

— І куди мені його розвантажувати?

Старший коваль сердито оглянув завалене приміщення, ніби чекав, що які-небудь купи самі собою пересунути в інше місце. Але марно.

— Якби ти приїхав тоді, коли повинен був, то розвантажив би тут, одразу за дверима складу. А тепер вони притягнули ці здоровенні санчата, які потрібно зварити, так що доведеться тобі відтягнути заготовки в заднє приміщення. Наступного разу вилазь з ліжка раніше.

Річард намагався бути ввічливим, але вже починав втрачати терпіння. Було боляче отримувати прочухана через те, що у коваля день не задався!

— Іцхак ясно дав зрозуміти, що метал повинен бути доставлений вам сьогодні, і відправив мене простежити за цим. Я привіз ваш метал. І щось не бачу нікого, хто ще зміг би доставити вам його так швидко.

Рука з грифельної дошкою опустилася. Вперше за весь час коваль уважно подивився на Річарда. Робітники, хто чув слова Річарда, швиденько поспішили забратися подалі.

— Скільки металу ти привіз?

— П'ятдесят болванок, вісімдесят фунтів. Коваль сердито зітхнув.

— Я замовляв сто. Якого біса вони послали з фургоном ідіота, коли…

— Ви хочете послухати, як йдуть справи, або бажаєте покричати на когось? Якщо бажаєте даремно стрясати повітря, то валяйте, лайка на комірі не висне, але коли все ж хочете дізнатися, як все насправді, дайте знати, і я вам розповім.

Коваль якийсь час мовчки витріщався на нього, як бик на бджолу.

— Як тебе звуть?

— Річард Сайфер.

— Ну, так як же все відбувається насправді, Річард Сайфер?

— Завод хотів виконати замовлення. У них склади завалені під зав'язку. Вони не можуть відвантажити метал. Вони хотіли видати мені все замовлення, але приписаний до них транспортний інспектор не дозволив нам забрати всі сто болванок, тому що інша транспортна компанія повинна отримати свою рівну частку вантажу, але у неї зламалися фургони.

— Значить, фургонам Іцхака не дозволено брати більше, ніж покладена їм чесна частка, яка в даному випадку дорівнює п'ятдесяти заготовкам, і не більше.

— Абсолютно вірно, — підтвердив Річард. — Принаймні до тих пір, поки інші транспортні компанії не зможуть теж доставляти свою частину вантажу.

Коваль кивнув.

— Завод спить і бачить як продати потрібний мені метал, але я не можу отримати його сюди. Мені не дозволено самому перевозити його, щоб не позбавляти транспортних робітників на зразок тебе роботи.

— Що стосується мене, — сказав Річард, — то я зміг би привезти сьогодні ще одну партію, але вони сказали, що не можуть видати мені вантаж до наступного тижня. Я б порадив вам задіяти всі транспортні компанії, які можна, на поставку вам вантажу. Таким чином у вас куди більше шансів отримати необхідне.