Чтение онлайн

І я спинився з поновленим відчуттям роздратування, згадавши, який я тепер насправді багатий, а попри те змушений мати вигляд злидаря.

Тим часом князь легким порухом руки перервав мої зауваги.

– Навіщо засмучуватись?
– спитав він.
– Радше пишайтеся, що можете бути вільні від банальних предметів розкоші. Геній зростає на горищі, а помирає в палаці. Хіба це не загальновизнана теорія?

– На мою думку, радше заяложена й хибна, - відказав я.
– І генієві не завадило б відчути бодай раз ефект палацу, тоді як за звичай він помирає з голоду.

– Слушно! Однак, помираючи з голоду, він породжує такі думки, з яких ситий буде багато хто після нього! У цьому - велемудре Провидіння, мій любий пане! Шуберт сконав у злиднях, але погляньте, який зиск мали з його творів видавці нот! Це майстерний розподіл природи: чесні люди мусять жертвувати собою, щоб дати змогу існувати шахраям.

Він засміявся, і я глянув на нього з деяким здивуванням. Його зауваження було таке близьке до моєї власної думки, що я сумнівався, серйозний він чи жартує.

– Ви, певна річ, говорите з сарказмом?
– спитав я.
– Насправді ви не вірите в це?

– О, чи вірю я!
– вигукнув він; його гарні очі заблищали.
– Як би я не вірив у те, чого мене навчив досвід, що б мені лишалося? У всьому треба коритися необхідності, як радить старе прислів'я. Треба скоритися, коли диявол підганяє. Справді, важко знайти заперечення на це слушне зауваження. Диявол підганяє світ із батогом у руці, і, що є досить дивним (беручи до уваги, що люди вірять в існування Бога), успішно керує своїм запрягом, виявляючи надзвичайну вправність!..

Він насупив брови, і лінія гіркоти коло рота зробилася глибшою й різкішою; раптом знову ясно посміхнувшись, він повів далі:

– Однак не слід моралізувати: мораль викликає нудоту; кожна розсудлива людина ненавидить, коли їй говорять, чим вона є і чим би могла бути. Я прийшов для того, аби зробитися вашим другом, якщо ви дозволите. І, щоби покінчити з церемоніями, їдьмо до мене в готель, де я замовив вечерю.

Наразі я був цілком зачарований його вільним поводженням, гарною зовнішністю та мелодійним голосом; його сатиричний настрій пасував до мого. Я відчував, що ми чудово зійдемося з ним, і початкова прикрість через те, що він застав мене в таких скрутних обставинах, якось минулася.

– Залюбки!
– відповів я.
– Та спершу дозвольте мені трохи пояснити вам стан справ. Ви багато чули про мене від мого друга Джона Керрінгтона, і я знаю з його листа, що ви прийшли сюди, бо відчуваєте приязнь до мене й бажання зробити мені ласку. Дякую вам за цей люб'язний намір! Я знаю, ви сподівалися знайти злидаря-літератора, який змагається з жахливою нуждою та відчаєм, і години зо дві тому ваші сподівання цілком би справдились. Але тепер обставини змінилися: я дістав звістку, яка цілковито змінює моє становище; я мав цього вечора дивовижний сюрприз…

– Маю надію, приємний?
– м'яко поцікавився мій співрозмовник.

Я всміхнувся.

– Судіть самі!
– і я простяг йому листа від адвокатів, які сповіщали мене про несподіване багатство.

Він кинув на листа побіжний погляд, потім згорнув і повернув мені, ввічливо вклонившись.

– Я маю привітати вас, - сказав він, - що й роблю. Хоча це багатство, яке, вочевидь, тішить вас, мені видається дрібницею. Ви змарнуєте його впродовж якихось восьми років чи навіть швидше. Аби бути багатим, по-справжньому багатим у моєму розумінні цього слова, потрібно мати близько мільйона на рік. Тоді можна сподіватися, що уникнеш богадільні.

Він засміявся, а я по-дурному витріщився на нього, не знаючи, як сприймати його слова: як правду чи як марні хвастощі. П'ять мільйонів мати за дрібницю!

Він вів далі, вочевидь, не помічаючи мого здивування:

– Невичерпна людська жадібність, мій любий пане, ніколи не може бути вдоволена. Якщо людина має одне, вона бажає іншого, і смаки її зазвичай коштують їй задорого. Наприклад, кілька гарненьких жіночок, далеких від забобонів, невдовзі увільнять вас від ваших п'ятьох мільйонів у гонитві за діамантами. Верхогони зроблять це ще швидше. Ні-ні, ви не багаті - ви досі злиденні, тільки злидні ваші вже не такі надокучливі, як раніше. Зізнаюся, я сам через це розчарований, оскільки йшов до вас із надією бодай раз у житті зробити добро і розіграти батька-годувальника для генія-початківця; та в цьому мене, як і зазвичай, випереджено. Це, знаєте, дивна річ, одначе факт: скрізь, куди б я не прийшов з особливим наміром щодо людини, мене завжди випереджають! Це справді тяжко!..

Він зупинивсь і підвів голову, прислухаючись.

– Що це таке?
– спитав він. Скрипаль за стіною грав «Ave Maria».

– Як жалісливо!
– сказав мій гість, зневажливо знизавши плечима.
– Отже, мільйонере та майбутній славнозвісний великосвітський леве, маю надію, для запланованої вечері перешкод немає? І, може, потім до кафешантану, коли ваша ласка? Що ви на це скажете?

Він дружньо поплескав мене по плечі, глянувши просто в обличчя; ці дивовижні очі, в яких були і сльози, і вогонь, дивились на мене ясним і владним поглядом, остаточно підкоривши мене. Я й не намагався опиратись тій особливій силі, що вабила мене до чоловіка, якого я щойно зустрів: відчуття було надто сильним і приємним, щоби протистояти йому. Лише одну мить я вагався, оглядаючи свою потерту одіж.

– Я не можу супроводжувати вас, княже, - сказав я.
– Я скидаюся радше на волоцюгу, ніж на мільйонера.

– Маєте рацію!
– згодився він.
– Однак утіштеся! У цьому ви подібні до багатьох інших крезів. Тільки горді злидарі дбають про гарну одіж; вони та ще хіба гарні легковажні дами скуповують за звичай усе красиве та елегантне. Негоже припасований сюртук часто вкриває спину першого міністра, і якщо ви побачите жінку, вбрану в сукню кепського крою та кольору, майте певність, що вона страшенно чеснотлива, знана з добрих справ і, ймовірно, герцогиня!

Він підвівся й підтяг до себе своє соболяче хутро.

– Що кому до вбрання, коли гаманець повний!
– говорив він далі весело.
– Щойно в газетах напишуть, що ви мільйонер, - і, без сумніву, який-небудь спритний кравець ураз винайде нового дощовика а-ля Темпест, такого самого м'яко-зеленого, художньо-злинялого кольору, як ваша нинішня одіж. А тепер їдьмо! Повідомлення від ваших повірників має збудити у вас здоровий апетит, і я хочу, щоб ви віддали належне моїй вечері. Зі мною тут мій кухар, а він не позбавлений майстерності. До речі, маю надію, ви зробите мені ласку й дозволите бути вашим банкіром, доки ваших майнових справ не буде законно розглянуто й затверджено.

Цю пропозицію було зроблено так делікатно й по-дружньому, що я не міг не пристати на неї з вдячністю, - адже вона звільняла мене від тимчасових труднощів. Я поспіхом написав кілька рядків для квартирної хазяйки, повідомляючи, що заборговані їй гроші буде вислано поштою наступного дня; по тому, сховавши знехтуваний рукопис, мій наразі єдиний скарб, у бічній кишені, я загасив лампу і з новим приятелем, який так несподівано з'явився в моєму житті, залишив назавжди своє жалюгідне помешкання і пов'язані з ним злидні. Я не думав тоді, що настане час, коли я озиратимусь на дні, перебуті в цій маленькій непоказній кімнатці, як на найкращий період мого життя, дивитимусь на пережиту гірку скруту як на кермо, за допомогою якого святі янголи спрямовували мене до високих та шляхетних цілей; час, коли я в розпачі молитимусь, проливаючи божевільні сльози, щоби знову бути тим, чим я був тоді! Я не знаю, добре чи зле, що наше майбуття приховане від нас. Чи уникали б ми зла, якби знали його наслідки? Питання сумнівне; у будь-якому разі, тієї хвилини я перебував справді у блаженному невіданні. Я весело вийшов із похмурого будинку, де мешкав так довго, зазнаючи розчарувань і труднощів; я повернувся до них спиною, відчуваючи таку полегкість, яку й висловити важко; останнім, що я чув, був жалісливий зойк мирної мелодії, ніби прощальний покрик невідомого й незримого скрипаля.