Чтение онлайн

Відповідь:Модна і актуальна нині проблема лемків, бойків і гуцулів перехрещується попри все для формування їхньої симпатії до польськості і лояльності до держави та ізоляції тим самим різними шляхами від впливів сепаратизму

Підсумовуючи реальні наслідки попередньої праці, не раз дуже шляхетної, жертовної і коштовної, належить відверто визнати, що завдяки духові XX століття, який виключає денаціоналізацію цілих племен, і через відсутність для цього потрібних фондів, з нашого боку, про полонізацію хоча б одного племені з них, крім спорадичних випадків окремих осіб чи родин, не може бути й мови.

Надання допомоги і підтримка руського населення шляхом утворення різних товариств приятелів лемків, бойків і гуцулів, в основному прекрасне, корисне і зрозуміле для свідомих громадян, викликає образу польського сільського народу і польських міщан, які живуть у цих місцях віки, оскільки, як вони розуміють, належало спочатку надати допомогу польським селам і містечкам, які згинаються під все агресивнішим натиском української культурної акції, релігійної і економічної, при рівночасній загальновідомій безпорадності, а не раз, на жаль, і байдужості адміністративно-політичних служб.

Справа сільської шляхти на Прикарпатті, хоча внутрішньо подібна до проблем трьох «руских» племен, які живуть поряд, діаметрально відрізняється, бо, маючи позірно один і той же зовнішній тип, тобто греко-католицький обряд, є проблемою не тільки на ґрунті національної політики, тобто отримання лояльності або прихильності певних елементів і племен, але перш за все внутрішньою проблемою польського народу, тобто необхідністю повернення втрат у результаті поганої релігійної політики за часів давньої Речі Посполитої і ворожої національної політики окупаційних урядів — через реполонізацію найбільшого на тих землях державного і військового елементу, яким є дрібна сільська шляхта, яка масово схиляється до польськості, колись це була охорона кордонів польських королів у важливих оборонних місцях, комунікаційних вузлах і перевалах уздовж всього Прикарпаття.

II питання.Чи проблема підкарпатської шляхти настільки важлива, щоб коштувала таких зусиль війська, нарешті, чи вимога військом рішучої співпраці у цьому напрямку інших державних органів, а перш за все адміністративно-політичних органів, не зруйнує основ так званої «політики порозуміння» з українцями?

Відповідь.Значення цієї проблеми зміг оцінити пан Івіце-міністр військових справ, якщо вирішив створити окрему роту сільської шляхти, що не мало жодного прецеденту в нашій мирній армії. Належить підкреслити, що на усьому Прикарпатті й Поділлі нині нараховується близько 200 тисяч душ сільської шляхти, що з точки зору стану польського народу не є дрібницею, особливо якщо врахувати, що навернення цих душ дало б велике зростання відсотка на користь польського елементу в найбільш руських повітах, бо це є елемент живий, з темпераментом і, раз навернений до польськості, стане рухливим і полум'яним, як справжній неофіт.

Нарешті, найважніша справа, якщо на заході є два уразливі і важливі фактори, що вирішують обороноздатність країни, тобто доступ до моря і Сілезький вугільний басейн, то на сході найуразливішим фактором є, беззаперечно, найбагатше у Польщі нафтове родовище у Дрогобицькому повіті.

Національний склад прикарпатських сіл і повітів, а перш за все карта, додана до геральдичної праці професора Л. Виростка «Рід Драгів-Сасів на Галицькій Русі» (Варшава, 1932), показує, що сільська шляхта зосереджена здебільшого власне навколо Дрогобицького повіту, а найбільше у Самбірському, Дрогобицькому, Турчанському, Стрийському і лише потім у Добромильському, Олеському, Санокському, Кросненському і навіть Перемишльському повітах — окремо стоїть група на Поділлі Тернопільського воєводства. Цей факт розселення не може бути байдужим нікому, а перш за все чинникам, які можуть своїм голосом у Польщі вплинути, тобто війську. (…) У Висоцьку Верхньому 3 роки тому не було жодного поляка і ні одного римо-католика, крім коменданта державної поліції. Завдяки енергії і ентузіазму коменданта державної поліції Пєцуха і старости Добошинського сьогодні після побудови малого костелу і появи ксьондза вже є близько 370 осіб римо-католицького обряду, а все шляхетське село вважається поляками, греко-католики також ходять до костелу, у всьому селі нема жодного українця, половина села (500 хат) безплатно дала 480 возів і йшла до сусідніх Комарників на свято праці — будування нового римо-католицького костелу

У Комарниках півроку тому не було жодного поляка і римо-католика, крім учителя, нині, після початку будівництва костелу, 70 осіб відразу перейшло на римо-католицький обряд, уся сільська шляхта, хоча переважно ще греко-католики, вважає себе поляками, доказом тому є факт, що на прибуття представника командира OK X з'явилась уся шляхта з найдальших околиць повіту (…)

III питання.У чиїх руках можуть і повинні перебувати ініціатива і керівництво реполонізаційними акціями сільської шляхти Підкарпаття і Поділля?

Відповідь.(…) Більшість праці з усвідомлення на майбутнє може організувати і виконати тільки армія. Завдяки авторитету, який має сьогодні армія у суспільстві, завдяки численним особистостям, які зосередила повоєнна армія, матеріальним засобам, завдяки незалежності і понадпартійності тільки армія може бути покликана до здійснення більшості обов'язків, які випливають з розуміння цієї проблеми, як і до керівництва цією акцією у цілому, що означає працю не тільки у рамках війська, але й на місцевості. Інші відділи державної адміністрації для блага одностайності і користі справи повинні підпорядковуватись чи координувати свої дії у цьому напрямку відповідно до побажань і директив війська. (…)

6. Програма, напрямки і методи праці

(…) Напрямок виховання від самого початку втілення і, перш за все, до моменту присяги повинен бути виразно і рішуче польським. Факт наявності шляхетства і гербів повинен бути кожному встановлений і вишуканий з доведенням, що приналежність до лицарського стану в давній Польщі, як тепер, ототожнюється з польськістю. Щодо руських бояр, то вони загинули у боротьбі з татарами, і бояри не мали гербів. Вони ж є шляхтою, титулованою польськими королями, з цією метою для кожної родини належить встановити час і місце присвоєння на прохання.

Належність до греко-католицького обряду повинна бути нівельована зауваженням, що у давній Польщі багато поляків були лютеранами, кальвіністами, православними і греко-католиками і що релігія тут нічого не означає. Шляхетство стрільців повинно бути підкреслене на кожному кроці, як спадок заслуг їхніх предків, і виникаюча від цього гордість повинна направляти їх до обов'язку праці і служби для Речі Посполитої. Цей фактор повинен підкреслюватись усіма вищими зверхниками як найважливіший виховний стимул для роти. (…)

Від II періоду належить впливати повільно і систематично, але тактовно й обережно на зміну обряду як «повернення до віри батьків». (…)

Екскурсія повинна відбуватись обов'язково з оркестром. Сума видатків 2500–3000 злотих на 160 стрільців є мізерною порівняно з результатами і успіхами впливу і навернення цих стрільців. (…) У разі організації наступних шляхетських рот в інших полках екскурсія повинна відбуватись разом одним санітарним поїздом, під єдиним керівництвом. (…)

Результати на місцевості повинні бути, безсумнівно, значними і змінити на користь Польщі стан володіння на Прикарпатті і Поділлі. (…)

Передбачити постійні хоча б мінімальні дотації на період 1–2 років для організації екскурсій, на будівництво костелів, шкіл і світлиць, на створення рільничих гуртків і кооперативів, на першу допомогу для направлення молоді на практичне навчання, щоб підтримувати цей рух і надати йому сили для подальшого самостійного розвитку, оскільки через обережність українців і осміяння з причини незавершеного зусилля Польщі можна занапастити справу назавжди.

(У подальшому змісті деталізуються завдання для державної поліції, Міністерств освіти, рільництва, транспорту; фінансів, католицької церкви, Товариства народної школи, кооперативів).