Чтение онлайн

Нагадую, що один із війтів спільних гмін, Юзеф Комарницький, хотів змінити обряд. Але, схоже, у старостві йому пояснили, що війт греко-католицького обряду буде краще виглядати. Це вказує на недопустиме і безглузде угодовство. г) Адміністративна влада повинна допомогти у пошуку заняття тим шляхтичам, які змінять обряд, а землі не мають. Але не так, як до цього часу це відбувалось, дозволяючи поширювати плітки, які псують полонізаційну роботу.

ґ) Влада повинна сприяти матеріальному підйому шляхетських сіл шляхом надання допомоги і створення податкових пільг для бажаючих заснувати магазини. Допомагати у продажу місцевих виробів, наприклад молочних продуктів. д) Негайно поставити костели, а в менших селах — каплиці, користуючись випадком, що шляхта охоче змінює обряд. Кожний місяць у цій справі пізніше може виявитись втраченим, бо, якщо сьогодні ще можна вирішити як звичайну формальність, пізніше треба буде здобувати запеклою боротьбою з молодими наступниками, збаламученими українськими священиками.

Нагадую, що до цієї справи треба ставитись реально у тому значенні, що будувати костели з дерева гмінних лісів, гроші давати тільки на саму вартість будови. Це становить, як я інформував у повіті, лише кілька тисяч злотих. Джерела інформації: ad 1) Моя розмова зі старостою, війт гміни Турка — Яворський-Мартич. ad 1 с) Інформація сенатора Пульнаровича. ad 2) Інформація війтів колективних гмін. ad 3) Сенатор Пульнарович. ad 4) Власне спостереження й інформація війтів колективних гмін. ad 5, 6, 7, 8, 9) Власне спостереження. ad 10, 11) Інформація війтів колективних гмін і стрільців 2 шляхетської роти. ad 12) Та сама інформація і спостереження на місці, на території, ad 13) Інформація війтів колективних гмін і стрільців 2 роти.

Командир 2 роти /—/ Хащинський, капітан

(Витяг із звіту) 5 полк Підгалянських стрільців. Перемишь 26.Х. 1936 р. Звіт з вишколу і виховання роти сільської шляхти 5 ппс.

До командира Округу Корпусу № X у Перемишлі

1. А. Звіт з військової праці. 2 стрілецька рота старшого віку (1913),звільнена у резерв 18.Х.1936.

Командир роти капітан Стефан Хащинський, молодший офіцер — підполковник Деміняк Ян, 118 рядових, у тому числі 8 професійних підофіцерів, 15 стрільців з підофіцерською школою, 77 стрільців шляхти Турчанського повіту, 11 стрільців греко-католиків, селянського походження Турчанського повіту.

2. Вишкіл

(…) Причиною труднощів І періоду було незнання польської мови у більшості, надзвичайно високий рівень неграмотності і дуже слабкий рівень фізичного розвитку (недоїдання, бідність і певна дегенерація з причини родинних шлюбів). Систематична і цілеспрямована праця і підняття честолюбства у роті в цілому на тлі «шляхетства» у II і III періоди дали колосальні результати, особливо порівняно з іншими ротами старшого віку, які складалися з елементів різних рот. Внутрішнім доказом цього буде порівняння середніх результатів у І період вишколу (наприклад, Щ місце у дивізійних стрілецьких змаганнях з гвинтівок, II місце у багатоборстві між підрозділами) з дуже добрими і добрими у III період вишколу (І місце у дивізійних стрілецьких змаганнях на точність з ркм, II — з гвинтівок, II — у полку із зовнішнього вигляду і групової муштри відділу, І — у співі і т. д.). Дуже значущою особливістю для шляхетської роти у II і III періоди вишколу було те, що ця рота була асистентською, вважалась у полку цілком певною, не підводила і що постійно виступала як прапорова рота. (…)

3. Виховання

2 стрілецька рота старшого віку (1913) була першим досвідом праці не тільки для полку, а й для вищої влади. Треба визнати, що від початку не вміли належно приступити до цієї праці у полку оскільки і вища влада, крім рішення про утворення цієї роти, недвозначного бажання, щоб вона виховувалась у дусі старих лицарських і шляхетських традицій, і призначення дотації на екскурсію, не могла ще надати ні виразних цілей, ні методів виховання, ні хоча б частково передбачити результати праці.

Зокрема, полк не отримав чітких вказівок — чи виховання шляхетської роти повинно дійти у своїй завершальній фазі до відвертого перетворення стрільців на поляків, чи виразно впливати на їх перехід у римо-католицький обряд, також не було жодного запевнення, що ця праця у полку знайде свого відповідника і продовження на місцевості. Життя саме і перебіг подій, як громадянські почуття та інтуїція офіцерів 5 ппс, визначили мету і напрямок праці та методи виховання і дій. (…)

Перше вторгнення до душ і сердець стрільців зробила 5-денна екскурсія 1935 року, яка своїм чудовим перебігом показала образ могутності і багатства країни і великого спільного з цією шляхтою історичного минулого Польщі. Раз зроблений прорив у переконаннях цих стрільців, вражених і здивованих величчю Польщі і добрим ставленням до них офіцерів і всього полку, протягом двох наступних періодів вишколу усував упередження і перешкоди у поверненні їх до польськості, але ще нічого не вирішував. Програма, накреслена вищою владою на періоди II зимовий і III весняний 1936 року, тобто примусове навчання, — рільничо-лісо-кооперативні курси, вивчення історії і географії Польщі, роз'яснення на тему польської шляхти і її походження — виявилася недостатньою — усе це було лише лагідним напівзасобом.

Влаштовували бесіди — стрільці усміхались, кивали зі зрозумінням головами, значуще дивились на деяких стрільців, ніхто, однак, не признавався виразно до польськості, ніхто абсолютно не змінював віросповідання, що б дало доказ зміни поглядів і переконань. Матеріал був добрий, не зіпсутий ще занадто сильно українською агітацією, дуже піддатливий на польські впливи, а попри це не було результатів; тому треба було шукати чутливі і приховані слабкі місця цієї шляхти і, не змінюючи інтенсивності виховної праці зі стрільцями у роті, змінити тільки методи праці, як і напрям її прикладання. (…)

Тому організовано 3 більші екскурсії родин і представників сільської шляхти Турчанського повіту до полку (у тому числі під час Євхаристичного Конгресу), відбувся ряд розмов і тривалих нарад з війтами, солтисами і довіреними старшими шляхтичами як на місці у Турчанському повіті, так і шляхом запрошення їх до Перемишля, Добромиля, до табору, встановлено тісний особистий контакт з повітовою владою, а перш за все зі старостою, організовано кілька екскурсій і виїздів офіцерів і підофіцерів 5 ппс до Турчанського повіту, у тому числі найбільший виїзд на посвячення місця під костел у Комарниках, прискорено розробку статуту і утворення повітового Союзу сільської шляхти, отримано обіцянку кількох постійних посад і численних можливостей сезонної праці у повіті для стрільців після звільнення у резерв, отримано точну інформацію з місцевості про окремих стрільців, врешті, отримано поіменну і особисту підтримку низки війтів, старост і батьків стрільців для справи переходу окремих стрільців у римо-католицький обряд. Лише тоді, коли вже все на місцевості було підготовлено і оброблено, полк вирішив поставити справу відверто, що йдеться про польськість шляхти і зміну обряду.

Відповідним моментом для цього був Євхаристичний Конгрес у Перемишлі, де запрошено було у гості до полку численну шляхту Турчанського і Добромильського повітів, а також літератора і письменника Ф. А. Оссендовського, відомого шляхті з численних, інспірованих 5 ппс, статей у «Побудці» і особистих розмов на місцевості зі шляхтою. Запальною промовою на спільному обіді він підтвердив услід за командиром полку, що прикарпатська шляхта була і є польською, про то свідчать документи й історичні геральдичні джерела і що вона повинна повернутись до віри своїх батьків, на що, завдяки піднесеному настрою, отримано чергові й одностайні запевнення війтів і поважних шляхтичів.

Коли ж завдяки застосуванню нового методу розмов зі стрільцями, які походять виключно з одного села, а також завдяки інформації з місць і спостереженням офіцерів вдалось визначити, виловити і обробити сильніші особистості серед стрільців, вся рота була вже охоплена і виразно визначала свою польськість, то майже всі виявляли бажання перейти у римо-католицький обряд. Агітаційна праця була підтримана історичними і геральдичними документами, її полк проводив сам або через різних професорів і екскурсії роти до бібліотек у Перемишлі.

Якщо не було 100 % результату то не тільки тому, що енергійнішим і більш впливовим стрільцям не можна було що-небудь обіцяти (бо полк нічим не розпоряджався, а обіцянки посад з боку старости Турчанського повіту і фірми Годуллі не були певними), але також тому, що, йдучи за покликом розуму і передбачень, часто не хотіли приймати запевнення стрільця, бо не було впевненості, що після звільнення з війська він залишиться у римо-католицькому обряді на селі, де зовсім нема костелу і до найближчого костелу є кілька десятків кілометрів відстані.