Чтение онлайн

Польща, і ніхто інший, повинна стати гарантом їх незалежності, взяти, наскільки можливо, активну участь в їх організації, завоювати собі їх симпатію і повагу і, таким чином, створити твердий фундамент для подальшої тісної співпраці.

В результаті російський колос, у якому великороси, що нав'язують іншим залежним народам свою волю, становлять тільки 52 %, після розпаду на низку менших і більших національних держав втратив би небезпечний для нас, як і для інших держав, свій загарбницький імперіалізм, байдуже — червоний чи білий.

6. Другим принципом нашої політики на цьому відтинку повинна залишитись висунута у програмі «мінімум» концепція, що так само як проектується на Заході, так і нинішній східний політичний кордон Польщі повинен бути також етнічним кордоном.

(Звідси випливає згадувана необхідність переселення за кордони Польської Держави як українців, так і білорусів.)

7. Третій, нарешті, принцип нашої східної політики — це дружнє співіснування з Білоруською і Українською державами, втягування їх в орбіту польських політичних і економічних впливів і утворення з часом федерації Польщі, України і Білорусі.

Хоч і наголошуємо, що з Білоруською і Українською державами повинні жити в злагоді, бо Росія, навіть ослаблена, і далі є нашим ворогом, однак усунення українців і білорусів з кордонів нашої держави залишається першою умовою дружнього співіснування з цими державами. Інакше прагнення цих народів до об'єднання зі своїми побратимами буде постійним джерелом неспокою.

Ідея федерації Польщі з Україною і з Білоруссю, хоч і бажана та корисна, бо розширює кордони експансії і впливів Польщі далеко на Схід Європи, оскільки, однак, мала б реалізуватися з погодженням залишити у нинішніх кордонах Польщі приблизно 4,5 мільйона українців і понад 1,5 мільйона білорусів, на практиці призвела б тільки до скорочення кордонів Польщі на сході вздовж Бугу і Сяну.

VII. Способи реалізації програми «Б».

Очевидно, що реалізація викладених принципів польської політики на Сході Європи (див. розділ VI, пункти 5, 6 і 7) не буде легкою. Це вимагатиме використання усіх сил і можливостей всього польського народу, але повинно бути виконане. Бо від того залежатимуть вся наша майбутня міць і потужність.

Про можливий перебіг реалізації першої мети йшлося вже у розділі VI, пункт 3. Тут тільки можна додати, що зайняття Польською Армією (за тихої чи відкритої підтримки англосаксів) наших східних околиць мусить бути умотивоване за допомогою пропаганди, що це тільки повернення до кордонів Польщі 1939 р. і вся акція спрямована швидше проти Росії, а не проти України чи Білорусі. Відносно реалізації другої мети нашої політики на Сході Європи, то найбільшу трудність для нас становитиме спосіб погодження двох суперечностей, тобто виселення з кордонів Польщі як українців, так і білорусів, а одночасно утримання приязних відносин із самостійною Україною і такою ж Білоруссю.

Як ми вже зазначали вище: саме залишення тих меншостей у кордонах Польської Держави становило б постійну перешкоду для створення приязної і тісної співпраці між тими державами і Польщею, а тому вся ця велика акція повинна проводитись енергійно, але мудро, дипломатично і за допомогою таких засобів, щоб серед відповідних груп українців і білорусів не викликати занадто великого поглиблення ненависті до Польщі, бо це поставило б можливу майбутню федерацію Польщі з окремими Україною і Білоруссю, які зосередили своє населення у власних нових кордонах, під сумнів.

Отже, в першу чергу треба буде використа ти привід для обміну населення, причому в українській проблемі сл. д зазначити, що, якби не уманська, галицька і нинішня різанина, польського населення для обміну було б не менше, ніж українського.

Окрім цього, з тактичних міркувань найзручніше було б намагатися розв'язувати ці питання перш за все під кутом зору економіки (див. додані реферати № 2 і 3, тобто «Сільськогосподарська реформа в Україні і Білорусі»).

Таким чином, як видно з перелічених рефератів, Польща повинна висунути проект проведення в Українській і Білоруській державах широкої сільськогосподарської реформи, яка ґрунтуватиметься на західних зразках, тобто на засадах приватного індивідуального господарства.

На розвиток викладеного вище як додатковий мотив належить використати такі економічні аргументи.

Коток нинішньої війни раз у раз проходив по території західної Великої Русі, України і Білорусі. Внаслідок запеклих боїв і масової евакуації, втрат, вивезення на роботи і т. д. загинуло чи ще загине на цих теренах кільканадцять мільйонів людей, як чоловіків, так і жінок.

Залишаться угіддя, якими не буде кому зайнятися. А Європа, особливо її житниця Україна, не може залишатись під паром. Отже, з економічної точки зору було б абсурдом, щоб, наприклад, у Польщі, був надмір робочих рук, а на схід від Польщі було мертво.

З цієї, також економічної, точки зору повинна бути проведена запланована раціоналізація економічних відносин у східній Європі. Ця раціоналізація — то, власне, переселення на схід українців і білорусів поза нинішні кордони Польщі.

Цей принцип повинен бути поставлений і в площині міжнародної відбудови знищеного війною сільського господарства та вирівнювання посталого внаслідок війни браку людей на деяких територіях.

Наведене вище розв'язало б фінансові проблеми у Польщі і сприяло б організації праці.

Як випливає з рефератів № 2 і 3 «Сільськогосподарська реформа в Україні і Білорусі», той факт, що ініціатором і, частково (в основних рисах), реалізатором сільськогосподарської реформи, а тим самим повернення до приватного володіння землею в обох цих прикордонних країнах,була б Польща, додав би їй більше симпатії серед населення цих країн, яке вважає колгоспи найгіршою стороною більшовицького режиму. Ці симпатії, відповідно використані, можуть нам полегшити здобуття відповідних політичних і культурних впливів в обох цих країнах.

Успішною обставиною в обговорюваній проблемі є факт, що внаслідок ліквідації на тамтешніх теренах права індивідуальної власності на землю можна буде легко ділити землю згідно з потребою.

Наступним важливим додатковим мотивом є пропаганда (переконання), проведена з розмахом і планово, з низкою прикладів. Наприклад, оскільки і українці, і білоруси мусять бути переселені у Польщі — нарівні зі всім населенням при перебудові сільськогосподарського устрою, — то чи не краще буде жити згуртованою масою серед своїх земляків в Україні, ніж бути розсіяними по кілька родин по всій Польщі.

Нарешті, для чого, наприклад, українці і білоруси мають залишитись у Польщі, де, попри всі полегшення, самоуправління і т. д., завжди будуть почуватись громадянами другої категорії і дрібними господарями, тоді як на напівпустих територіях України і Білорусі будуть у себе незалежні політично і на додаток володітимуть більшими, ніж нині, аграрними господарствами.

(Зрештою, в разі відступу німців до Бугу і руйнувань, що ці бої завдають на наших східних окраїнах, тамтешнє населення, втративши родинні доми, втратить досить важливий привід залишитися і налагоджувати своє нове життя у кордонах Польщі й легше буде їх переконати нашій пропаганді в доцільності переселення до власне України чи Білорусі.)