Чтение онлайн

Але кількість населення — це ще не все. Важливим є також його національний і професійний склад.І за цими двома показниками ситуація була для нас несприятливою.

Згідно з останнім переписом населення з 1931 р. було у Польщі на загальну кількість 31 915 800 жителів (без війська у казармах): поляків 21 412 100 — 67,8 % русинів і українців 4 441 600 — 13,9 % білорусів 989 900-3,1 % «тутешніх» (Полісся) 707 100 — 2,2 % німців 741 000 -2,3 % євреїв (юдейського віровизнання) 3 313 900 — 9,8 % росіян 138 700 — 0,4 % литовців 78 400 — 0,2 % чехів 31 300-0,1 % інших і неназваних 61 800 — 0,2 %

Усього 31 915 800

Після війни цей стан зазнає зміни і правдоподібно буде виглядати приблизно так:

А це означає, що будемо мати приблизно 23,4 % національних меншин.

З точки зору професійної структуриу 1931 р. понад 60 % населення у Польщі — рільники, тоді як, наприклад, у Німеччині їх 20,9 %, а в сільськогосподарській Данії 29,6 %. Звідси випливають перенаселення і зайві робочі руки на селі, а також надмірне подрібнення ґрунтів.

Після війни процентне співвідношення може виглядати ще гірше, бо, навіть не враховуючи євреїв, найбільших втрат населення зазнали міста. Таким чином, ми виявляємо парадокс. З точки зору європейських норм щодо густоти населення і обороноздатності країни у Польщі населення повинно становити принаймні 60 мільйонів, а тим часом якщо взяти до уваги село, то там маємо кілька мільйонів зайвих.

Якщо за такого стану вартість промислової продукціїна 1 мешканця в нас у 1929 р. становила 16 злотих, тоді як у цей самий час в Англії — 1420 злотих, у Франції — 1270 злотих, у Німеччині — 1170 злотих, то в тому нема нічого дивного, але те, що вартість сільськогосподарської продукціїстановила у нас 410 злотих на особу (враховуючи все населення), тоді як у Німеччині, де відсоток рільників був значно нижчим, 500 злотих, а у Франції 490 злотих, то це вже доводить, що кепська структура нашого сільського господарства дійшла до межі, яку далі вже не можна було терпіти.

Інтенсивна розбудова промисловості була для нас необхідністю.Всебічно розбудована промисловість є принциповою основою обороноздатності країни, вона зумовлює належне озброєння і спорядження армії, зростання зайнятості та багатство, тобто три чинники, без яких обороноздатність є фікцією. Але розбудова промисловості вимагає, крім часу, не тільки грошей, але й робочих рук, достатня кількість яких мусить бути гарантована не тільки у майбутньому, але вже сьогодні.

Крім того, не менш важливою справою є те, що здорова промисловість повинна спиратись, перш за все, на розвинутий платоспроможний внутрішній ринок, а він уже у першу чергу формує заможне село.Зрештою, з огляду хоча б тільки на обороноздатність країни мусимо намагатись зберегти відповідне співвідношення між промисловістю і рільництвом. Іншими словами, паралельно з розбудовою промисловості мусимо розбудовувати нашу сільськогосподарську структуру.

Як бачимо з доданого реферату № 1 під назвою «Сільськогосподарська реформа у Польщі», дотеперішні наші зусилля у цьому напрямку через проведення сільськогосподарської реформи не дали і не дадуть позитивних результатів з огляду на занадто малий запас землі,який перебуває в руках великих землевласників.

Передача Польщі Східного Помор'я (Східна Пруссія), де ґрунт неврожайний, а також території з такою самою землею на Західному Помор'ї і території з урожайним ґрунтом у Сілезії з одночасним виселенням німців і залишенням мазурів та верхніх сілезців додасть нам також недостатній запас землі.

Цей запас не дасть змоги створити достатню кількість середніх (10–15 га), а особливо більшу кількість так званих «кметських», тобто великих селянських (20–50 га), господарств у Польщі; успішне вирішення цього питання було б для польського населення серйозним чинником добробуту. (…)

Недостатній запас землі також не дасть змоги утворити резерв землі для найближчого покоління (тобто поки індустріалізація Польщі не досягне належного рівня), що є необхідною умовою для правильного розв'язання проблеми популяції, а також не дасть змоги правильно вирішити справу повторного заліснення деяких округів Польщі з надмірно знищеними лісами.

Звідси випливає необхідність пошуку способів здобування запасів землі з метою проведення «Великої Сільськогосподарської Реформи у Польщі».

Програма «А» (мінімальна)

II. Національні меншини.

Вище ми вже наводили таблицю, яка ілюструє негативне відсоткове співвідношення поляків і наших національних меншин. Цих меншин ми мали понад 30 % загалу населення, а після війни будемо їх мати ще приблизно 25 %. Безумовно, що такий відсоток є занадто великим і небезпечним як з огляду на обороноздатність країни, так і відцентрові тенденції, що їх виявляють кількісно найсильніша група українців, а частково і білорусів,які досить концентрованими групами проживають на прикордонних територіях. а) Українська справа і наші аграрні труднощі.

Ставлення українців до польської державності і польського народу є таким, що потребує радикального вирішення.

Через утворення у листопаді 1918 р. «Західноукраїнської Народної Республіки», оборону Львова і польсько-українську війну, через замахи підпільних українських організацій, субсидійованих німцями, на Голову Держави, Президента Войцеховського, покійного міністра Перацького і низку вбивств українців-угодовців, через саботажі і напади на помістя, поштові машини, шпигунські афери на користь Німеччини і Росії ми дійшли до нинішньої війни.

Радянські війська, які у 1939 р. вступили на східні території Польщі, були привітно зустрінуті українським населенням Волині і Східної Малопольщі, яке у багатьох випадках з власної ініціативи взялося за ліквідацію польськості. Українці підтримували здійснювані більшовиками масові вивезення поляків у глибину Росії. Лише коли ці методи почали застосовувати і до українських націоналістів, до частини української інтелігенції і навіть до багатих селян, коли з Росії поприсилали тисячі українців і великоросів як комісарів і т. п., не довіряючи місцевим елементам, запал до «освободітєлєй» дещо пригас, хоча не треба це пов'язувати зі збільшенням симпатії до Польської Держави.

Початок німецько-російської війни і захоплення німцями Східної Малопольщі, Волині й України викликали ентузіазм до останніх з боку українців і сподівання на утворення «Великої України», хоча б і у великій залежності від німців.

Дружби і союзництва українців з гітлерівцями не послабило навіть недотримання даних обіцянок щодо утворення Української держави. В той же час ненависть до польського народу сягнула небачених меж, цілеспрямовано стимульована окупантами. Вислужування перед німецькими загарбниками у якості довірених осіб не тільки на території, де проживають українці, але і по всій Польщі зі столицею включно, співпраця з ґестапо, постійне наголошення на своєму ворожому ставленні до всього, що польське, співпраця в усуванні поляків з Малопольщі й Холмщини при одночасному грабуванні їхньої землі, інвентаря і рухомого майна, створення підрозділів української поліції, яку застосовували для вбивств поляків і євреїв, що перевершували німців у жорстокості, нарешті, масові вбивства польського населення на Волині, а частково і на інших територіях, здійснювані українськими бойовиками вже за власною ініціативою, — ось квінтесенція ставлення українців до польського народу і держави.