Чтение онлайн

Заселення грецькими колоністами українських земель відбувалося в три етапи.

Перший припадає приблизно на середину VІІ ст. до н. е. Тоді засновуються поселення Борисфен (на сучасному острові Березань поблизу Очакова Миколаївської області) та Істрія в Подунав’ї.

Другий етап – перша половина та середина VІ ст. до н. е., коли Борисфен освоює територію по берегах Березанського та Бекшуйського лиманів. Тут виникають численні землеробські поселення. На березі Дніпро-Бузького лиману (поблизу сучасного селища Парутине Очаківського району Миколаївської області) борисфеніти заснували Ольвію. На Боспорі Кіммерійському (Керченський і Таманський півострови) виникають Пантікапей (зараз м. Керч), Гермонаса (нині м. Тамань), Феодосія тощо.

Третій етап припадає на другу половину VІ – початок V ст. до н. е. Тоді грецькими переселенцями в Північному Причорномор’ї були закладені колонії Ніконій (с. Роксолани Одеської області), можливо, Тіра, поселення на узбережжі Дністровського та Бузького лиманів. В останній чверті VІ ст. до н. е. на західному узбережжі Криму засновується Керкінітіда (зараз м. Євпаторія) і, можливо, невелике поселення на місці майбутнього м. Херсонеса Таврійського (неподалік нинішнього м. Севастополя). На Боспорі Кіммерійському виникли міста Фанагорія (станиця Сінна на Таманському півострові), неподалік від Пантікапея – Тірітака, Німфей, Мірмекій, Пормфій та інші.

Переважно засновниками названих міст-колоній були вихідці з Іонії – одного з найбільш розвинених регіонів стародавньої Греції. Не іонійським був лише Херсонес.

Упродовж майже тисячолітнього існування заснованих у Північному Причорномор’ї грецьких міст тут періодично відбувалася внутрішня колонізація, спрямована на розширення сільських околиць. І лише як виняток засновувалися нові міста-держави.

Головними районами античної цивілізації в Північному Причорномор’ї стали Ольвія з численними довкільними дрібними поселеннями, група міст на берегах Керченської протоки, які з часом об’єдналися у Боспорське царство, а також Херсонес із приналежними йому землями Південно-Західного та Західного Криму.

АнтичніколоніїПівнічного Причорномор’я

Давньогрецькі міста цього регіону підтримували жваві економічні, політичні й культурні зв’язки з материнською Грецією. Античні діячі культури виявляли чималий інтерес до цих земель.

Повідомлення про північнопричорноморські території знаходимо в давньогрецьких описах, складених під час морських подорожей. Одними із найдавніших таких повідомлень є оповідь мореплавця Скілака Каріандського (VІ ст. до н. е.) і «Опис Землі» Гекатея Мілетського (бл. 546–480 рр. до н. е.). Завдяки їм відома точна дата заснування (647–646 рр. до н. е.) найпершої у Північному Причорномор’ї колонії – Борисфена. Велику увагу землям Північного Причорномор’я приділив Геродот у своїй «Історії». Цей автор міг побувати на цих землях, зокрема в Ольвії. Щоправда, достовірних відомостей про це не маємо. І все ж не викликає сумнівів те, що він був непогано поінформований про події в цьому регіоні.

Згадки про Північне Причорномор’я зустрічаємо також у «Історії рослин» Феофраста (бл. 374–284 рр. до н. е.), роботах Аристотеля (384–322 рр. до н. е.), Діодора Сицилійського (бл. 90–21 рр. до н. е.), «Географії» Страбона (бл. 64/63 – бл. 24/23 рр. до н. е.), «Географічному пораднику» Клавдія Птолемея (бл. 90–160 рр. н. е.) та інших творах античних авторів.

Північнопричорноморська проблематика знайшла висвітлення в промовах знаменитого давньогрецького оратора Демосфена (384–322 рр. до н. е.). Зокрема, він звертав увагу на зв’язки між Афінами та Боспорською державою.

Руїни Ольвії

Своєрідним джерелом, в якому розглядаються деякі аспекти культури північнопричорноморських міст, є «Борисфенська промова» філософа-кініка Діона Хризостома, написана наприкінці І ст. н. е. [26]

Однією з головних грецьких колоній у Північному Причорномор’ї стала Ольвія (ця назва в перекладі з грецької мови означає щаслива) [27] . Також місто мало інші назви – Сабія, Борисфеніда, Ольвіополіс. Розташовувалася Ольвія у дельті Південного Бугу й Дніпра (на місці нинішнього села Парутиного Очаківського району Миколаївської області). Таке розташування робило місто важливим комунікаційним вузлом. Через Чорне море воно було пов’язане з античною Грецією, а через Південний Буг та Дніпро з багатьма теренами нинішньої Центральної й Правобережної України.

Ольвія була заснована вихідцями з іонійського Мілета 647–646 рр. до н. е.

На початковому етапі цей поліс був невеликим поселенням. Проте вже у другій половині VI ст. до н. е. тут з’являються, окрім жител (переважно землянок і напівземлянок), священна ділянка та головна площа (теменос і агора). У місті починають карбувати бронзову монету в формі дельфінчиків. Тоді ж навколо міста виникають невеликі поселення – близько сімдесяти. Тобто тоді Ольвія з довкільними землями формується як самостійне місто-держава.

На початку V ст. до н. е. кількість сільських поселень навколо міста скорочується. Жителі цієї держави зосереджуються в самій Ольвії. Саме ж місто розбудовується. Зокрема, поширюється будівництво кам’яних будинків.

Ольвія. «Зевсів курган»

Населення поліса, у якому проживали як греки, так і вихідці з місцевих племен, займалося рибальством, землеробством, скотарством, а також виноградарством. У самому ж місті розвивалися ремесла: металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське, кісткорізне, прядильно-ткацьке тощо. Водночас Ольвія була важливим торговим центром. Зі Скіфії, а потім Сарматії сюди постачалися продукти рослинництва й тваринництва. Важливим предметом торгівлі були раби. Ці товари частково залишалися в Ольвії, але значна частина вивозилася до «материнської» Греції. Якщо на початку головним торговим партнером Ольвії був Мілет, то після підкорення його та інших іонійських міст персами, ольвополіти налагодили торгівлю з Афінами, Коринфом, Родосом, Пергамом, а також елліністичним Єгиптом і грецькими державами Малої Азії. Звідти до Ольвії везли вино, маслинову олію, високоякісний посуд, тканини, прикраси, інші предмети розкоші. Грецькі товари купувалися як ольвополітами, так і вивозилися далі до скіфів, сарматів та інших жителів тогочасної України. Також «варварам» ольвійські торгівці збували товари, що продукувалися в Ольвії.

Про розвиток торгівлі у полісі свідчить випуск місцевої монети, про яку вже йшлося.

Ольвійська держава провадила багатосторонню зовнішню політику. У V ст. вона уклала договір із «материнським» Мілетом про подвійне громадянство (ісополітію). У період піднесення Афін Ольвія входила до Афінського морського союзу.

Будучи тісно пов’язаною зі скіфами, зокрема щодо торгівлі, Ольвійська держава опинилася під їхнім протекторатом. Сталося це 40-ми рр. V ст. до н. е. Місто приваблювало скіфів, особливо багатих. Дехто з них оселився тут. Геродот, як уже говорилося, згадував скіфського царя Скіла, який жив у Ольвії, одружився з еллінкою й перейняв навіть деякі грецькі звичаї.

331 р. Ольвію хотіли захопити македонські війська під керівництвом згадуваного уже Зопіріона. Однак їм не вдалося це зробити. Македонці, про що вже йшлося, були повністю розбиті скіфами, які були протекторами ольвополітів. Таким чином Ольвія зберегла свою незалежність.

Жителі міста, щоб захиститися, змушені були будувати сильні оборонні мури. Так, у Ольвії був знайдений декрет на честь багатого торговця Протогена, який виділив значну суму на побудову оборонних укріплень.

Зміна господаря степів і втрата протекторату скіфів не могла не відбитися на становищі Ольвії. У ІІ–І ст. до н.е. вона постійно перебувала під загрозою варварських нападів. Ольвополіти з метою захисту пішли під протекторат понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. 48 рік до н. е. став трагічним для жителів Ольвії. Фракійське плем’я гетів, очолюване вождем Буребістою, захопило й зруйнувало місто. Здавалося, цьому полісу прийшов кінець. Однак вдале розміщення на перехресті торгових шляхів сприяло його відродженню. У І ст. н. е. місто було відбудоване. Проте воно займало лише частину колишньої Ольвії.