Чтение онлайн

“Післав і Хмельницький пять послів своїх на сойм, до короля й. м. і Річипосполитої, перепрошуючи їx, аби вибачили йому і синові його погромленнє війська і забраннє обозу. Виправдувались, що він в тім нічого не винен, бо часто остерігав п. гетьмана своїми листами, аби був в обозі обережний, бо Татари близько і своєвільні козацькі купи, що хотять йото навідати в обозі (Поляки то собі злегковажили, і самі причину дали й оказію, зачіпивши хлопів за Дністром, розумій-Дніпром). При тім обіцяв бути вірним підданим, як присяг, і пактів дотримувати, і воювати неприятеля коронного на будуче, в 40 тисячах. А коли б йому того не пробачили, а хотіли мститися і з ним воювати, то мусів би пошукати собі иншого пана-і боронитись (вар.: який би його боронив). А тим часом сі посли козацькі їдучи до Варшави писали з дороги до Хмельницького, даючи йому знати, що війська готового в Польщі нема зовсім, тепер час Ляхів бити. (Також татарський посол приїхав від хана на сойм до короля й. м.-виправдатися, що він про тих своєвільників не знає і знати не хоче, й вони то без його волі й наказу вчинили, а він тримає згоду і братерство з королем і готов іти куди йому король скаже, хоч би на козаків- аби тільки король зволив прислати звичайну данину за козаків-невиплачену і теперішню). Тимчасом й. м. п. гетьман (Потоцкий) вислав під'їзд, і той піймав кількох козаків і одного Татарина: сього Татарина вислали сі посли (козацькі) з дороги до Хмельницького. В Варшаві козацькі посли чолом перед королем били, просячи милосердя, згоди і відправи. Їx задержано на-після сойму, а король й. м. з п. сенаторами мав зчаста таємні наради”.

9) “А чинячи то на обманъ, будто о згодЂ, а темъ ихъ оплошить”.

10) Акты ЮЗР. III с. 484.

11) Польські справи 1653 р. столб. І л. 61.

12) 5 липня звісний нам протопоп конотопський Дмитро Мировицький, що служив митрополитові для зносин з московськими воєводами, приїхавши до Путивля розповідав: “Був він у Київі червня 11 (12), і казав йому митрополит: в Польщі у Варшаві був у короля в великий піст сойм (треба розуміти: з'їзд сенаторів), і на тім соймі пани-рада і сенатори задумували сього літа воювати козаків, а король з козаками воювати не схотів, бо він з ними замирився вічним миром. Сенатори Корони Польської на короля кричали і так говорили, що ти нам не король, видав ти нашу землю козакам; називали його здрайцею й хотіли вбити. І він побоявшися панів утік в Варшави до Вильна, і при нім з панів канцлєр польський та пан Пісочинський” (Пол. спр. 1652 р. ст. 1а, вязка 90).

Вяземець Угрим Шумилов, побувавши за кордоном, оповідав 6 (16) серпня такі річи: Оповідав йому Юрка Берсененок, що Поляки посадили на королівство нового короля-ксенжу Рекуча (Ракоція), а старий король Казимир у Литві, вийшов з Варшави до Вильна. А Литва Полякам в нічім не помагає за те що вони вибрали нового короля на королівство. А Поляки посадили на королівство Рекуча тому, що він хоче своїми грошима три роки наймати людей-битися з козаками (тамже, ненумеровано).

Торжчанин Гундоров, посиланий за кордон “для вістей”, повернувшися розповів дня 14 (24) серпня таке: З усіх литовських городів пішли гетьмани і сенатори і всі литовські люде посполитим рушеннєм к городу Берестю, а венгерський гетьман Рокош з польськими гетьманами і сенаторами з усіми польськими і наємними людьми (військом) против короля Казимира: хочуть Рокоша посадити на королівство польське і литовське, а короля Казимира з королівства зкинути. Боїв у Рокоша з Казимиром і всім посполитим рушеннєм треба сподіватися після Успення, 27 або 30 серпня, або в початку 161 року (після 1 вересня). А Хмельницький з полковниками і запорозькими козаками стоїть за короля Казимира, але з Рокошем і з польським військом не бються, і з королем у них на 5 день серпня замирення нема. А по всіх Литовських городах бояться приходу государевого (царського) війська і війни (тамже).

Міщанин Давидка з Орші оповідав 12 (22) жовтня: “Був він в Могилеві, і говорив йому бурмистр і райці, що прийшло до Польщі з ріжних країв військо в поміч польському королеві-битися з козаками. І так казали, що Руси не бути: котрі руські люде не приймуть люторської віри, тих рубать-православних християн, щоб православної віри не було”. Той же бурмистр переказував йому, що говорять між собою смоленські урядники: “Нашого Казимира короля бодай чи не отруїли, ледви чи він живий”. “І той же Давидко казав, що Поляки вибрали на королівство ксенжа Ракуча, і Польща йому присягла, і у Поляків а Литвою свари: Литва хоче через те відстати до козаків-хотіла післати послом до козаків пана Кременевского (одного а тих смоленських урядників)-щоб козаки з Литвою не бились”.

ПОСЕРЕДНИЦТВО ЛУПУЛА, ЖАДАННЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЗВІДОМЛЕННЄ ЗАЦВІЛІХОВСКОГО І ЧЕРНОГО, ЗАЦВІЛІХОВСКИЙ і ЧЕРНИЙ В ЧИГРИНІ, ЇХ ВІДОМОСТИ З ЖОВТНЯ 1652, ПОСЕРЕДНИЦТВО ЯНУША РАДИВИЛА, ПРОГРАМА НОБІЛІТАЦІЇ КОЗАЦТВА

Одночасно з варшавськими переговорами з нагоди весілля Тимоша Хмельницького трактував в Ясах з представником війська господар Лупул, котрого-як бачимо -обидві сторони визначили на посередника. Можливо, що не без звязку з сим виїхав з Тимошем сам Виговський-і він очевидно вів сі переговори. Відкладаючи надалі де які подробиці, ближче звязані з Тимошевим весіллєм, я спинюсь тут тільки на тім, що безпосереднє належить до посередництва господаря в польсько-українській справі аби докінчити характеристику ситуації, утворенної Батозькою кампанією.

Найдокладніші відомости про посередництво Лупула маємо в реляціях яських. Єзуїт Щитніцкий висланий від польського уряду писав із Яс в жовтні канцлєрові:

“Коли я подав господареві кондиції до його посередництва і заведення згоди з козаками, він відложив свою відповідь до повороту своїх послів від Хмеля. Коли вони прийшли з тим, що Хмель від його посередництва не відмовляється і посилає інструкцію, на чім має ґрунтоватися згода, господар й. м. посилає її й. кор. милости через руки в. милости. Міркує так, що король на подані в тій інструкції кондиції не пристане, і Хмель навзаєм не зробить того, щоб розірвати союз з Татарами перед закінченнєм трактату. Тому просить і хоче одержати через того післанця останню і катеґоричну деклярацію волі й. кор. мил.: на яких умовах хоче король зложити згоду з козаками. Навзаєм післав і до Хмеля, аби йому дав такуж деклярацію без усяких обиняків. Я сьогодня на своїй авдієнції (у господаря, очевидно) переконався, що господар рад був би чесно відріктись сього посередництва, побачивши, що Хмель жадає річей негідних і недопустимих і ґрунтовної згоди зложити не думає. Се і пан Кутнарский (секретар господаря) зрозумів з розмови на весіллю з найзначнішими козаками, особливо з Виговським, і про се докладно поінформував вашу мил. І я такі ж відомости дістав про їх замисли. Намір Хмельницького-панувати абсолютно і незалежно, не маючи над собою ніякого монарха, і мати в своїм володінню весь той край, що починається від Дністра і йде до Дніпра і далі до московської границі. А коли б Корона його притисла, хоче віддатися під протекцію Москвитина, віддавши йому, як одновірцеві, все те що покійний король й. м. Володислав крівавим потом прилучив був, і ще більше. Між ними має вже бути порозуміннє що до удільности сього краю і граничної лінії 1).

“Коли король його не приборкає, (Хм.) замишляє чинити те саме, що робив досі,-то значить про око вимолювати спокій, коли йому буде треба, а наші слабі війська нищити і землю з Татарами воювати і пустошити. Се річи певні, се король наче прочитав в серці Хмельницького, й иншим удаванням давати віри не треба” 2). Від Кунтарского маємо ще докладніші відомости про жадання Хмельницького:

“На весіллю сина Хмельницького господар й. м. серйозно переговорював в справі забезпечення згоди між Річпосполитою і військом Запорізьким і чекав докладної й останньої його (Хмельницького) деклярації на пропоновані йому пункти. Посилаю на окремій картці його пункти. З них ясно видно, куди йдуть його замисли. Взагалі не тільки ті що противляться сій неспокійній голові, але й самі його прихильники однодушно твердять, що нема чого від нього сподіватись, тільки того, що в попередніх роках робив; хто инакше думає, нехай сам побачить.- Пункти подані господареві й. м. від п. гетьмана війська Запорозького:

Військо Запорозьке ні скільки не цурається пожаданої обосторонньої згоди, навпаки вповні схиляється до уґрунтування її на таких умовах:

1. Насамперед аби повернено всі православні церкви, забрані уніятами як в Короні так і в в. кн. Литовськім.

2. Війську Запорізькому аби король надав права і вільности згідно з зборівськими пактами, нічого не уймаючи з того, що в тих пактах виражено.

3. Пп. сенатори і Річпосполита аби не мстилася над підданими своїми, бо причини розірвання згоди не від них, але з тої сторони була дана-тим що не дозволяли козакам виходити з своїх маєтностей, та ще їх били (“тручали)” і забивали.

В володінню війська Запорізького стільки волостей Запорізьких має зіставатись, як означено в Зборівських пактах: почавши від Дністра аж до Дніпра і від Дніпра аж до границь московських 3).

З сих реляцій виходить, що при нагоді Тимошевого весілля, при кінці серпня або в перших днях вересня-коли в Варшаві виряжалось посольство для переговорів з Хмельницьким в Чигрині, в Ясах ішли переговори про перспективи українсько-польського порозуміння за посередництвом господаря. Як ми бачили, в Варшаві на сім посередництві договорилися козацькі посли з польським урядом. Він правдоподібно й поставив кандидатуру господаря, покладаючись на його велику і незмінну відданість, заманіфестовану ним перед тим посольством згаданого Щитніцкого, що приїхав до Варшави в початках серпня з листами господаря. В них Лупул заявляв, що мусів згодитися на подруже своєї доньки з гетьманичом тільки під непереможним натиском обставин і при першій можливости буде старатись його розірвати, але в данім моменті не може зачіпатися з козаками-хоча з приємністю підтримає війну Польщі з Татарами, коли Корона потрапить перемогти козацьку опозицію. Від посередництва не відмовлявся, питавсь у гетьмана і короля докладно сформулованих умов. Сі умови й були йому подані одночасно з переговорами в Чигрині між гетьманом і королівськими послами, Зацвіліховским і Черним, і тут виявилось рішуче розходженнє обох сторін, що зазначилося уже в Чигрині.

Про сі чигиринські переговори маємо доволі докладне посольське звідомленнє переказане в реляції гетьмана Потоцкого канцлєрові, літературно оброблену і розмальовану перерібку його у Твардовского, і коротку, але самостійну звістку в дневнику Альберт. Радивила 4). У Потоцкого читаємо:

Довідавшися про наближеннє до Чигрина послів, Хмельницький вислав против них 150 коней, і з сею асистенцією впроваджено їх до господи. Прислано туди всяку поживу, а коли посли обтрусилися з подорожнього пороху, прислав Хмельницький до них Виговського, щоб їх одвідати і довідатися, з чим приїхали. Він виразно запитав їх про зміст посольства, так що вони не можучи його позбутись показали йому інструкцію, і він прочитавши її пішов, визначивши їм авдієнцію другого дня. Але коли прийшов до Хмельницького і дав йому реляцію, яке мають до нього дорученнє, той прислав до них знову, відкладаючи на инший час їх візиту і просячи, щоб вони собі відпочили по трудах дорожніх. Тим часом сам поїхав до Суботова і там з своїми конфідентами радився, що відповісти послам й. кор. мил. на їх пункти. Добре порадившися доперва третього дня велів їм прийти до нього. Там після привитання, коли вони переказали йому ласку і милосердє його королів. милости-котрої він жадав через своїх послів у його кор. м., він ніби то вдячно прийнявши й подякувавши, так рече: “Коли ви з тим тільки до мене приїхали, то не малисьте з чим!” Вони йому на те відповіли: “Мусимо починати справу відти, відки в. м. її зачав перед й. кор. м. через своїх послів, а що сі посли жебрали у нього милосердя, то він його заявляв в. м. і військові Запорізькому”. На то Хмельницький рече: “То мусіло бути,-бо чимже було короля й. мил. потішити? Чи був би я ліпше вчинив, як би був до нього післав сто тисяч Татар і других сто тисяч козаків!? Справді ліпше сталось, що я то послами відбув, ані ж би мав вас до Риму або до Криму загнати”.

Далі йдучи в своїй лєґації вони пропонували йому згодитися на комісію. Він довго не хотів на то погодитись, доводячи, що комісія непотрібна, і домагався пактів зборівських. Нарешті згодився, щоб її відправлено на Василя руського 5), там де буде воля й. кор. мил., але без присутности війська, і з тою заявою, що він від зборівських пактів ніяким чином відступити не може, з тої причини-що вони найліпші, бо він їх одержав від самого й. кор. м., і соймовою повагою їх затверджено. А від тих що постановлені під Білою Церквою-відступити 6), бо не були до вподоби й. кор. милости і Річипосполитій, і сойм їх не апробував. А коли б тепер (король) їх схотів апробувати, він (Хмельницький) на се не може згодитись-бо боїться замислу козаків на життє своє, коли б пристав на 20 тисяч козаків. І по Білоцерківськім договорі був від них в небезпеці; як військо почало против нього бунтуватись-за що і Мозиру він дав стяти. Відректися Татарської Орди він не може і не мислить, доки не прийде до згоди з й. кор. мил. і Річпосполитою. Сина свого заставником не може дати-вимовляється тим, що він замолодий, але як підросте, обіцяє його дати на службу й. кор. мил. На пункт про те щоб не було зносин з заграничними державами відрік, що то річ не нова, і гетьмани козацькі мали зносини з сторонніми (державами): бувало то перед тим, і богато їх з ріжними державами вели свої зносини, а найбільше з московським царем, що давав “казну” козакам.