Чтение онлайн

Деякі польські джерела представляють сю діспропорцію сил в гіперболічних розмірах: 12-20 тис. польського війська і кількасот тисяч Татар, козаків і доохрестної української черни. В дійсности того не могло бути. Хмельницький розпоряджав всього чотирма козацькими полками, де могло бути кільканадцять тисяч, і приблизно коло 30 тисяч Татар, судячи з тих московських вістей, що були вище наведені (так далі, як побачимо, оцінює сю армію камінецький очивидець, що мав нагоду їй добре приглядатись). Але Хмельницький видимо оперував своїми силами дуже зручно, а Каліновский по дурному.

Поки точилася кавалєрійська битва, козаки приступили до табору, і не вважаючи на завзяту оборону “Німців”, після кількагодинної стрілянини розірвали безконечну лінію табору,-довшу як на милю, і війшли до середини. Коли стало ясно, в яку халепу вскочилося, в польському війську почалась паніка, непослух, бунт: відзивались мовляв такі голоси, щоб Каліновского, як усьому винного, звязати й видати Татарам та тим купити собі вільний вихід. Каліновский з частиною війська відступив до укріплень, заложених Пшіємским; инша частина, побачивши, що козаки вже рубають піхоту в таборі, пустилися в розсипку, і з яких півтори тисячі їх втікло. Ті ж що зісталися в таборі-заложенім дійсно невдало, на безводному місці, почасти згинули, почасти попали в руки козаків і Татар. Сам Каліновский поліг; оповідали, що йому одрубано голову, прибито на жердку і так понесено на показ. Його обвинувачувано в сім нещастю з обох сторін: і з козацької і з польської; він, мовляли, піячив, по дурному розпоряжався, спровокував козаків і т. д., і був виною загибелі стількох славних лицарів. Поліг також його син, обозний коронний, згаданий Пшіємский, староста красноставський Марек Собєский-довголітній учасник війни з козаками, староста теребовельський Юрий Балабан, староста винницький Одживольский і цілий ряд инших визначних шляхтичів 5). Здобич Хмельницький майже всю віддав Татарам, але забрав собі певну скількість бранців, мовляв ратуючи від смерти-се оден варіянт, але поруч нього другий-більш розповсюджений: що Хмельницький викупав у Татар їх бранців умисно щоб їх убивати.

Ми зараз повернемось до сих оповідань, а тут іще спинимось на звідомленнях Хмельницького і Виговського. Маємо їх сих разом; вони короткі, однакового змісту, вислані зараз другого дня з табору під Батогом до того ж путивльського воєводи Хилкова.

(По царськім титулі) “Окольничему і воєводЂ Федору ОндрЂевичу Хилкову Стародубскому Богдан Хмельницкий гетман з войском Запорозкимъ поклонъ свой низкий отдаєт и доброго здоровя зычит. Ижъ Господь Богъ даровалъ намъ обозъ лядский розъгромить 23 дня мЂсяца мая, где и Калиновъского гетмана коронного и сына єго и товариство все побито, теды Ляхи отпустят тепер послов єго царъского величества, иншую раду взявши; однакъ им не вЂрить треба. А ваша милость рачъ причинить ся до єго царъского величества, абы нас ратовалъ. Бо вЂдаєм, же на нас знову наступовать схочуть. При том буди здоровъ и Богом храним. С табору [с] под Батогова 24 дня мЂсяца мая 1652 г. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и служити рад Богдан Хмельницький гетман войска Запороз.

Той же титул. “Іоанъ Вытовъский писаръ войска Запорозкого поклонъ свой низкий отдаєтъ и доброго здоровя от Господа Бога зычитъ. По прямой службЂ моєй єго царъскому величеству ознаймую, же панъ гетманъ з войсками Ляховъ погромивъ и Калиновъского забито и сына єго, и все товариство войска кварцяного погинуло. Що дЂлать ся будет далЂй, ознаймовать буду єго царъскому величеству. А тепер войско под Каменецъ тягнет, слышачи там о другом войску лядскомъ. Маєт тыжъ панъ гетманъ писать и до єго царъского величества о всюмъ и посланцовъ слать. При сем буди здоровъ и Богомъ хранимъ. С табору 24 д. мая 1652. Вашей милости во всем зычливый приятель зычливый (!) Іоанъ Выговский писар 6).

В польських кругах обертався такий універсал, ніби то випущений Хмельницьким після Батозького погрому-неймовірність його била в очі самим Полякам, але тим не менше його переписували як курйоз-як сатиру на козацьке повстаннє, на політичні аспірації Руси, а заразом-і на свої польські порядки. Мова-лихо під українське підроблена польщена (я дещо з неї затримую в перекладі):

Богдан Хмельницький милостивого Бога король галицький, великий князь руський, сіверський, київський, подільський, браславський, волинський, белзький, великий стражник Отоманської Порти, праводавець Ляхів, гетьман запорозький, заступник свобід миру християнського. Всім взагалі і кождому зокрема з Ляхів, кому то відати належало, а меновите землякам, аби сьте ведлуг оного справовалися і від лихих поступків своїх відвернулися, аби милостивий Бог наш перестав вас карати за такі збитки і пихи війною, голодом, повітрєм і ріжною неміччю. Аби жаден Лях не важився до Німців збіжа посилати і мужиків повозами аби не мучив, але щоб дома сам жив. З перцем, шафраном і калґаном їсти не важився тільки з часником і хріном. Вина, меду аби не пили, тільки простую горілку. В сукманах, кафтанах красних аби не ходили, тільки в каразійових. Також жінки ваші аби голів собі не вязали богато, тільки в сор(очк)ах конопляних. Жиди аби тільки до сьомого року до школи ходили-бо вже дуже перемудріли, і щоб тільки лоєм та шкірами купчили. Лядські владики й священики або нехай женяться, або нехай чужим (жінкам) дадуть спокій. Старші Ляхи аби в скринках з шкляними окнами не їздили, а тільки одним конем, хомутом. Ті артикули винні будуть старші Ляхове тримати під кнутованнєм, а молодці під горлом. А ті артикули аби сказали обволати по городах і містах, в містах короля й. м., пана нашого милостивого і добродія 7).

Заднім числом стали пригадувати ріжні зловіщі знаки, пророцтва і ніким перед тим не завважені небезпечні гороскопи, що віщували велике нещастє; їх позбирав в своїй історії Коховский і повторив в своїм “Б. Хмельницькім” наш покійник Костомаров, страшенний аматор всяких таких страшних історій. З-поміж них особливо ефектна історія про таємничий голос, що відзивався в скалі під Ладижиним і велів перед битвою остерігти Каліновского, бо йде сюди той навіжений пяниця, що стригтиме йому бороду-небезпечно, аби не обстриг з бородою й голову. Покійний історик наводить се як оповіданнє “українського літописця”, але воно походить від польського лявреата, що запевняє, мовляв бувши в Ладижині три роки потім, він сам на власні уха чув сей таємничий голос 8). Пок. Кубаля з свого боку постарався теж нагнати можливої містики в оповіданнє про се страшне побойовище, цитуючи старого мемуариста, що мовляв “поки Польща Польщею не було для неї страшнішого удару”. “Ніколи не проливалося стільки крови на однім місці, злочин кричав про пімсту до Бога, і коли де злий учинок зрушив народню уяву-коли його сумліннє творить примари на місцях злочину, то найвідповіднішим місцем для того був Батіг”. І він цитує нібито оповідання Єрлича про страшні громи, що вдарили в труну Золотаренка й Тимоша, як доказ того, що головні учасники батогської різні вважалися засудженими Богом.

Єрлич до того не договорився в своїм оповіданню XVII в., за нього договорив небіжчик в XIX в.

Примітки

1) У Ґоліньского с. 581.

2) Жерела XII с. 175.

3) Частина II с. 71. Коховский теж підчеркує, як австрійська реляція, той момент в осторозі Хмельницького, що похід свого сина він представляв учинком своєвільним, зробленим против волі гетьмана (с. 320). Рудавский (с. 102) своїм звичаєм надає сій острозі форму листу і пок. Костомаров ще більш літературно його, обробивши (додавши дещо з Твардовского) навів його наче документ. Взагалі Батозьку пригоду описав він цілком белєтристично, розвиваючи натяки ріжних польських писань.

4) Pamietnik& Jemio#322owskiego c. 33.

5) Сучасні реляції, писані по горячих слідах, участниками, або з слів участників, короткі и небогаті змістом, і не дають повного образу. Насамперед лист участника, що в одній копії зветься Длужевским, в другій Ґєчиньским-пересланий з королівським курєром, котрого він перестрів в Новім Константинові 3 червня-Michalowskiego Ksiega c. 654 i Spominki II с. 82; на підставі йогo написана реляція нунція з 11 червня-Жерела XVI с. 144. З иншого джерела зачерпнена реляція австрійського аґента в Варшаві Джірардіні того ж 11 червня-Жерела XII с. 175. Згаданий лист до Міхаловского-у Ґоліньского с. 582. Коротке й річове оповіданнє Єрлича. Сильно закрашене лєґендою-Theatrum Europaeum c. 225-6. Оповідання старих істориків: Твардовского, Коховского, Рудавского ще більше перевантажені белєтристикою. Вона в значній мірі перейшла і в писання новіших істориків: Костомарова, Кубалі, Равіти-Ґавроньского. Іґноруючи сі белєтристичні прикраси, я старався віддати схему подій. З подробиць варта завваження, згадка про участь в сій битві яничарів- в листі до Міхаловского.

6) Польські справи 1652 р. стовб. 1 а; ориґінали сі були вшиті так що їх неможна було прочитати, але сього року їx розшито на наше проханнє і стало можливим їx скопіювати. Обидва листи писані рукою одного канцеляриста, кожен на двох піваркушах; підписи власноручні.

7) У Ґоліньского с. 624, заголовок: Frant ktorys zmyslel Hmielnickiego w obozie pod Bathowem, po rozgromieniu obozu i hetmana і. m. р. Kalinowskiego zabiciu. По тексті примітка: A to zmyslone rzeczy moga byc nieprawdziwe, od i. m. р. Bialobockiego czeladnika przepisane, z copiey iego (miedzy pospolstwem albo zolnierstwem zmyslono). Тепер його текст видрукував др. Крипякевич в Записках львів. т. 147 с. 75.

8) Коховский І с. 320.

ПАНІКА В ПОЛЬЩІ, ДОЛЯ БРАНЦІВ, ОПОВІДАННЄ ТАТАРИНА-УЧАСТНИКА.

Ще раз повторюється стільки добре нам звісна ситуація з-після Корсуня і Пилявець. Польські сили розбиті, Польща безборонна, обхоплена панікою. Литва тішиться своїм неписаним пів-невтралітетом і не виявляє ніякої охоти “пхати пальці між двері”-вдоволена тим, що торік їй удалося досить щасливо вискочити з своєї інтервенції. Король пересварений з шляхтою не рішається навіть скликати сойму. За кордоном енерґійний й неперебірчивий підканцлєр, узброєний своїми секретами слабих місць Річипосполитої, громадить против неї її ворогів. А з другої сторони-ненарушені, свіжі козацькі сили, в супроводі великої Татарської орди. Відновлене довірє до старшинського штабу після такого рішучого погрому. І знов-ніякого використання такої блискучої побіди, такої блискучої ситуації з боку переможців! Маленька екскурсія на Волощину, анемічна нічим не закінчена облога Камінця, листи до короля з перепросинами,-і марш назад до дому, чекати наслідків.

Головне польське військо було знищене дощенту. “Панів жовнірів мало що уйшло або утікло: всі попали до рук поганських, декого позабивали і так на пляцу лишили”, записує Єрлич. “Дванадцять тисяч нашого війська було, а не вийшло і півтори тисячі; з німецької компанії не вийшов ні оден, всіх вирубано”, пише невідомий кореспондент Міхаловского, слідом по катастрофі (12 червня) 1). А якийсь львівський дописувач рахує, що “з товариства і ста не врятувалося” 2). Натомісць козацький бранець, взятий до неволі після битви був того переконання, що загинуло тільки піше військо, а кіннота вся розбіглася 3). Воєвода браславський Лянцкороньский, не поспівши на час до Каліновского, спішно відійшов з своїм відділом під Глиняни і туди до нього збігались недобитки головної армії 4); було того дуже небагато-і видимо цілком деморалізоване катастрофою. “Про тих милих рицарів, що повтікали, не знаю де вони збираються, чи може просто кождий в свою сторону пішов-нічого нема певного” пишуть з Варшави в 20-х днях червня 5). Задніпрянське військо, довідавшися в Київі на переправі про Батозький погром, пустилося під проводом старости житомирського Тишкевича на Фастов і Гончариху під Константинів, в надії зійтися в останками головного війська, але не стрічаючи нікого впало в такий страх, що рішило знищити весь обоз, всі тягарі: “напав на них в полі страх, оден на другого глядячи, почали кидати й палити вози і хто що мав: навіть поживу, сукні і зброю-потім сердечно жалували, що при нічим зістали” 6). Як найскорше втікли під Стоянів, і там чекали дальшого наказу. З кінцем червня кінчилася їх чверть служби, розуміється незаплачена, і перед усім се їх займало 8). Не діставши плати, жовніри стали розходитись, хто куди, і за кілька тижнів з них лишилася всього яка небудь тисяча 7).