Чтение онлайн

В Варшаві навпаки, після пароксізму трівоги, викликаного Батозькими вістями з кінцем місяця, наступила раптова реакція в бік заспокоєння і оптимізму, коли стали приходити відомости, що Хмельницький з Ордою пішли назад, облогу з Камінця знято, і походу далі на захід нема. Оповідалося, що Хмельницький хотів спішно йти на Люблин і Варшаву, і підбивав нуреддіна, запевняючи, що на дорозі вони не стрінуть ніякої перешкоди, а король уже втік з Польщі до Литви. Але нуреддін, мовляли, не повірив Хмельницькому-аби знов його не обманув як торік під Берестечком, коли запевняв, що короля при війську нема, і війська не більше як 15 тисяч. Татари згодились були тільки на облогу Камінця, бо думали, що туди звезено великі скарби з околиці, але коли три приступи скінчилися нещасливо, з значними втратами, покинули й пішли назад 11). Відомости, що Хмельницький шле послів до короля, а потім коли прийшов його лист, привезений Войною,-все се було прийняте як симптом слабости. Оповідалося, що Хмельницький тратить впливи в народі і війську, що його перестають слухатися: три тисячі козаків, висланих ним на Карпатське Підгіррє в поході збунтувалися, вибрали собі начальником якогось польського шляхтича і заявили, що хочуть бути послушними королеві 12).

Вже не думали серйозно про небезпеку. Податки стягалися слабо, війську платилося ще слабше, і воно з дня на день топилось як сніг на сонці. Станислав Потоцкий, воєвода подільський, призначений королем польним гетьманом на місце Каліновского, визначив обозовище під Сокалем, і туди наказав стягатися всім хоругвам, але більше їх там убувало, ніж прибувало. Поручик з полку воєводи Сендомирського Мишковского пише 10 липня, що задніпрянське військо, не діставши на час заплати, майже ціле роз'їхалося: під Сокалем зісталося з них ледве тисяча 13). Накази, прохання, погрози гетьмана, полковників, ротмистрів лишалися без наслідків. Король видав 12 липня універсал, “з огляду, що все збільшується своєвільство, і сила товаришів з гусарських і козацьких хоругов, забувши любов до вітчини, суворість військових артикулів і своє шляхетьске походженнє, кидає військо і службу Річипосполитій, роз'їздиться з-під хоругов і жодним чином не слухаючи вельм. гетьмана нашого, полковників і ротмистрів, своєвільно виїздить з обозу”. Він “суворо наказував всьому товариству як з тих полків, що були за Дніпром, так і з тих, що по сій стороні Дніпра стояли під командою уродж. Криштофа Тишкевича, житомирського старости, і всім иншим, що не були в битві (під Батогом)”, аби з-під хоругов не виїздили, а хто виїхав- аби під них вертав, инакше вони тратили право на заслужені гроші і підпадали карам описаним військовими артикулами. Ротмистрам, що дістали приповідні листи на формуваннє нових відділів-повітових і всяких инших, заборонялося приймати таких дезертирів, під карою за спільництво, і т. д. 14). Але все се не могло помогти, поки не платилося справно. “Король прислав в дарунку 60 тисяч, але не хотіли там задоволитись” 15). А більше не було.

Примітки

1) Варшавські вісти з 23 червня-Теки Нарушевича 147 с. 225, реляція нунція-Жерела XVI с. 144.

2) Досить мальовничо описує сю паніку Рудавский с. 104-5.

3) Реляція нунція з 26 червня-с. 147.

4) Жерела XII с. 177 дд.

5) Лист короля до великого маршалка в. кн. Литовського 11 червня-Теки Нарушевича 146 с. 209, з Нєсвизького архиву.

6) Універсал адресований до волинської шляхти в Архиві III. IV с. 746.

7) Депеша нунція з 22 червня, с. 146.

8) Дипльоматичний матеріял в XII т. Жерела с. 176 дд.

9) Польські справи, 1652 р., книга 81 л. 300-305.

10) Фраґмент сей виданий, але з ріжними помилками, в Источниках Бантиша-Каменського І с. 32; я користувався копією з Малоросійських справ 1652 р. № 6. Дати розмови і взагалі посольства на тім нема. Соловйов датує його місяцем червнем ст.ст. (стереотип. вид. с. 1622), може бути, що мав на те якусь вказівку.

11) Депеші нунція з 6 і 13 липня, с. 147-8.

12) “Все більше потверджується, що Хмельницький вже не має такого послуху як перше: він вислав універсали до трьох тисяч селян-козаків (не реєстрових себто) під Трансільванські гори, але вони не тільки відмовили послуху, але вибрали собі начальником польського шляхтича і заявили себе нашої партії”-депеша нунція з 27 липня, с. 150, перед тим з 20 липня тамже с. 149. Сю звістку потім повторив венецький резідент при австрійськім дворі в своїх донесеннях сіньорії-Жерела XII с. 183, депеша з Праги 20 серпня. Чи був якийсь такий факт дійсно, чи се тільки “кореспондентська качка”, лишається незвісним.

13) Міхалов. с. 661.

14) “Копія друкованого універсалу” в збірці Ґоліньского ст. 586.

15) Міхалов. 661.

ПЕРЕХОПЛЕНІ ЛИСТИ РАДЗЄЙОВСКОГО ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО і ВИГОВСЬКОГО, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У КОРОЛЯ, ІНСТРУКЦІЯ ПОСЛАМ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МІСІЯ ЗАЦВІЛІХОВСКОГО і ЧЕРНОГО.

23 липня зібрався сойм, що мав своїм головним завданнєм поухвалювати асіґнування на заплату старого війська і наєм нового. Він мав бути шестинедільний, але з огляду на мало сприятливі обставини його рішено скоротити до трьох тижнів. В дійсности протягся майже на чотири (до 18 серпня). Король захорував, і се загальмувало справи. Хорував довго і тяжко, і сойм проходив без інтересу. Ухвалено кредити на нову пятдесяттисячну армію-але хто міг сподіватись сі асіґнування зібрати по всім попереднім? Камінчанам за їх подвиги надано ріжні пільги і асіґновано 20 тис. злотих на заложеннє провіянтових магазинів, на випадок нової облоги (коронний гетьман окремо нагадував королеві про потреби забезпечення Камінця). При тім поухвалювано дещо і на випадок козацького наступу на Галич і Львів-що дуже перетрівожився і перенервував суспільність ріжними алярмами після Батозької катастрофи 1). Але найбільше займала присутніх роздача вакансій опорожнених Батогом і всякими смертями. Руське воєводство дістав після Вишневецького браславський воєвода Лянцкоронский; по нім браславське воєводство син покійного гетьмана Петро Потоцкий, староста камінецький; чернигівське по Каліновському житомирський староста Криштоф Тишкевич. Були й инші зміни. Канцлєр Лєщиньский став примасом, а його місце заняв дотеперішній підканцлєр Кориціньский.

Велику увагу викликали також, і ще раз дали привід помірятися силами ворогам і прихильникам попереднього підканцлєра Радзєйовского оті перехоплені його писання до війська Запорозького, що згадав я вище. Вони наспіли вже в середині серпня- мабуть і вплинули на те, що сойм протягнувся довше ніж думалось. Ще при кінці травня, чи в перших днях червня, вислав Радзєйовский з Стокгольма з сими листами одного з своїх дворян, Ясєньского на імя. Головний лист був адресований на імя Хмельницького; другий-коротший на імя Виговського. Радзєйовский сподівався, що обидва перейдуть через руки Виговського, і в тім що був до нього адресований головно просив заховати сю його посилку в секреті і знищити листи по перечитанню, аби вони не попали як небудь до польських рук, як то було з гетьманським архивом під Берестечком, де впав до королівських рук і оден лист Радзєйовского, що правда-досить невинного змісту. Сим разом він писав доволі відверто, і мав всякі причини не бажати розголошення сього писання в польських кругах-коли не з огляду на самого себе, то з огляду на своїх приятелів, яких мав іще в Польщі чимало.

В своїм листі до гетьмана він рекомендував себе як старий приятель Запорозького війська, що мовляв і потерпів за те, що був прихильником порозуміння з ним. Король-каже Радзєйовский-зненавидів його вважаючи, що то він був ініціятором шляхетської опозиції під Берестечком, що відмовилася від походу на Київ, і поступив з ним до крайньої міри несправедливо. Але таку ж несправедливість терпить і військо Запорізьке від короля, що завзято всякими способами силкується його знищити, не вважаючи на всі його заслуга Річипосполитій, котра завдячує йому, Запорізькому війську, всі свої бувалі перемоги й славу колишню. Король не заховує його прав і вільностей і не додержує раз даного слова. Тому першою гадкою Радзєйовского, після того як на нього впала королівська неласка, було-вдатися до Запорізького війська, знаючи його прихильність. Але боячись, що тим тільки збільшить королівське завзяттє на козаків, він за краще вважав удатися на шведський двір (до прирождених ворогів польської галузи Вазів), і тут він дійсно знайшов для себе добре утриманнє, і вмів, мовляв, заінтересувати королеву Христину кривдами і жалями Запорізького війська: вона заявила йому, що готова війти в зносини і в союз-коли козаки того хочуть. Тому Радзєйовский, висилаючи свого дворянина до них, радить зараз же вислати на шведський двір одного або двох послів, з повновластю від гетьмана і всього війська, аби вони могли зараз же уложити з королевою правосильний трактат. Було б добре, щоб між ними була людина, яка говорить по грецьки: се улекшило б зносини, бо королева дуже добре говорить і пише по грецьки. Могла б то бути духовна особа: королева була б рада мати постійним резідентом при собі якогось православного духовного, щоб через нього порозуміватися з Запорізьким військом в усіх справах. Він, Радзєйовский, певен, що у війська з королевою уставляться добрі відносини, “бо то пані воєнна (з інтересами до воєнної справи), і дотримує всім слова-як свідчить її договір з цісарем, що у всім додержується нею”. З власного досвіду він може посвідчити й благородну вдачу-пережиті нещастя обернулися йому в потіху, з того часу як він потрапив до сеї королеви, “котрій чудується весь світ, а все королівство і всі піддані-як йому доводиться чути, з неї вдоволені”. “Що до гойности нема на світі такого короля що міг би з нею в тім рівнятись-козаки в тім, дасть Біг, самі переконаються. З Польщею у неї свої порахунки, які дозволяють їй кожної хвилі розпочати війну з польським королем. Правда, король шукає з нею порозуміння, і в вересні мають в Любеку з'їхатися комісари польські з комісарами шведськими, але знаючи нестаточність короля, королева не сподівається, щоб та комісія до чого небудь привела. Нехай тільки козаки поспішать з висилкою своїх послів, та держуть справу в секреті, аби вона не вийшла на яв перше ніж дійде до кінця. У королеви готове “огнисте військо”, сусідство близьке: як тільки прибудуть посли і буде завязаний нерозривний союз, військо може зараз рушити, королева сама піде в похід, і Радзєйовский з нею. Одна шведська армія пішла б через Інфлянти просто на Білу Русь до Могилева і могла б легко зійтися з Запорізьким військом. Друга б пішла через Прусію просто на короля, і так в короткім часі була б Україна звільнена. Військо козацьке тим часом нехай не ріскує і з військом польським не зачіпається, підтримує союз з Татарами, шукає порозуміння з Ракоцієм, а господареві волоському не звіряється.

В листі до Виговського Радзєйовский ще раз підчеркував прихільність королеви до православної віри-“чого дізнають ті що сюди приїдуть”, і давав ріжні технічні вказівки що до переїзду послів-ще більше мав їм пояснити і покермувати його післанець Ясєньский 2).

Але сей Ясєньский провалився з своєю місією, і листи його опинилися в руках не гетьмана Хмельницького, а гетьмана Потоцкого, що й переслав їх і самого посла на сойм в середині серпня 3). Тут з сього приводу розгорілася завзята дебата між противниками Радзєйовского, що скористали з сього інціденту, щоб його до решти утопити, і його прихильниками, що старались його можливо вигородити. Противники взяли гору, і до конституцій соймових було внесено постанову, що вимовляючи подяку Богові за таке щасливе переловленнє таких страшних писань, проголошувала Радзєйовского за зрадника державі, на віки позбавленого чести, і т. д. 4). Плани, які він хотів заховати в найглибшій тайні аж до здійснення, набрали найширшого розголосу. Листи широко пішли по руках, і я певен, що слідом з сойму дістались і до своїх адресатів: запорозького гетьмана і писаря, і були прийняті ними в повній мірі під увагу. Заходи гетьмана-добитися пропуску козацьким послам до Швеції через московські землі, підняті ним в осени того року, були спричинені як раз листами Радзєйовского. Але справа не пішла так скоро, як він собі бажав, і його протекторці і аматорці грецької мови і православя королеві Христині вже не вдалося патронувати козацької справи.

Далі протягати соймову сесію вже не можна було. Але козацьке посольство тільки над'їздило-нунцій записує в своїй депеші з 17 серпня, що козаків чекають сьогодня, найдалі завтра. “Кажуть, що вони везуть виправдання з останніх подій: мовляв, вони були спровоковані до того польською стороною-що признавали й самі Поляки, і готові піддатися судові комісарів, щоб вони провадили справу і покарали винних. На будуче обіцяють абсолютний, вірний послух, а за те що сталося просять пробачення і милосердя. (Поляки) вважають се за чергову стратеґему Хмельницького, щоб приспати увагу уряду і затримати воєнні приготування, тому що наближається зима, для них не зручна, і нема послуху серед Руського народу, як давніш-бо люде вражені і розгнівані на нього (гетьмана) за те що він утік з Татарами і покинув їx, видавши на різню під Берестечком. Инші до сього додають, що (Хмельницький) стратив надію на прихід хана, бо хан неможе поспіти так скоро і з такими силами, як їм треба” 4).

Посполите рушеннє супроти такої нової ситуації відкликано, натомість далі робилися заходи коло орґанізації сильного війська для зимової кампанії. Вербували й наймали його за кордоном, по ріжних краях-тим часом поки посли і комісари мали випробувати ситуацію дипльоматичною дорогою-і протягти час.

Тому що далі сойму відкладати не хотілось, посольська палата вибрала з поміж себе комісарів: по шість від Малої Польщі, Велико-Польщі і в. кн. Литовського, щоб вислухати разом з сенаторами і дати відправу козацькому посольству 5).