Чтение онлайн

33) Нім.: Karpicza.

34) kiepstwo, пізнішою рукою зачеркнено і виправлено: blazenstwo.

35) Пол.: pryiemneysze, нім.: pysznieysze.

36) Поль.: kozaczka.

37) Gdzie actum est de fortuna et integritate mlodej panny.

38) Се місце вказує, що автором був котрийсь з дворян господаря нижчої катеґорії; тим пояснюється, що він спиняється виключно на чисто зовнішніх подробицях (відмінно від другої реляції, що зараз наведу).

39) kobierzec.

40) В нім. коня дарують мультанському послові, потім наступає прогалина, і в звязку з тим ріжні непорозуміння в перекладі.

41) День сходиться з калєндарем.

42) Радивил, переказавши за сею повістю ріжні вияви козацької некультурности заважає: “Так довершився сей акт крайнього варварства; відраховано 50 тис. талярів, карету на 6 коней і ріжні футра, і сей політичний свояк (politicus affinis) поїхав до дому, лишивши великий жаль господареві, що против волі дістав такого недолугого зятя”. Кілька подробиць має бути в книзі Bisaccioni, Historia d. guerre civili, Venetia 1655, котрої я досі не міг добути.

43) Вид. Коґальничану с. 321-2, останньою фразою переказую слова Костина скорочено.

44) Hurmuzaki Documente IX. І. ч. 26=Жерела XII с. 186. Валахія тут названа Moldavia, Волощина-Молдава часто зветься Valachia, а Мунтяни-Валахія зветься Moldavia в латинських, німецьких та італійських писаннях.

Се оповіданнє війшло потім до Theatrum Europaeum c. 229.

45) Польські справи 1652 р. ст. 1-б л. 61, ориґінал.

46) Жерела XII с. 188.

47) Gazette de France y Шайнохи с. 319: звістка з того ж 15 листопада.

48) Навпаки нунцій в січневій депеші, переказуючи чутки, що Хмельницький хоче заволодіти Волощиною, завважає, що Хмельниченко стоїть осторонь від батька через деякі приватні непорозуміння-мабуть з огляду на жінку не хоче підіймати зброї проти свого тестя, молдавського господаря- Жерела XVI c. 164.=Hurmuzaki Dokum. IX. l ч. 31.

МІРКУВАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ОЖЕНЕННЯ ХМЕЛЬНИЧЕНКА З ЛУПУЛІВНОЮ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПЛЯНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ЛУПУЛА НА ВАЛАХІЮ І СЕМИГОРОД, ЗИМОВА ПОДОРОЖ ТИМОША ДО ТЕСТЯ.

Натомість на всі боки дебатовано можливі наслідки події, укриті під нею пляни т. д. Воєвода Кисіль снував такі гадки на сю тему в своїх Суходолах, і викладав їх п. стражникові коронному:

“Що досі нема ніякої вісти від п. Зацвіліховского, причина тому та: приноровлюються до себе і перетягаються новоспряжені воли. Не може бути инакше, тільки або так, що Хмельницький буде господарів (підпаде впливові господаря), або господар Хмельницького. Тому я давно хотів з ним (господарем очевидно) поконферувати, завчасу забрати його в наші руки і через нього і Хмельницького привести до розуму (rаtіfiсаre) і хочби потиху привязати до нас якоюсь бенефіцією. Коли вже тепер так сталось, треба вжити способів, щоб не дати їм перехилитися на поганську сторону-бо то вже була б крайня небезпека для нашої вітчини. Я мав відомість від ксьондза канцлєра, що й. кор. м. призначив когось до господаря волоського; але ми тут (на Україні очевидно) скорше могли б домацатись, чого нам сподіватись, а чого боятись-бо там не домацаємось. А нам перед усім то треба знати, чи не з наказу Турецької Порти та приязнь сталась. Бо коли наказано, то легко зміркувати, який спокій собі можна обіцяти, і чий Хмельницький. Мині здається, що тепер в Ясах і в Чигрині не про инше мова тільки про те, як зробити молодого вартим сього подружжя 1), і коли навіть будуть удавати замиреннє, то мусить тут щось нове народитись. Бо цілком річ неправдоподібна, щоб узявши господарівну, він (молодий очевидно) вдоволився козакуваннєм та питтєм горілки в Суботові 2). Тому тепер не про козацькі претензії думати, а сподіватися нових концептів в чімсь иншім, і готуватися нам або на домову війну, або на заграничну. І коли б Бог дав оказію і схотів післати нашій вітчині добрий фрукт,-я хотів би випровадити війну з вітчини і через сей звязок вернути хочби Волоську землю-хочби нібито ми робили (сю інтервенцію) в інтересах господаря і його зятя. Бо коли, не дай Боже, і за Дністром і над Дніпром (запанували б козаки), вже трудно було б щось порадити,-хіба йти нам на останній риск (на рішучу війну: пан або пропав) 3).

Як бачимо, дуже обережно (бо страшно було старому політикові, що доживав свої останні дні, аби його пропозицію знов не зрозуміли як якесь спеціяльне “руське лукавство”), Кисіль висловив бажаннє, щоб Польща прийняла під свою протекцію сей новий династичний звязок, коли не вміла йому запобігти. Трактуючи Лупула як свого вірного і випробованого союзника, аби робила привітну міну і виявляла охоту сприяти династичним плянам його-що стали заразом дипльоматичними плянами Хмельницького. Тим способом, мовляв, вона могла б утримати під своїм впливом ті задністрянські володіння, що Лупул з зятем уже мали, або наново придбали б. Се краще ніж би вони стали фронтом проти Польщі й шукали опертя в Туреччині против неї.

Анальоґічні ідеї, очевидно, ходили в голові Януша Радивила, коли він, можливо в формі обміну привитаннями між новими шваграми, прислав своє посольство до Чигрина, виявляв заінтересованнє до фамільних інтересів своїх нових козацьких свояків, готовість їм служити, і в першу голову-помогти замиренню їх з Річпосполитою. королем і шляхтою. Ми не знаємо тексту чи докладнішого звідомлення з сього першого його посольства в місяці жовтні: те що читається в московськім протоколі посольства Сам. Богдановича і тов., дає тільки далеке поняттє про нього. Його треба скомбінувати з пізнішим матеріялом, особливо з пунктами переказаними від Радивша Лупулові перед Берестейським соймом 1653 р., де ясніш виступають політично-династичні пляни: піклуваннє про те щоб фамілійні пляни Хмельницького й клясові інтереси старшини, так само як новий династичний звязок українсько-молдавський, опинилися під протекторатом Річипосполитої, а не в опозиції їй 4).

Сей новий династичний звязок викликав серйозні зміни в дотеперішніх взаємовідносинах. Досі з трьох румунських васальних держав Отоманської Порти Волощина в особі Лупула спиралася на маґнатську Польщу, спеціяльно на дві могутні династії: Радивилів і Потоцких. Натомість Валахія (Мунтенія, або Мультани в польській передачі)-де від р. 1632 правив Матвій Басараб, і Семигород (Трансильванія), що після старшого Ракоція, Юрія І, перейшла в 1648 р. до його сина Юрия II,-побоюючися амбітних плянів і інтриґ Лупула, шукали опертя у противників Польщі: у Хмельницького і через нього у хана, з одної сторони, у протестантської ліґи з другої. Ракоції, самі кальвіністи, являлись природними противниками польського короля й німецького цісаря, що в інтересах католицтва підтримував Польщу. Таким чином творилася така система: Польща, Волощина, Німецький цісар, і розуміється -папа, по одній стороні; Україна, Крим, Валахія, Семигород, протестантська ліґа (Швеція, Бранденбург і т. д.)-з другої. Гострість сеї антитези в деякій мірі ослаблялася тим, що Януш Радивил, як голова протестантської партії Польщі-Литви з сього свого становища являвся союзником Ракоція, і Ракоцій мусив на нього до певної міри оглядатись; Радивил же був заразом зятем Лупула, і тому Ракоцієві не годилось без потреби обгострювати до кінця відносини до Лупула. З другої сторони турецьким васалям (а ними були Семигород, Валахія, Молдавія, Крим і Україна), не завсіди було безпечно пускатися в рішучу боротьбу між собою з огляду на спільного свого шефа, турецького султана і його диван. Та обставина, що Венеція, борюкаючися в тім часі з Портою, знаходила моральне спочуттє у католицької ліґи- папи, цісаря, Польщі, і силкувалася добитися від них більш реальної воєнної підтримки, натурально перехиляла почуття дивана в бік антикатолицький, себто антипольський. Але Лупул, з другого боку, був давнім, вірним і дуже рентовним (доходним) васальом Порти, якого без причини ображати теж не було рації; він умів підтримувати добросусідські відносини з башами-намісниками сусідніх турецьких провінцій. Так досі дунайська румунська система утримувалася в стані непевної рівноваги.

З ожененнєм Хмельниченка з Лупулівною повстало питаннє, так яскраво сформуловане старим Кисілем: хто кого потягне в свій бік-Лупул Хмельницького перехилить в бік Польщі, чи навпаки: Хмельницький наблизить Лупула до Криму, до протестантської ліґи, від Польщі відтягне і поставить в позицію нейтральну, а навіть неприхильну, замісць теперішньої союзної?

В першім моменті і Лупул і навіть Хмельницький з старшиною підчеркнули першу можливість. Як ми бачили, Лупул через свого посла Щитніцкого перед самим шлюбом своєї доньки запевняв короля, що він вважає сей шлюб вимушеним, неважним, і при найпершій нагоді його розірве. Значить шлюб нічого не змінить в його приязних відносинах до Річипосполитої, котрої членом він себе вважав діставши індіґенат. Навпаки: Лупул і Радивил постараються використати накинений їм фамілійний звязок, щоб привести своїх нових свояків до покори Річипосполитій. І Хмельницький з свого боку вважав для даного момента користним підтримувати з усею силою сю гадку чи ілюзію, що посередництво Лупула може послужити для замирення України з Польщею: військо радо приймає се посередництво й покладає на нього великі надії. Але тут прилучаються пляни Лупула й Хмельницького на Валахію, які відразу вносять ускладнення до сеї і без того не простої ситуації.

Лупул віддавна робив всякі заходи, щоб сполучити під своєю рукою обидва дунайські князівства: Молдавію і Валахію; він підкупався в Царгороді під Басарабою, не раз діставав султанські грамоти на валахське господарство, пробував оружною рукою реалізувати се наданнє-тільки невдатно 5). Тепер, коли йому прийшлося взяти Хмельниченка за сина, цілком натурально мусіла йому прийти гадка використати козацькі сили для здійснення сього старого пляну. Ми бачили, в якій формі се оповідали в Варшаві, разом з вістями про шлюб: Лупул з Хмельниченком умовилися вигнати Басарабу, з тим що його господарство мав би заняти Хмельниченко. Розуміється, поскільки велись якісь політичні переговори, вів їх не стільки Тиміш, котрого мовчазність стала притчею в язиках, а Виговський-на то й висланий від гетьмана, щоб вести всякі політичні розмови. Деякі історики допускають тут розходження в намірах: мовляв старий Хмельницький хотів дістати для сина Молдавію, тим часом як Лупул з Тимошем змовлялися добути Валахію 6), але я не бачу підстав для такого припущення: попросту ми занадто мало знаємо інтимну сторону сих плянів, аби запускатися в такі здогади, а говорилось всяке-ще перед одруженнєм і по нім. Ініціятиву Хмельницького мішали з ініціятивою Лупула, Молдавію з Валахією-нераз через те просто, що в ужитку безнастатно мішались самі назви: Молдавія і Мунтенія, Волощина і Валахія. Басараба і Ракоцій ще перед весіллєм підіймають трівогу про пляни Лупула на Валахію 6). Лупул поновив свої заходи, аби дістати згоду дивану, щоб йому забрати Валахію, і готовиться до воєнної окупації її. Цісарський резідент в Царгороді так доносить про се свому урядові в початках грудня н.с.-згадавши наперед про давню ворожнечу Лупула і Басараби між собою:

“Сими днями аґенти Валахії звернули увагу великого візиря на поголоски, що Лупул має пляни на Валахію і приготовляє там переворот; тим часом край сей весь час правильно платив данину-чому ж він (візир) хоче його знищити? На се великий візир відповів, що Матвій володів ним вже яких 20 літ, а ніколи не ушанував султана екстраординарним дарунком, отже показує себе невдячним; тому про нього робляться пропозиції-але ще нічого не рішено. Він, великий візир, від давніх літ був добрим приятелем Матвієві і затримує сю справу,-нехай вони (аґенти) спішно напишуть господареві, щоб він прислав грошей і дорогий дарунок. З такою резолюцією аґенти й пішли. Лупул хоч удав, ніби то він боїться Татар з приводу тих польських бранців 8), але покликав до себе на границю молодого Хмельницького в поміч, і під рукою мабуть порозумівається в тих своїх плянах з Турками, Татарами і козаками” 9).