Чтение онлайн

Краківські відомости переслані венецькому послові в початках січня додавали такі більш і менш фантастичні подробиці, в звязку з приготованнями до нової польсько-української війни:

“Неприятель не дрімає, стоїть на поготові з своїми людьми і звичайними союзниками (Татарами очевидно), а кажуть, що й баша сілістрійський має наказ його підтримати, і господар молдавський, здається, сполучиться з ним-бо вже видав ханові Ромашкевича, що поміг утікти кільком польським панам з Константинополя до Італії (себто помирився з ханом видавши того Ромашкевича). Молдавський (господар) мав нову персональну конференцію з Хмельницьким, щоб знайти способи замирення з Короною-але той твердо стоїть в своїх домаганнях Зборівських пактів і незалежної України 10), так що справа мусить рішитися мечем. Син Хмельницького пробуває з жінкою в Хотині, на утриманню свого тестя. Його батько, Хмельницький, добивається від царгородського патріарха дозволу й розрішення на те щоб відібрати у нього (Тимоша) і самому оженитися з нею (господарівною)-тому що той син велів повісити свою мачуху, приловлену в адультері: вона була жінкою одного шляхтича, що живе й досі, а він забрав її йому в наругу, за те що той захопив його маєтки, бувши його приятелем-і се власне було причиною всеї пізнішої руїни”.

Я навмисно навів сю реляцію, щоб дати поняттє про сю мішанину фантастики й реальности. Дві звістки в ній можна вважати реальними: сей приїзд молодого Хмельницького до тестя зимою 11). Друге-конференцію господаря про способи замирення-коли особисту, то з Тимошем же очевидно, в ніякім разі не з старим Хмельницьким, що зовсім не з'їздився з швагром і власне, як побачимо зараз далі, саме в тім часі нарікав перед королем, що з Лупулового посередництва нічого не виходить.

Theatrum Еurораеum наводить такі вісти від одного з бранців з татарської неволі: козаки і Татари силою зброїлися для походу на Молдаву (себ то Мунтенію), і з тим треба було побоюватись, що як ріки замерзнуть, то вони і на Польщу попробують напасти. Особливо що молодий Хмельницький просив свого тестя, волоського господаря, аби з огляду на пошість, що буяла на Україні, відпустив йому Хотинську фортецю: щоб він міг там знайти в потребі приміщеннє з своїм двором і 4 тис. війська. Господар мусів на се згодитись, а король мусить мати пильне око на се все, бути на поготові, скріпляти сили на границі і трактувати справу дуже серйозно (232).

Дійсно, ся подоріж Тимоша на Волощину звернула загальну увагу в атмосфері всяких підозрінь і поголосок про його пляни на Валахію і т. под. Ми бачили, що цісарський резідент ще місяць тому чув про сей похід Хмельниченка на молдавську границю, на поклик господаря. З сим вповні сходиться краківська звістка про Хмельниченкове пробуваннє в Хотині, і можливо, що з сим його походом можна звязати й досить глухі, невиразні відомости про марш козаків і Татар, що ходять по польських реляціях з листопаду й грудня 12),-а може й поголоски про козацькі пляни на Молдавію, в тих же реляціях. Нунцій записує в своїй реляції з 14 січня, що Хмельницький знову прислав листа до короля з виразами покори і готовности служити королеві і Річипосполитій і з перепросинами за те, що він не дав королівським комісаріям перевести слідство (в справі Батозького інціденту), як то обіцяв у своїм посольстві на соймі: мовляв се могло б викликати ще більше повстаннє серед козаків і нові шкоди Річипосполитій. Але сі заяви, каже нунцій, не викликали довіря, і на листа не дано відповіди, тим більше, що сподіваються від нього ще й такої вимоги, аби йому помогли заволодіти Молдавією.

В результаті сих поголосок про пляни Хмельницького і Лупула в такій же мірі як і реальних його заходів і приготовань до окупацій Валахії, прийшло до перевороту в Волощині, скинення Лупула і посадження на його місце Лупулового міністра Ґеорґіци Стефана, заходом Басараби і Ракоція. А з того прийшло до розриву їх з козаками і тісного союзу з Польщею проти Козаччини, одним словом-краху всеї дунайсько-балканської політики козацької старшини, що будувалося так хитро протягом всіх літ війни з Польщею. Але перше ніж перейти до сих подій, мусимо в хронольоґічнім порядку спинитися ще на подіях зими 1652-3 року.

Примітки

1) Novum sponsum reddere himeno parem.

2) В копії попсовано: Kubalowie.

3) Теки Нарушевича 146 с. 247: копія попсована і самий лист писаний як часто у Кисіля-більше натяками і недоговореними фразами; перекладаючи я старався можливо спростити стиль, щоб зробити його більш зрозумілим.

4) Вище с. 464.

5) Історію сих Лупулових заходів, головно на підставі записки 1643 року про румунські відносини цісарського резідента в Царгороді бар. Шмідта, оповідав Кубаля II с. 340 дд., потім Сірбу в цитованій моноґрафії про Матвія Басарабу, с. 113 дд.

6) Вище я наводив варшавську поголоску (в депеші нунція), що Тиміш поріжнився з батьком, тому що не поділяв його плянів нового походу на Молдаву, щоб її відібрати від Лупула. Див. ще далі, с. 486, 508, 510.

7) Лист Ракоція до матери 18 липня, Mon. Hung. XXIV с. 467. Невідомий до палятина угорського (Documente V. І c. 8): Лупул пообіцяв передати Молдавію Тимошу, потім як заволодіє за помічю Хмельницьких Валахією. Теж Transsylvania І с. 229 і 141. Уривок варшавської реляції в берлінськім архиві Jorga Acte si fragmente c. 207.

8) Котрим він поміг утікти-вище с. 475.

9) Жерела XII с. 189.

10) Sta termo in voler i patti di Zborow et Ukraina assoluta-Жерела XII c. 191, avvisi di Polonia з 5 січня 1653, з ориґ. віденського державного архиву.

11) Дата його приїзду до тестя-1 грудня, має бути у Бізаччіоні (Sirbu, Mateiu voda Basarabas auswartige Beziehungen, c. 321). Сучасні вісти про побаченнє Лупула з Хмельницьким-батьком чи сином при кінці 1652 або в початку 1653-Hurmuzaki-Dokum. V. І ч. 18, IX. І ч. 30.

12) “Хмельницький перейшов Борістен з немалою скількістю Татар і йде наперед, хоч поволі, через пошість, що далі триває між його козаками”- переказує поголоски нунцій в депеші 3 грудня.

“Хмельницький стояв кватирою в Білій Церкві, збираючи людей, розділюючи військо і розсилаючи раз-у-раз посольства до Порти, кримського хана і московського царя”-депеша 14 січня, с. 164. Також Тhеаtrum Еurораеum (230).

ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО КОРОЛЯ, РАДА В СІЧНІ 1653, ЗАПОВІДЬ ПОХОДУ НА УКРАЇНУ, СЕНАТОРСЬКА НАРАДА В ГОРОДНІ, ПЛЯНИ ПРЕВЕНТИВНОЇ ВІЙНИ (ЛЮТИЙ 1653).

Лист Хмельницького-згаданий нунцієм в депеші 14 січня, мусів бути писаний в листопаді, скоро після того як відправлено Зацвіліховского і Черного: Хмельницький писав власне з приводу сього посольства, що мало розслідити подробиці батозького епізоду, а Хмельницький до того його не допустив. Се досить підходить до обставин того часу 1), але инших звісток про такий лист гетьмана з того часу ми не маємо, натомісць заховався пізніший на яких півтора місяці лист без дати, писаний, очевидно, після повороту козацьких послів з Москви, підчас великої ради старшини на Єрдань, згаданої вище:

Найясніший милостивий королю, пане і пане наш великомилостивий! За велике своє щастє вважали ми, коли така значна наступила була ласка до нас-слуг і підданих в. кор. мил., пана нашого мил. 2), що в. кор. мил., не бажаючи дальшого кровопролиття між християнством-вірними підданими своїми, взяв то під увагу, що скільки було оказій до того домового замішання, виходили вони не від нас, і за посередника в такій важній справі зводив був єси вжити й. м. господаря волоського, н. м. и. Ми того посередництва з усім військом Запорозьким в. кор. мил. чекали час не малий, при милостивій ласці в. кор. м., та досі не можемо побачити його щасливого скутку. Але не маючи сумніву що до мил. ласки в. кор. мил., ми покоряючися з звичайним підданством, просимо (далі) милостивого змилування. Бо сам Бог тому свідком, що як перед тим так і тепер з усього серця бажаємо бути вірними підданими в. кор. мил., не думаємо про ніяку зраду маєстатові в. кор. мил. і чекаємо не кровопролиття-що могло б ще страшніше випасти з обох сторін, а плодоносного спокою при милостивій ласці в. кор. милости! Ми щиро його бажаємо, і хочемо його ґрунтовного забезпечення. Для того упросили з нашої сторони московського царя й. м., п. н. м., аби приложив до того й свою повагу та ласкаво й милосердно зволив підтримати (перед королем) наші петиції що до віри, церков і вольностей належних війську в. кор. мил. Запорозькому. А ми (тим часом) ані з військом не рушились ані на маєстат в. кор. мил. ні на коронні війська в. кор. м. пориватися не будемо, ані якої небудь зачіпки не даватимемо, а чекатимемо милостивої ласки в. кор. мил., і унижено просимо в. кор. мил., аби не велів військам своїм коронним і в. кн. Литовського наступати на нас, яко підданих своїх. Бо вповні спускаємось на ласку в. кор. мил., згідно з попередньою ласкавою деклярацією, і будемо чекати щасливого висліду комісії. При тім себе з службами своїми і вірністю підданства нашого віддаємо милосердю в. кор. м. З Чигрина р. 1653. Вашої кор. м. унижені слуги і вірні піддані Богдан Хмельницький гетьман з військом в. кор. м. Запорозьким 3).

Лист сей з одного боку був, як бачимо, вислідом останніх московських переговорів, з другого-відповідю на мобілізацію польського війська, наново розпочатою королем. Після розпуску сокальського табору, мотивуючи се небезпекою від Татар, що прибували під саму границю, король універсалом з 6 грудня визначив всьому війську негайну мобілізацію і новий збір під Ковелем на день 8 січня 4). Ся мобілізація скріпила поголоски про те, що Поляки хочуть сеї зими розправитися з козаками 5), і лист Хмельницького був пробою відвернення сеї зимової кампанії. Але він її не відвернув, а навпаки може якраз прискорив-своїм відкликом по посередництво в козацькій справі до московського царя замісць волоського господаря.