Чтение онлайн

4) Я все таки значно покоротив сю пишну фразеольоґію-як те повторюваннє “царського величества”, і т. д.

5) Про се згадує брянський післанець Уривков (див. нижче)-каже що застав Ладиженского в Чигрині, приїхавши туди 11 (21) липня: попереднього дня, 20 н. с., Ладиженский був у гетьмана “на посольстві”, а після свого повороту з гостини у сина з Лупулом, коло 25 н. с., гетьман мав йому дати відпуск.

6) Польські справи 1653 р. ст. 1 л. 486.

7) Виданнє Коґальнічану с. 338-9. Короткі згадки про битву під Баковим в реляціях Ракоція палятинові з 7 і 19 липня і в відповіди гетьманові Потоцкому, без дати-Жерела XII с. 234, 236, 241. Про битву під Тирґул-Фрумос Doc. с. 19, Жерела с. 234 і 241; в останній звістці вичислені страти козаків: в першій битві (під Тарговиштем очевидно) стратили вони 12 тис в другий, 3 липня (під Баковим) 2000, в останній (під Тирґул-Фрумос- датується 11 липня), до 3000, і висловлюються надії, що козаки стратили духа і більше не помагатимуть Лупулові. Цифри страт дуже побільшені, особливо для останніх битв. Про утечу Лупула в листі Ракоція до гетьмана Потоцкого 24 липня: після погрому козацького війська, яке помагало Лупулові, він “утік за Дністер до Запорозців, як то ми напевно довідались-сподіваючись від них помочи”-Жерела XII с. 293.

Супроти докладних звісток Костина обозові авізи Ґоліньского цікаві більше як покажчики того, що про се говорилося в польськім таборі:

“Старий господар з Тимошком, уступившися до Яс, там перебули якийсь (час), не знаючи що робити по такій своїй і старого Хмельницького конфузії... А що зле було з господарем і з Тимошком, вислав старий Хмельницький полковника Носача з 16 тис. (козаків) і півтори тисячі Орди, давши наказ помагати старому господареві. Носач з ними підійшов до волоської границі. Новий господар вислав комонника під Яси. Старий господар, почувши се, виправив кілька тисяч своїх Волохів і козаків против того комонника, але щастє так послужило новому, що всі полягли і ледви лишилось кому дати знати про сей погром нещасливого чоловіка. Василь Лупул мусів спішно відступати до Носача-зачувши що він уже недалеко від його держави під Ямполем ночує. Так відбіг і жінки своєї в Сочаві, не лишивши їй ніякої охорони, була б далеко щасливіша з своїми скарбами, аби він її з Камінця не вивабив, запевнивши, що має той спокій з неприятелями своїми” (с. 627-8).

“Господар новий заняв Яси, а стара господарова з недобитками свого чоловіка по програній битві 16 липня під селом небіжчика Кутнарского замкнулася в Сучаві з скарбами. Велів її сильно штурмувати, і здається вже прийшла до нього (відомість), що її взято в полон” (с. 631).

Власні записки Ґоліньского: “В липні старий господар волоський, зібравшися з козаками, дав битву Волохам, опанувавши наперед Яси і вигнавши того нового господаря Стефана. Але військо кн. Ракоція і Мультани зібравшися дали рішучу битву Волохам і козакам-був там і Тимошко в війську при господарі, батьку своїм, і знову побито Волохів і козаків, так що полягло їx до 4 тисяч” (с. 632). “Посол приїхав до короля від Ракоція, даючи знати про побіду над козаками: 10 тис. побив їx у Волощині, забрав корогви і армату і вязнів-козаків-щоб король поміг йому на другу сторону: бити Хмеля і козаків” (с. 637).

Оповіданнє Кравса ще більш баламутне:

Після того як Матій воєвода так погромив молдавське і козацьке військо-так що до 28 тисяч козаків і Волохів лягло на купу — Лупул зібравши останки козацького і молдавського війська-що мусило поневолі його триматися-пустився з ним по Молдаві, грабуючи церкви і манастирі шоб зібрати нові кошти на військо. Потім удався до Орди по поміч, а Тимоша з козаками відправив до дому з такою умовою, щоб вони прийшли знову, як він повернеться з Татарами. Але коли він прибув в Орду, хан бажаючи заприязнитися з Ракоцієм, велів його вхопити і всадити до одної печери в Бахчисараю-пригадавши йому, як він підчас війни з Польщею велів побити Татар на молдавській границі і відібрати здобичу. А до Ракоція післав посольство, повідомляючи про заходи Лупула і його увязненнє, і обіцяючи всяку поміч, коли б вона була потрібна-з чого Ракоцій тішився і з богатими дарунками відправив послів.

“Тиміш тим часом з дня на день чекав Лупула, а одержавши натомість відомість, що його вхоплено, рішив помстити ся за такий сором свого тестя і з 12 тис. козаків прийшов на Молдаву”. Саме тоді Ракоцій післав туди свого ґенерала Стефана Петкі з 10 тис. найкращого війська, щоб наново посадити на молдавськім господарстві Стефана Ґеорґіцу, наказавши їм так довго зіставатися там, поки Молдаване не зложуть йому присяги. Вони стали табором і окопалися з кількома тисячами Молдаван під Сучавським замком-коли Тиміш, прийшовши дуже непомітно через Дністер, і розвідавши всі подробиці про сей табор Семигородців, надійшов туди. Розділивши своє військо на дві частини, він з більшою, 8 тисяч, пішов звичайною дорогою, а 4 тис. післав боком, горі Дністром, щоб воно там перестояло тихенько ніч. Тим часом як сам Тиміш ішов грабуючи й палячи все по дорозі, щоб звернути на себе увагу табору-ті 4 тис. мали зробити над ним свою штуку. Коли воєвода Стефан з семигородськими ґенералами, довідавши ся про прихід Тимоша, лишили в таборі 300 Семигородців і 200 Молдаван, а з головними силами пішли попробувати щастя з Тимошем-ті 4000 козаків, розвідавши все, напали на табор, вирубали його залогу, зайняли табор і почали укріпляти його шанці “на свій козацький спосіб”. Стефан і Петкі, побачивши сили Тимоша, рішили вернутися до обозу й почекати помічних полків, що мали до них прибути з Семигороду і Валахії, але наблизившися до табору, спостерігли, що їx гніздо занято. В великім переляку вони стали ставити собі нові окопи, а заразом післали по поміч, щоб поспішала до них. Тим часом Тиміш наблизившися до табору і довідавшися що ті 4000 зайняли табор Стефана, війшов туди і зайнявся його укріпленнєм-так що той став справжньою твердинею. А що в сусіднім Сучавськім замку замкнулася жінка Лупула з дітьми, і жінки ріжних бояр, се їм було дуже користно с. 211-3.

8) Польські справи 1653 р. ст. 1 л. 482-3.

9) Жерела XII ч. 287 (без дати).

10) Таке читаємо в семигородській реляції-Жерела ч. 292, але ясно, що реляції йшли від воєводи Стефана; пор. відповідь Потоцкому тамже с. 235.

11) “Супроти того (становища хана) і Лупул і Хмельницький попустять з свого завзяття і не з таким запалом воюватимуть далі. Військо Лупула, набране головно з черни і з селян, почало росходитись, і думають що найдальше за 6 день Сучава мусить бути здобута”-тамже с. 249.

12) Реляція Реніґера з 10 серпня, тамже с. 248.

“ЛЬВІВСЬКА КОМІСІЯ”, АРЕШТ ЖДАНОВИЧА, КОРОЛЬ ВИРІКАЄТЬСЯ ЛУПУЛА, СПІЛКА З РАКОЦІЄМ, ВИСИЛКА ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА НА ВОЛОЩИНУ, РАКОЦІЙ РОЗРИВАЄ З КОЗАКАМИ.

Сі два місяці, що король сидів у Львові-від середини червня до 20-х днів серпня н. с., з одного боку йшли негідні, в високій мірі компромітуючі польський уряд торги з військом і всякі закулісові штуки, звернені на те щоб якось зацитькати й розложити жовнірський бунт та звернути сих наємників війни до їх крівавого ремісла, відложивши розрахунок на лекші часи-котрим не судилось ніколи прийти. А паралєльно-велися дипльоматичні переговори незвичайної ваги: з Москвою, козаками, Ракоцієвою ліґою, Портою, німецьким цісарством-що мали рішити всю дальшу долю Річипосполитої.

Розплата війську була визначена на середину червня, але скарб не мав для того ніяких ресурсів. За обчисленнями самого уряду війську належало залеглої платні до 8 міл. золотих, саме ж військо рахувало її на 15 міл. Більша половина війська не дістала нічого за останні три чверти, а були такі частини, що їм не плачено 13-15 чвертей. Найгірше ж що в скарбі не було на те майже нічого: ті невеличкі гроші, які збиралися від поборців, розходилися на ріжні біжучі витрати уряду і двору, а військо приходилось лагодити ріжними обіцянками. Се й було ділом комісії, визначеної на ліквідацію військових претенсій. Головна увага була звернена на те, щоб задобрити дарунками, бенкетами і всякими обіцянками впливовіших провідників жовнірства; загал же даремно чекаючи платні або розходився на всі сторони, або старався полатати свої злидні грабуючи панські й всякі инші маєтки. “Нещасна та комісія”, писав король виступаючи в похід-“що більше нас затримувала, тим більше шкоди чинила Річипосполитій, бо зменшила й знищила військо так, що і в найбільшій битві не понесли б ми в нім більшої шкоди,-бо одні стоячи кілька тижнів на однім місці повимирали від ріжних хороб, инші нікому не заявившим повиїздили, а декотрі, не дочекавшися платні виповіли службу й зложили корогви, так що з тридцяти й кілька тисяч війська, що ми застали приїхавши під Глиняни, тепер до бою всього ледво тільки 16 тисяч знайшлося” 1).

В таких обставинах зложилася перспектива експедиції на Волощину, по скарби Лупула-до котрої закликав особливо новий молдавський господар.

До козацького посольства король рішив поставитися можливо зневажливо. Антона й його товаришів трактовано не як послів, а як бунтівників, авдієнції їм не дано, і відповідь післано від кор. гетьмана, начебто не вважаючи можливим займати особу монарха такою низькою справою. Про се докладно, і з усіми прикметами достовірности оповідають згадані обозові авізи Ґоліньского:

Була в обозі нарада над тими козацькими пропозиціями й інструкцією, з'їхалися сенатори зі Львова, і рішили трактувати сю справу начебто без відому короля: відповідь Хмельницькому написав п. гетьман, кидаючи йому в очі незломну гордість, зарозумілість і надутість, виявлену ним в тих пунктах: він забороняє панові свобідно поступати в своїй державі, не допускаючи, щоб військо Річипосполитої ходило через власні волости Річипосполитої і наче переможець становить умови гордої угоди. Коли попустить (такого високого тону) і відішле тих турецьких послів, що має у себе, замісць їх слухати з старшиною й поспільством, прийме ті кондиції, котрі пан завсіди може поставити згідно з своєю волею і уподобаннєм,-тоді він, гетьман, вставиться за ним перед королем і проситиме милосердя. Титул на тій відправі дано Хмельницькому такий: Пане старший війська Запорозького і т. д. Антона з иншими затримано в Глинянах, а одного з козаків вислано з тим рескриптом. Чекаємо, що він принесе: як прийме того листа Хмельницький з черню” (с. 629).

Авізи сі писані десь 24 липня; близчу дату відповіди дає Колонтай, згадавши, що він виїхав з обозу разом з козацькими послами 2) і приїхав до своїх Котюжинець 16 липня; відповідь дано очевидно коло 12-го, і 22-3 отримав її Хмельницький 3). Якраз перед радою. Він очевидно не відписав на се нічого, і польський штаб і двір очевидно були немало збентежені, з напруженою увагою чекавши, що скаже на таку науку запорозький гетман і військо. Натомість, як знаємо, кор. гетьман одержав 21 серпня іронічну відповідь на своє клопотаннє про допущеннє до своєї воєводської столиці.