Чтение онлайн

Ми припадком знаємо докладну дату смерти Бутурлина: його товариші прийшовши з ним до Київа (знаємо й день приходу-20 н. с. грудня 7), себто два дні пізніше після того як вислано сеунч з Білої Церкви) з арматою, військовими клейнотами і всякими трофеями, доносили цареві, що “декабря против 21-го числа (за новим стилєм під 31 грудня) в ночи боярина и дворецкого и воєводи Василья Васильевича въ Кіе†не стало”, і вони забрані від неприятеля гармати, числом 12, і 3 литаври відбиті під Городком згідно з його волею виправили другого дня до Москви 8). Таким чином перше ніж у Москві отримано його реляції, і відібрано які небудь відомости від його сеунщиків, цар уже “опалився” на нього, кажучи московським терміном, на підставі иншими дорогами одержаних відомостей, і се так вразило “боярина і дворецького” що він покінчив з собою.

Порівнюючи оповіданнє Павла з реляціями Бутурлина, набираю такого вражіння, що складаючи свої реляції в Білій Церкві 17-18 н. с. грудня, Бутурлин уже знав в загальних рисах всі обвинувачення які против нього піднесено, і його реляції писались як апольоґії против них (напр. те що він не взяв нічого з львівської контрибуції, що він не брав ніякої участи в переговорах з ханом і под.). Але тоді ще він не знав, яке вражіннє сі обвинувачення зробили на царя-вісти про опалу прийшли видко згодом, і спонукали його зробити собі конець. Цікаво ще одмітити, що не вважаючи на всі бажання вигородити себе, Бутурлин в своїх реляціях не робить сього коштом гетьмана і козаків; тільки в реляції про львівську контрибуцію (вище c. 1129) можна бачити деякий ухил в сей бік. Ріжче поставив сі закиди потім один з менших воєводів, окольничий Федір Бутурлин, підчас посольства до Хмельницького в 1657 р., як ми бачили, і тоді гетьман на сі закиди відповів різко, що він би міг розповісти про більші зривки, що собі поробили тоді на власну руку декотрі воєводи, але він не хоче їх обвинувачувати 9). Се мабуть і була причина, чому В. Бутурлин не чіпав гетьмана, і полковників, а навпаки-підчеркував їх повну льояльність: він не хотів викликати гетьмана на які небудь ревеляції з його сторони, мабуть мав справді нечисті руки, як се йому закинули перед царем.

В кожнім разі сей факт мусів зробити сильне вражіннє в українських кругах і психольоґічні наслідки його мабуть відбились і на розвою політики. Се ж був той самий величний представник царя, що два роки тому приводив козацьку Україну під царську руку, і так суворо і невблаганно підтримував престіж царя перед його новими підданцями. В очах війська він був замісником царя, відблиском його суворого і нелюдського маєстату. В пізніших зносинах він сам собою став посередником в усяких зносинах з царським урядом: до протекції його звертались в усяких клопотаннях. І от такий великий чоловік, так недавно звеличаний самим царем за його заслуги в приведенню України під владу Москви і безсумнівно дуже заслужений на сім пункті, так легко тратить усе і марно кінчить життє самогубством, не заслуживши у царя ніже доброго слова 10). Яке серйозне memento! Яка траґічна осторога! Коли такий фінал стрічає в сій Москві своїх рідних-чого можна було сподіватися її новоприбулим приймакам? В поняттях того часу все те що закидалося Бутурлину не було нічим страшним, нічим великим. Коли за се треба було накладати на себе руки, по правді не богато доброго можна було сподіватись від такої Москви!

Примітки

1) “В нынешнем во 164-ом году как присылал к цар. вел. он, гетман посланцев своих-белоцерковского полковника Семена Половца”-акти посольства Лопухина, Сибир. пр. ст. 1467 л. 49.

2) Білгород. ст. 382 с. 315.

3) Реляції сі заховалися в актах Білгородського столу в стовбці 382 в досить фраґментарнім вигляді. Головна реляція на л. 328-339, не має початку. Починається словами: “на звороті поміта: “164 года генваря в 5 день снесена с верху”. Кінчиться поясненнєм, хто посилається “сеунчом” і обіцянкою прислати згодом решту язиків і трофеїв.

Крім неї 4 менші: л. 331-про львівську контрибуцію (вище с. 1129) має звичайний початок (титулятуру), але ніяких пояснень, коли і як її післано.

На л. 315-6: про приїзд Виговського до Білої Церкви.

На л. 317-22 про погром гетьманів під Городком і похід на Люблин, в кінці про посилку того ж сеунча, що при головній реляції “декабря в 8 день”, і московська поміта “164 г. декабря в 26 день”.

На л. 323-7 оповіданнє Зарудного про переговори з ханом (вище с. 1143).

На л. 340 — 358 оповідання бранців взятих під Городком.

4) Дата-4 лютого с.с. у Павла алєпського IV с. 140.

5) Дворец. Разряди, доповн. III тому ст. 19

6) Кн. IV с. 114-6 і 140.

7) Се реляція (київська, очевидна), про корогви принесені з походу і прийняті в Київі-отримана в Москві 15(25) лютого-Акты Москов. госуд. II с. 483.

8) Тамже с. 477.

9) “Мы вЂдаемь, которые сами себЂ корысть получили больши того, только мы ихъ передъ царскимъ величествомъ не удаемъ”. Малор. 5833/22 Акты III с. 577, але тут замість “корысть” надр. “честь”.

10) Заховався брульон царської похвальної грамоти за здобуттє Люблина, на жаль без дня-“генваря в д...”: Цар “милостиво похваляє” Андрія Бутурлина на підставі відомости привезеної сеунчом, дуже сухо і коротко. Про В. Бутурлина тут згадано без пояснення, то він уже небіжчик-мабуть перед отриманнєм вісти про його смерть. Згадана вище реляція його товаришів про його смерть, була отримана в Москві 17 с.с. січня.

В Дв. Розрядах під 29 квітня: до царьского столу були закликані воєводи, між кн. Г. Ромодановский і А. Бутурлин, і одержали від царя шуби, кубки, збільшеннє грошевого жалування. Того ж дня Г. Ромодановский був повишений з стольників на окольничого і призначений до Білгорода, стерегти границю від Татар, а А. Бутурлин дістав посаду київского воєводи на місце Ф. Волконского (Доп. с. 36).

СІЧНЕВИЙ З'ЇЗД В ЧИГРИНІ, ВЕСІЛЛЄ У ГЕТЬМАНА, ЧИГИРИНСЬКІ НАРАДИ, ВІДОМОСТИ МИТРОПОЛИТА, НОВИНИ РОМЕНСЬКОГО ПИСАРЯ. ПРОБЛЄМА ЗАХІДНЬОЇ УКРАЇНИ.

Над усім сим козацька старшина мала нагоду подумати поговорити до схочу під свіжим вражіннєм-на новорічних зборах у гетьмана в Чигрині. Сього року вони випали особливо людно і урочисто, тому що звязані були з родинним святом: гетьман видавав доньку за Данила Виговського. Було богато старшини, богато послів 1) і всяких інтересованих ріжними справами людей. Було людно і гамірно. Про се маємо таке оповіданнє митрополита, записане і відіслане цареві київськими воєводами-вони почули від нього все се, коли прийшли по благословеннє, по повороті його до Київа 29 н. с. січня (передаю в першій особі):

“Їздив я по своїх маєтностях, а з маєтностей до Чигрина, і бачився з гетьманом; проживав у Чигрині тиждень, тому що у гетьмана було весілля: віддавав доньку за Данила Виговського, і я їх вінчав. Приїздив при мені до гетьмана від п. Радзєйовского гонець з Варшави: Миколай Савостьянович, з тим що шведський король пішов на пруського князя, що йому не піддався.

“Ще приїхав при мені післанець від гетьмана корунного Яна (!) Потоцкого, його родич п. Тиша 2): пише він, Потоцкий гетьманові, що стоїть з коронним військом від Львова за 7 миль під Сокалем (Соколиным) і шведському королю вони не піддаються, тому що він лютеранин (“нЂмецъ”), і від нього чиняться великі утиски і шкода. А що з Варшави підо Львів іде багато Шведів, то Потоцкий просить гетьмана (Хмельницького) триматися з ним і прислати йому війська на поміч, щоб оборонити Львів 3)- бо вони, коронне військо, стоять за польського короля, як давніше. А польський король має бути у цісаря, але певного про се я не чув.

“Приїхали при мені ще до Чигрина посли кримського хана в тій справі: коли хан пішов нинішньої осени на козацькі городи, в його неприсутности Запорозькі козаки богато в Криму повоювали, і немало в полон забрали-(хан просить) щоб гетьман велів тих бранців розшукати й йому повернути, і бути з ним в згоді.

“Приїздили при мені також посли мунтянські й волоські (заявляючи), що вони польському й шведському королеві ні трохи не помагають, а хочуть бути в згоді з гетьманом.

“Гетьман шведського гонця Миколая відправив до Варшави, а з чим-того він докладно не знає. Коронному послові Тиші сказав, що коли Шведи підуть підо Львів, він дасть коронному війську (поміч)-трьох полковників з військом; але полковникам і козакам такого наказу (від Хмельницького) не було, і мабуть гетьман їх так і не пошле, а того посла п. Тишу затримав у себе, поки до чогось прийде у коронного війська з шведським королем.

“Кримських послів гетьман відправив і своїх послів з ними послав 4)-з тим що коли хан сам не піде на царські і козацькі городи, і Орди не буде посилати, то гетьман рад бути з ним у згоді; а коли буде воювати-то гетьман буде писати до царя, щоб післав на Крим своє військо і Калмиків, а гетьман пішле своїх козаків. А що до полону забраного козаками в Криму, в тім гетьман їм відмовив: мовляв се сталося через власну ханову неправду: приходив він на козацькі городи війною, богато козаків побив, за сю війну і обиду (грубость) козаки в Криму воювали і полон забрали- віддати того полону не можна.