Чтение онлайн

Ще кілька день пізніше, 28 лютого, висилав Карло листа до Хмельницького і Виговського з Сєдліск. Неуспіхи останніх днів (невдала облога Замостя, і загальне погіршеннє шведскої ситуації в Польщі) очевидно відбилися на сій нервовости кореспонденції, і на змісті сих останніх листів. В тій копії що ми маємо Карло згадує, що він недавно післав уже листи гетьманові в двох копіях, ріжними дорогами, але не будучи певним чи вони дійдуть, пише ще окремо до Виговського, “як головного дорадника гетьмана і війска”. Він просить його впливати на них в сприятливім для Карла напрямі: його бо листи і посольства свідчать, як він до серця приймає інтереси козаків, не відділяючи їx від своїх, salutis mutuae nostrae vestraeque-“бажаючи спільного добра-нашого і вашого”. Радить ніяк не піддаватися на порожні обіцянки Яна-Казимира і не відступати від своїх спасенних намірів. Вказує на відступство Потоцкого, Лянцкороньского, і новіше -Конєцпольского, як докази непевности Поляків. Пригадує, що Хмельницький свого часу остерігав його-не няти віри Конєцпольскому, і сподівається, що він тепер скористає з нагоди помститися за старі кривди, завдані йому сим Конєцпольским” 12).

Се те що ми маємо з шведської сторони. Про переговори ведені в Чигрині з Данилом і Ґрондским на жаль не маємо ніяких подробиць. Можемо тільки констатувати, що Данило все таки випередив Ґрондского, бодай на кілька день: 16 березня (мабуть с. с.) гетьман уже пише до Ракоція, просячи помагати Данилові, як послові шведського короля, переїхати через його край і дістатися до Карла-Ґустава 13). З травня (н. с.) Радзєйовский доносить Карлові-Ґуставові, що він довідався з якихось перехоплених листів (може реляцій польських комісарів), що Данило, “колишній посол Хмельницького”, дуже зручно попрацював для короля в Чигрині, і козаки-очевидно не без його впливу-без сумніву протягнуть і взагалі провалять комісію з польськими уповноваженими, що була призначена на 1 травня 14). Сам Данило тим часом безпорадно сидів, даремно піклуючися знайти собі дорогу до Карла-Ґустава, старався передати йому через ріжні оказії бодай деякі відомости про те що йому вдалося осягнути у козаків. Маємо оден з сих листів його, з 7 червня: він пише, що все свідчить про щиру прихильність гетьмана до Карла-Ґустава і хоч Ян-Казимир трохи не щодня кличе його (до себе в поміч), цілком неймовірно, щоб Запорозьке військо виступило против шведського короля. Але треба поспішати вислати туди посольство, бо як оповідають приїзжі козаки (ті очевидно, що приїздили до Ракоція) і Хмельницький і Виговський нетерпеливляться, що та заповіджена і в листах і устно, через Данила, шведська місія все таки ніяк не з'являється 15).

Очевидно, Грондский: з'явився в Чигрині кілька день по виїзді Даниїла: з дня 22 березня маємо листа від гетьмана до Карла-Ґустава, написаний у відповідь на два його листи привезені Ґрондским. Гетьман дуже тепло дякує королеві за виявлену, чи властиво поки що тільки висловлену приязнь. В титулі він вперше позволяє собі потитулувати шведського короля “приятелем”-“Найясніший королю шведський, наш шановний приятелю”,-без усяких “панів” і т. д. Гетьман висловлює надію, що “під сприятливими звіздами ся приязнь, що тепер тільки завязується в листю, доспіє в роскішні овочі обопільного афекту”, і обіцяє королеві повсякчас готову до послуг любов. Виправдується, що досі також не вислав своїх послів для порозуміння в певних справах і уложення формального договору-почасти через незнаннє, де король пробуває, почасти через несприятливі обставини, недостачу поживи, часті напади ворогів і т. и. Все се навіть не дає змоги визначити місця для з'їзду комісарів: “аж засвітить пожадане літо”, тоді довідавшися про місце пробутку короля і вибравши найбільше свобідне і придатне місце, гетьман вишле послів для договору-аби тільки щасливо того дочекати 16).

Було щось конкретніше переказано через Ґрондского словами, а лист умисно постилізовано так загально з огляду на можливости перехоплення сього писання Поляками? Було б начебто дивно, що через півроку після першого порозуміння під Камінцем, в обставинах трудних, які притьмом вимагали від обох сторін щирого порозуміння і кооперації, козацька сторона не виступила отверто і явно з своїми домаганнями і оберталася в сфері загальних компліментів, пропозицій помочи і сподівань тіснішого зближення, які висловлялися в листах. Але уважно придивляючися інструкціям шведського посольства, що нарешті було виряджене в жовтні 1656 р.-Карловим наказам його послам, щоб вони дали козакам виговорити насамперед свої побажання, досі незвісні шведському королеві, крім того що говорилося за козаків в польских політичних кругах і загальних міркувань,-набираємо того переконання, що так воно мабуть і було. Хоч козаки й похвалялися, ще з осени 1655 р., нібито у них єсть твердий і виразний договір з Шведами щодо розмежування їх інтересів, в дійсности до самої осени 1656 року ніяких побажань в сім напрямі не було поставлено з їx сторони,-взагалі нічого конкретнішого понад побажання спільної акції против Яна-Казимира і його партії та заховання можливо непорушними політичних звязків козаків з московським царем.

Як се могло статись? Мабуть тому, що поки Карло-Ґустав зіставався претендентом на ціле неподільне королівство Польське і спирався на польських маґнатів-серед котрих до останньої хвилі був і персональний ворог гетьмана-Конєцпольский, старшині могло здаватися, що рано ще виїздити з якими небудь постулятами, які могли нарушити життєві інтереси сих панів. Треба було дати дозріти сій українсько-шведській приязни, що поки що “тільки завязувалася в листю”. А з боку шведського короля було може простим незнаннєм, а не іґноруваннєм, коли він в тім часі, договорюючися з Ракоцієм, заявляв готовість відступити йому землю Львівську і Галицьку з Покутєм і з прилеглими до Ракоцієвих володінь частями Поділля і Сяніччини, вимовляючи собі решту Сяніччини, землі Перемиську, Белзьку і Холмську 17). Можливо, що й не підозрівав він, що тим завдає болючий удар козацьким плянам єдиної України.

Примітки

1) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 110.

2) Ориґінал, писаний польського мовою (писар на нім теж підписався- якийсь Блановский) в “Подлинн. малорос. актах ч. 66, москов. переклад-Акты Ю. З. Р. XIV с. 893-4; Данило підписаний на нім: Daniel Grek posel milosciwego pana naszego wielkiego hetmana Cmielnickiego woyska Zaporowskigo; так гетьман в тексті зветься: milosciwy pan nasz.

3) Wojna Szwecka c. 297-8, сих кілька сторіy, 297-304, се майже все що присвятив українським справам покійний історик в сій книзі, продовжуючи їх виклад поданий в III книзі Szkic'ow.

4) Ориґінал в бібл. Чорторийських ркп. 402 л. 95, надруковано у Кубалі op. c. 477. Він підносить сю подробицю, що в адресі Карла нема титулу короля польського.

5) Вище с. 1163.

6) Памятники Київ. ком., III, ч. 37-8, з ориґіналів збірки Онацевича.

7) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 373, московський переклад в Актах Ю. З. Р. III с. 517. Дата: 11 лютого під Влостовцями.

8) Московський переклад з датою 22 лютого в “Польських справах”- “Сборник” Київ. Комісії І с. 30-1.

9) Мабуть треба розуміти переговори під Камінцем.

10) Historia belli cosacco-polonici c. 268. Ґрондский не вказує дати сього посольства, але дає зрозуміти, що вислано його з-під Люблина, себто коло 20-го лютого н.с.; сьому відповідають згадки інструкції про останню битву під Ґоломбом (18 лютого), і загальний оптимістичний тон її; але що про сю битву згадувалось тільки між иншим, я думаю, що лист 22 лютого був висланий перед тим.

11) Тамже с. 267.

12) Архив Ю. З. Р. III. VI ч. 45 і 46.

13) Monumenta Hungariae XXIII с. 330.

14) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 49.

15) Архив Ю. З. Р. III, IV ч. 51

16) Архив Ю. З. Р. III, VI ч. 48.

17) Transsylvania II с. 137 (передр. в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 117).

ЗНОСИНИ З РАКОЦІЄМ-ЙОГО ЗБЛИЖЕННЄ З КОЗАЧЧИНОЮ ДЛЯ ОПЕРАЦІЙ В ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЛЮЦА, ЗДЕРЖЛИВА ПОЗИЦІЯ ГЕТЬМАНА. ПОСЛИ МОЛДАВСЬКІ І МУНТЯНСЬКІ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО З КВІТНЯ, ДАНИЛО І ҐРОНДСКИЙ У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО БРУХОВЕЦЬКОГО У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО ШЕБЕШІ ДО ГЕТЬМАНА, ВІДПРАВА БРУХОВЕЦЬКОГО.

Ракоцій в сім часі також шукав зближення з козаччиною. Силкування Яна-Казимира і його партії-знайти порятунок у цісаря, включно до пропозиції йому корони польської в дідичне володіннє (ухвала і заходи Казимирових сенаторів з серпня-листопаду), мусіли Ракоція в високій мірі затрівожити. Об'єднаннє австрійських земель з польськими в руках архи-католицької династії-се була б смертельна небезпека Семигородові. Правда, цісар отягався, ніяк не хотячи втручуватися в війну з Шведами. Правда, знайшлася група маґнатів, яка супроти неохоти цісаря висунула плян посадити на польськім троні самого Ракоція, як спів-реґента Яна-Казимирового, або щоб Ян-Казимир адоптував його сина на свого наслідника на польськім троні. В грудні 1655 р. Ракоцій вислав до Любовлі свого канцлєра до сеї ґрупи прихильників, щоб ближче познайомитися з їx плянами. Але неприязнь виявлена до сих плянів Яном-Казимиром ще більше його вразила, і замісць брати сю корону з рук маґнатів під ріжними умовами, які здавались йому прикрими й обидними, він наміряється використати тяжку ситуацію Польщі, щоб здобути там своїй династії що вдасться зброєю, а не дипльомагтією,-без усяких умов і застережень.

От у таких обставинах він робить заходи, щоб забезпечити собі союз і поміч козаків на випадок операцій в Польщі. Формально він досі вважався союзником Яна-Казимира, але після невеликої помочи против козаків у Жванецькій кампанії він в р. 1654 і 1655 тримався нейтральности, посилаючися на свої клопоти в Валахії. Свої зносини з Хмельницьким, як ми вже бачили-робив під покривкою посередництва в інтересах Польщі: мовляв своїми зносинами і впливами хоче привести козаків до послуху королеві. Деякі його прихильники в Польщі й тепер, за сею традицією, звертались до нього як до посередника. Вєльопольский, каштелян войницький, повідомляючи про місію Тишкевича, висловлює побажаннє, щоб Ракоцій і з свого боку післав кого небудь до Хмельницького, не тільки, щоб привязати його до Ракоція, але й впливати через нього на Яна Казимира в інтересах дісідентів! 1).