Чтение онлайн

“А що король угорський говорить, все потверджує присягою страшною і непорушною. Просить, щоб в. м. був йому приятелем, а він тобі під клятвою обіцяє свою приязнь: “Хто буде приятелем й. м. панові гетьманові, тому і я буду приятелем, а хто неприятелем, тому і я неприятель”. Має прислати до тебе свого великого посла для заприсяження вічної згоди. І то ще наказував тобі переказати, аби ти жадним чином не вірив Полякам, бо вони велику зраду замишляють і хочуть військо Запорозьке знищити. А папа римський антихрист присяг з усіми своїми папежниками воювати нашу православну віру і всі свої скарби на те оберне, щоб її викорінити; лютрів і кальвинів також хочуть нищити, так мині угорський король говорив своїми устами.

“І то ще казав: Поляки підробили військову печать, з написом як на військовій печатці, і підпис руки вашої милости і так розписують всюди листи по-руськи, іменем вашої мил., і універсали розсилають з такою заявою, що в. мил. помагатимеш з Татарами Янові-Казимирові, і тими універсалами налякали шведського короля.

“Татарам теж не у всім треба вірити бо вони щось хочуть почати потайки з Ляхами, щоб військо Запорізьке підвести й обманути.

“Господар волоський також кілька разів писав до Яна-Казимира і послів своїх посилав, повідомляючи, що в. м. і все військо Запорізьке дуже прихильні й жичливі Янові-Казимирові і помагатимуть йому на шведського короля-з чого Ян-Казимир дуже тішиться. В переїзді моїм через Волоську землю господар післав зо мною свого боярина до шведського короля прохаючи у нього такої приязни, яку він має до в. мил.

“Позавчора угорський король знову покликав мене до себе і сказав; се певно, що папа присяг Ляхам помагати, дати велике військо хоч би й усі скарби на то витратити, аби лютрів і кальвинів знищити, а потім і Україну 13). Від Яна-Казимира угорський король сподівається великого посла і сам мині казав, що він його скаже замкнути в костелі, щоб той посол про нього не знав, а випитавши все, дасть йому відповідь в справах, в котрих той посол прийде. І так сказав перед нами: “Знаю, з чим той посол прийде: два пункти-щоб я грошей позичив і на королівстві у них був. Грошей не позичу й корони їх не хочу-досить моєї”.

Ґрондский в своїй історії записав, що він розповідав на дворі Ракоція (по тім як той прийняв його в свою службу) з своєї першої подорожі про козаків. Розповів йому як відзивався про його (Ракоцієві) пропозиції Виговський. Йшла мова про поворот Ґрондского; Виговський радив йому вертати не тудою як він прийшов, а через Семигород; але Ґрондский боявся, вважаючи Ракоція великим приятелем Поляків. Тоді Виговський показав йому кілька листів Ракоція з проханнями твердого, постійного союзу з козаками і сказав: “От як він того бажав! але нам не подобається лучити свою зброю з вояком вихованим за піччю. Не можемо цілком відкидати (його пропозицій), мусимо йому також чемно відповідати. Але з того бачиш: коли він так шукає нашої приязни, то як ваш п. гетьман тебе йому зарекомендує, цілком безпечно зможеш іти через його землю. Він ніколи не посміє чимсь прогрішитися супроти нас, бо знає: ще не загоїлася рана задана п. гетьманові, що його син Тиміш згинув від Ракоцієвих людей, і він за се понесе кару!” 14).

Тим часом гетьман, по тім листуванню, здобувся нарешті на посольство до Ракоція, з тим і поїхав не більше не менше як пізніший гетьман Іван Бруховецький, в тих часах оден з гетьманських дворян без якої небудь військової ранґи. Висилаючи його гетьман писав Ракоцієві 10 квітня (ст. с. очевидно): “Світліший князю Семигороду, пане і приятелю наш прешановний! Що висилка послів до в. світлости до сього часу протяглася, сталося се з тої причини, що ми чекали відомостей з сусідніх держав. Як тільки посли наші з тими відомостями повернули, зараз визначили ми товариша нашого військового 15) для продовження заключеної між нами приязни. І фактично його тепер посилаємо, для засвідчення незмінної нашої приязни до в. світлости і для переговорів згідно з попередніми обіцянками, даними на письмі 16). З попередніх листів ми вирозуміли, що в. світлість мали се бажаннє розпочати і такби сказати-виведену вже з фундаментів приязнь нашу дальше будувати твердо. Тому думаю, що в. світлість у всім дасть віру послові нашому”, і т. д. 17).

На жаль дуже мало знаємо про сю місію і її зміст: в листуванню Ракоція тільки короткі згадки, що се посольство було у нього в кінцї мая і в початках червня. Воно досить неприємним для нього способом збіглося з польським посольством-Пражмовского і Сільніцкого, що приїхали договорюватися про поміч від Ракоція проти Шведів-а до певної міри і против козаків. Заставши у Ракоція Даниїла разом з Ґрондским, посли всяко старались вивідатися про зміст переговорів, і тим більше були заінтересовані, коли приїхало нове козацьке посольство (Бруховецького). З розмов з Ракоцієвим канцлєром Пражмовский, дуже проворний дилльомат, встиг довідатися, що хан свою поміч Янові-Казимирові ставить в залежність від того, щоб Хмельницький післав також поміч від себе: тільки в такім разі хан рушить Орду до Польщі на Шведів. З другого боку канцлєр давав зрозуміти, що позиція Хмельницького супроти Польщі далі зістається неприязною: “Хмельницький нічого не попускає з своєї ворожнечі до нашої батьківщини, цілком відданий шведській стороні і навіть самих Татар хоче перетягнути на сю сторону” 18). Тому Пражмовский став просити Ракоція, щоб він скористав з нового козацького посольства і попосередничив між козаками і Польщею. З приводу привезених з Польщі відомостей, він просив Ракоція позволити йому приїхати до замку Раднот, де закватировано Бруховецького, і Ракоцій виїхав туди на переговори: просив не відправляти козацького посольства не давши йому змоги побачитися з ним і поговорити, і очевидно покладав надії, що перевівши конференцію в трійку-з Ракоцієм і Бруховецьким, потрапить посунути наперед справу порозуміння.

Але Ракоцій, ведучи подвійну гру: приятеля Польщі і кандидата на польську корону в зносинах з Польщею і союзника Шведів і козаків-в зносинах з Карлом-Ґуставом і Хмельницьким, розуміється не мав ніякої охоти зводити польських і козацьких послів до спільної розмови. Переговори з Бруховецьким-скільки можна судити з загального ходу українсько-семигородської політики-очевидно зводилося головно до вияснення способів переведення формального союзу-шведсько-семигородсько-української ліґи. Безсумнівно, Бруховецький привіз принціпіяльну згоду гетьмана і вимогу-прислати для сього відповідне посольство, і Ракоцій з свого боку дав також на се згоду. Заховалась його картка до одного з визначніших його дорадників і представників Франца Шебеші, що недавно був післаний до Карла-Ґустава, а тепер Ракоцій рішив післати його до Чигрина,-вона писана безпосереднє по конференції з Бруховецьким, дня 3 червня. Ракоцій повідомляє його про приїзд козацького посла, про свій намір вислати Шебеші на переговори до гетьмана і просить його прибути негайно, не пізніш 11 або 12, очевидно-щоб їхати разом з Бруховецьким 19). Але одержавши від Пражмовського згаданого листа, Ракоцій поспішив відправити Бруховецького заразже, щоб уникнути неприємних балачок. 12 червня він писав Пражмовскому: “Запорізьке посольство вважаємо нешкідливим для инших, і для нас нічим не підозрілим. Але заводити з теперішніми послами які небудь переговори про відновленнє їх попередньої приналежности до Річипосполитої-яка ціль? Вони нас про се не прохали, і ваша всеч. так само не має уповаження до переговорів (з польської сторони) як і я. Радо був би одначе затримав відправу послів вашої всч., але запізно одержав вашого листа: уже по тім як дав їм відповідь і визначив час їх від'їзду-чого вони пильно домагались. Ми ж як пропонували наше посередництво для замирення-ще коли ся ворожнеча не розвинулася так сильно,-так і тепер будемо про се старатись, коли нас про се попросять в відповідній формі. Тільки се лихо треба з коренем вирвати, аби воно ще більше не розрослося-бо ніколи твердо не поєднуються душі, розпалені реліґійними образами. І їх (козаків) ніщо так не турбує як порушеннє свободи реліґії. А коли ви, вельм. панове, не даєте свободи нашій реліґії 20), то нема правдоподібности, щоб дали й їм, хоч бог не дає нікому влади над розумом і сумліннєм людей, котрих серця він оден читає, і обмежувати свободу душ в реліґії се значить розпускати союз королівства” і т. д. 21).

Пражмовский міг на се висловити тільки жаль, що він не сподівався такого скорого від'їзду козацьких послів, і побажання, щоб Ракоцій, як приятель Польщі, далі старався коло поєднання козаків з Польщею. При тім, розуміється, заперечував козацькі заяви, нібито вони повстають против Польщі задля реліґії: козаки вживають її тільки за привід для своїх своєвільств, і своїми інтриґами і лукавством розбивають згоду, підіймаючи против Польщі то одного неприятеля то другого, так що не лишається ні часу ні місця для якого небудь трівкого замирення 22).

Разом з Бруховецьким поїхали Ракоцієві посли до московського царя: Юрий Paц і Данило Тевіш: переасекурувати Семигород з огляду на можливе польсько-московське порозуміннє очевидно 23). Вони мали їхати на Чигрин, з тим щоб гетьман справив його до царя. Бруховецький одначе спинився в дорозі, щоб почекати Шебеші, а Рац і Тевіш поїхали просто і на кілька день випередили їx в Чигрині. Історію місії Шебеші я відкладаю до наступного розділу, а тепер іще принотую листи гетьмана і Виговського до Ракоція з 18 травня-з приводу листів від нього, принесених знову якимсь післанцем воєводи Стефана. Гетьман і писар повторяли запевнення своїх бажань оформити приязні відносини обох держав-останнє посольство (Бруховецького) має тому служити доказом; висловляли подяку за приязні відносини до післанця шведського короля, що повертався від гетьмана через Семигород (не знати, мова про Данила чи про Ґрондского), і просили справити його якимись безпечними дорогами до гетьмана, коли б він їхав з новими дорученнями, і т. д. 24). Згадую се для повноти огляду.

Примітки

1) Monumenta Hungariae XXIII с. 318.

2) Тут в друкованій копії очевидно дещо пропущено, але зміст ясний.

3) Тrаnssуlvаnіа II с. 68.

4) Monumenta Hungariae hist., XXIII, с. 313.

5) З сих слів можна б міркувати, що Луц в тім часі приїздив кілька paзів. В Моnum. Hung. ч. 198 і 199 видані ще два листи післані з Луцем від гетьмана і Виговського, з датою 22 березня 1656 р. Гетьман, подібно як в листі 9 лютого запевняє Ракоція в своїй приязни і обіцяє прислати послів як тільки повернуться його люде, вислані на Запоріжжє і на инші місця. Виговський повторяє сі виправдання, хвалиться при тім, що се він привів до приязних відносин між гетьманом і Ракоцієм і буде далі в тім напрямі працювати. Але дата здається мені підозрілою: між 9 лютим і 22 березнем невже Луц встиг би поїхати до Ракоція і вернутися до Чигрина?

6) Monumenta XXIII с. 347-8, лист з 8 дня 28 березня.

7) Лист 2 квітня-Trans. II с. 95, він орієнтує в часі вислання листу до воєводи Стефана, тамже с. 81, бо сей не має дати-а був висланий мабуть скоро після листу до матери.

8) Тамже с. 355-6.

9) Лист сей заховався тільки в мадярськім перекладі-там же с. 354; його стилізацію я уточнюю за поміччю листу гетьмана до Стефана, що переказує його зміст.

10) Сибир. ст. 1636 листи 615-667, поперекидувані, початок на л. 622 з помітою: “сказали, что писал тот лист чернец Данил”. Зміст і дата, згадка про “посланника Самойла, который будучи у тебя, благодЂтеля моего, со мною через Волоскую землю шол”, не лишають сумніву, що се дійсно лист черця Данила. Міститься він між актами посольства Скоробогатого, і очевидно був післаний цареві з ним між иншими документами.