Чтение онлайн

11) Transsylvania II. c. 83.

12) Мова про селянське повстаннє, підняте прихильниками Казимира против шведських залог і їх прихильників-дісідентів.

13) “А потомъ розными умыслы и Украину”

14) Historia belli соsасcо-polonici с. 365-6.

15) comititonem excrcitus nostri.

16) iuxta literarum promissumque jam condictum; стиль досить плутаний і в виразах своїх не дуже справний.

17) Чигрин 10 квітня, підп.: Serenissimae vestrae celsitudinis amicus intimus obsequiis que paratus Bohdan Chmelnicky m. р. dux generalis cohor. Zaporoviensium-Моnum. Hungariae XXIII c. 361.

18) Жерела XII c. 387.

19) Отся картка: “Доброго здоровля від Господа-бога! В важний справі, з секретними дорученнями мусимо вас вислати до козаків. Посли їx сьогодня у нас. Ми радо заощадили б вам сеї дороги, але не можучи в сій справі на нікого так спуститися як на вас, просимо зараз приїхати і 11 або 12 неодмінно тут бути. Тим послужите Батьківщині, Богові і нам. Ваша праця буде нагорожена і на нашу приязнь ви можете рахувати. Звідси мусите негайно ж виїхати. Раднот, 3 червня 1655. Поміта Шебеші “Принесено з червня”, Моnum. Hungariae XXIII с. 374.

20) Ракоцій говорить про становище дісідентів в Польщі-саме в переговорах з Пражмовским дебатувалось се питаннє, що син Ракоція на те щоб бути проголошеним наступником Яна-Казимира, мусів би перемінити своє кальвинство на католицтво.

21) Transsylvania II с. 91.

22) Тамже с. 92-3.

23) Вірчий лист й інструкції Рацові і Тевішові з датою 12 червня в Transsylvania c. 97.

24) Monumenta Hungariae XXIII с. 368.

ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ ЗНОСИНИ В ЛЮТІМ-ТРАВНІ: МІСІЇ ЛЮБОВІЦКОГО І ПІСОЧИНЬСКОГО, ПОЛЬСЬКІ ВІДОМОСТИ З УКРАЇНИ, КОРОЛЬ ВИКЛАДАЄ ІСТОРІЮ ПЕРЕГОВОРІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ДО КОРОЛЯ З БЕРЕЗНЯ.

Все се, як бачимо, кидає деяке світло і на ті обставини, в яких український уряд вів свої переговори з Яном-Казимиром про польсько-український modus vivendi.

Ситуація була дуже інтересна. Король польський, що приїхав 9 лютого до Львова, аби звідси трактувати з Хмельницьким 1), і його шведський конкурент, що йшов з півночи також під Львів, аби звязатися безпосереднє з козаками і уставити з ними спільний плян і порозуміннє, протягали руки до Козаччини. Весняне бездоріжжє стримало похід Карла на Вкраїну і від Томашова, в початках березня, він повернув на захід, над Сян, під Ярослав і Перемишль. Облога сих міст, в середніх днях березня, скінчилася цілком нещасливо для Шведів, і з кінцем місяця Карло-Ґустав мусів вступитися з Українських земель. Нерозважно відсунув він поміч козаків в сей критичний момент-переказавши через Ґрондского, що аж покличе їх, тоді нехай приходять: власне в сім менті козаки могли рішучо заважити в його боротьбі з Яном-Казимиром. Але гетьман не пхався йому в поміч, покладаючись на розбиттє польських сил і вважаючи себе спадкоємцем польського короля на Руси.

На жаль відомости наші про його переговори з Яном-Казимиром в сей мент дуже фраґментарні, і лишають чимало неясного.

Як знаємо, ще перед приїздом до Львова король вислав до козаків Любовіцкого, і доручив вести формальні переговори з гетьманом Лянцкороньскому і Тишкевичу 2) Вєльопольский 11 лютого писав Ракоцієві, що Тишкевич уже поїхав до Хмельницького для остаточного оформлення договору (ad firmanda pacta) 3).

Московський співак Лешковський, що їздив до Київа і пробув там до 19 н. с. лютого, оповідав, що чув там: приїздили до Чигрина посли від короля-просити помочи на Шведів, пробули там чималий час і мабуть уже їx відправлено; був також посол від гетьмана Потоцкого, але ніяких подробиць про їx місію Лешковський не чув 4). Кубаля думає, що тут мова про Любовіцкого, але Любовіцкий мабуть був пізніше. В наведенім вище листі миргородського писаря в 15 (25) березня згадується, що він був у гетьмана і той його “з гнівом відправив” 5), далі росповідається про приїзд Лянцкороньского, Тишкевича і Чарнєцкого (!)-щоб вступити на службу гетьманові. Очевидно про місію Лянцкороньского і Тишкевича щось чули-але у гетьмана тоді був мабуть тільки Любовіцкий і Пісочиньский.

Заховався паспорт сього останнього, в формі гетьманського універсалу, виданого в Чигрині 9 марця (очевидно с. с.),-нова копія, але в нічім не підозріла:

“Богдан Хмельницькій гетман з войском Запорозким-панам полковником, осаулом, сотником, атаманом и всему товариству войск наших Запорозких, старшинЂ и черни, также атаманом городовым, войтом, буръмистром і вшелякой кондиции людем, и кождому кому би тилки сеє наше писанє показане было, доносим до вЂдомости. Иж бывши у нас п. Ян Песочинский, которий от нас, здавши одправу, назад поворочаєт, пилно теди вашеций жадаєм, абисте оному во всем вЂру давши, всюди доброволне так там идучого яко знов з чимколвЂк назад до нас поворочаючого пропущали, не задаючи оному ни в чем найменшої трудности. Которий кеди будет чого у вышецей жадати, также оному жеби сте не забороняли-не чинячи иначей для ласки нашоє” 6).

З одної одписки сівського воєводи довідуємося, що 7 н. с. квітня через Сівськ їхали до царя післанці від гетьмана: Демян Якименко і Василь Клименко (Якимов і Климентьев), вони казали воєводі, що Ян-Казимир прислав до гетьмана послів: Тишкевича і Потоцкого вони переказували бажаннє короля бути під високою рукою царя і зложити йомі присягу: з сими вістями гетьман вислав отсих післанців 7). Я не знайшов инших звісток про се посольство, і згадую тут про нього задля сеї звістки про приїзд Тишкевича. Потоцкий лишився в Чигрині довше, щоб розвідатися про брата, відвезеного до Москви: його застав у Чигрині Лопухин, але Тишкевича вже не було.

В листах де-Нуйє маємо такі відомости з королівської кватири:

Хмельницький прислав писану присягу, що він прийде до Львова; посилає ще (в додатку до попереднього корпусу, що стояв ніби то на Поділлю) 6 тис. війська, а весною прийде з рештою війська (лист 10 лютого, відомости з кінця січня).

В лютім приїхав до короля, до Львова згаданий уже післанець (мабуть Теодосій Томкович, висланий від гетьмана в перших днях лютого ст. ст.), з повідомленнєм, що він уже готов до походу, чекає тільки Любовіцкого з інструкціями (лист 2 березня).

До королеви прийшли листи від короля з 16 і 18 березня: “до нас ідуть козаки і Татари”.

21 березня король одержав у Львові відомість від П. Потоцкого, старости камінецького, що Виговський веде від Хмельницького 15 тис. козаків і 10 тис. Татар; Потоцкий остерігає своїми універсалами шляхту на Руси, аби звезла свої родини й майно до замків з огляду на перехід сих військ 8).

Перед виїздом зі Львова, в 10-х днях квітня король одержав відомости, що Татари вже під Камінцем, 30 тисяч їx іде напереді, хан за ними з усіми силами, ріжні добровольці збираються йти з ним в надії на здобич на Поморю і Ливонії; ріжні козаки в надії на грабіж теж прилучилися до Татар на конях 9).

З Замостя пишуть в тім же часі про успіхи на Литві: здобуто Несвиж, збираються здобувати Слуцьк, сподіваються помочи Хмельницького 10).

Вісти з червня: Татари не рішались віддалятися від Криму, боячись, щоб козаки не впали тим часом туди і не пограбували; тепер Хмельницький нарешті рішився післати своє військо в поміч королеві: 6 тис. козаків вже в поході, за ними піде він сам з усім військом 11).

Десять день пізніше (лист з Ченстохова, 3 липня): “Татари йдуть напевно, вони боялись, щоб козаки підчас їx неприсутности не пішли грабувати Крим, бо між ними були деякі непорозуміння: Татари викликали розділ між козаками, велика частина їx піднялася против Хмельницького і забрала у нього 150 гармат. Тепер обидві партії прислали послів до короля з покорою і благаннями ласки. Татари, що запалили сей огонь, підтримують його далі й йдуть нам помагати-але ми відкликали своє проханнє, бо маємо досить сили й без них. Щоб показати свою добру волю, вони посилають 15-20 тис., замісць 80-ти, що мали прийти” 12).

Сам король так викладав історій своїх переговорів з козацьким гетьманом, висилаючи Шумовского до Криму вдруге, при кінці квітня:

Король з Річюпосполитою, покладаючись на інтервенцію хана, що Хмельницький виконає озірнянські умови: буде вірним королеві і від Москви відстане, “насамперед своїми листами обіслав уродж. гетьмана війська Запорізького, ур. Виговського і всіх полковників, висловлюючи втіху з того, що він (гетьман) відновив давнішу приязнь з ханом та прирік бути вірним королеві. З огляду на се король обіцяв йому і всьому війську свою панську ласку. Далі -бажаючи всьому світові показати свою природжену вибачливість до своїх підданих, король вислав комісарів визначених Річпосполитою на попереднім соймі: воєводу чернигівського Тишкевича, стольника ціханівського Любовіцкого, і войського винницького Зацвіліховского і вони туди їздили, з повним уповаженнєм уложити договір (pokoj) між королем і Річпосполитою та військом Запорізьким, такий щоб задоволив гетьмана, старшину, все військо Запорізьке, а навіть і чернь 13), Призначив був король до тої комісії і вельм. воєводу руського, польного гетьмана (Лянцкороньского), але він чекав відомости від инших комісарів, чи прийде до трактатів.