Чтение онлайн

8) “коли мы Ляхами и не таковы грубны были”.

9) Акти посольства Желябужского, Рус. Истор. Библ. VIII с. 1260-5.

10) Вище с. 1307.

11) “МнЂ гетман городов принимать не велЂл и залогъ пометывать” Рус. Ист. Библ. VIII с. 1262.

12) Чортор. ркп. 2446 л. 23, з помітою: “Копія листу третім разом писаного до Хм.”, у Липинського Z dziej'ow Ukrainy c. 559-60, з деякими пропусками. З того ж дня тамже-лист до Виговського, з подякою за його “причину” перед гетьманом про універсали і з жалями, що вони “ваги не мали, і убогі піддані- котрих тільки тінь зістається після знищення,-мусіли давати хліб який їм наказано, і до Висоцька до й. м. п. стражника Зарудного відвозити, і ще потім часто наприкряються”, л. 17.

13) Тамже л. 24, у Липинського с. 561.

14) Універсал Ждановича з 14 травня і пинського маршалка з 18 травня- Акты изд. вилен. ком. т. 34 ч. 92 і 93-нижче.

15) Лист Бєньовского 27 січня 1658-Памятники киев. ком. III с. 265, наведений буде пізніш.

16) Польські справи 1657 р. N 1, ненум.

ЖДАНОВИЧ ВИХОДИТЬ В ПОХІД, ПЕРЕШКОДИ В ДОРОЗІ-ВІДОМОСТИ ДЕ НУАЙЄ І КРАВСА, ПОХІД РАКОЦІЯ, В ВИШКОВІ ПРИЙМАЄ ВІН КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЗВІДОМЛЕННЄ МОСКОВСЬКОГО ПОСЛА ВОЛКОВА, НОВА АСЕККУРАЦІЯ РАКОЦІЯ КОЗАЧЧИНІ-НА ВИПАДОК ЯКБИ ВІН СТАВ КОРОЛЕМ ПОЛЬСЬКИМ. ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ КАРПАТИ, РАКОЦІЙ В СТРИЮ-ЧЕКАЄ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА.

Не маємо докладніших відомостей, як і коли козаки рушили в поміч Ракоцієві. Ів. Виговський казав московському послові Лопухину, що Антін Жданович поїхав з Ракоцієвими послами “після Миколиного дня”, і з ним мають іти полки: Київський, Переяславський і Білоцерківський: мають сходитися під Білою Церквою 1). Старий же Виговський, Остафій, оповідав потім иншому послові, Бутурлинові, що Ждановича виправлено в січні: велів йому гетьман зійшовшися з військом Ракоція і обох господарів іти на польські городи і їх воювати і засідати 2). Судячи з того, що Лопухин підчас своєї подорожі, в першій половині січня н.с. бачив сих козаків, як вони доперва йшли на схід під Білу Церкву 3) виходить, що похід стався не в грудні, а в січні, і козаки дещо спізнилися в порівнянню з Ракоцієм. При тій “емуляції” яка дійсно істнувала між козацькими претензіями “на всі городи аж до Висли, де жили руські люде благочестиві й церкви були” і плянами Ракоція на всю Польщу, з виїмком окупованого шведським королем і курфірстом, розуміється Ракоцій не мав ніякої охоти чекати приходу козаків. Навпаки, він спішив як найскорше завісити свої корогви на спірних землях, може й старався використати в сім напрямі неприсутність козаків.

Крім реєстрових козаків (Ів. Виговський, як бачимо, говорить про три полки) ішли охотники під проводом таких ватажків як Рац Ференц (вище с. 1311) то що. Козаки-участники походу, розпитувані потім Кикиним говорили, що взагалі гетьман казав іти в сей похід “охотникам, хто схоче”, без плати, “добуваючи на себе” 4). Уйлакі називає військо Раца наємним, платним, протиставляючи його реєстровим полкам. Далі в оповіданню про кампанію ми побачимо такі охотничі ватаги, які стояли тільки в посередній залежности від Ждановича; правдоподібно вони робили і в приготованні чимало замішки, і потім ще більше в самім поході своїм цілком одвертим, ні чим не стриманим добичницвом.

Здається довший час козацьке військо простояло під Баром, і тут вийшла якась затримка. Де-Нуайє пише: “Цар, довідавшися, що козаки зібралися під Баром, аби післати 20 тисяч війська князеві трансильванському, остеріг Хмельницького, щоб він не посилав війська кому небудь в поміч на польського короля, коли не хоче аби (цар) негайно післав сильну армію на Вкраїну. А Татари, ще проворніші, довідавшися, що козаки зібрані під Баром призначаються против Польщі, напали і погромили Уманський полк, 60 тис. війська, і загрозили, що вони спустошать і випалять Україну, коли Хмельницький пішле яку небудь поміч против Польщі, так що він мусів післати до князя трансильванського і вимовитися від походу. Воєводи молдавський і мунтянський, почувши се і злякавшися татарських погроз, теж відмовилися післати обіцяні Ракоцієві 20 тис. війська. Його універсали вислані до польської шляхти, що зібралася в Перемишлі, щоб їх вислухати, були подерті нею в присутности його післанця-хоч вони були складені в можливо улесливих виразах. Тоді князь-бачучи що його заходи приймаються так неприязно, і вся шляхта великопольська і малопольська збирається щоб сполучитися з військом вел. маршалка, спинився на семигородській границі і щоб замаскувати затримку свого походу скликав свій сойм” 5).

Сюди ж очевидно належить дещо з того, що оповідає про сей похід семигородський літописець Кравс. Він каже, що Ракоцій вислав до Хмельницького Стефана Хорвата з тим, щоб він змобілізував тих 40 тис. козаків, що йому обіцяно було для походу на Польщу, і неодмінно на день 24 січня привіз їх до Хусту, куди він, Ракоцій, на той час намірявся прибути з усею своєю армією. Але що в поході самого Ракоція зайшли ріжні труднощі, він післав Хорватові наказ, щоб замість Хусту він прийшов на той день, 24 січня до Стрия і там чекав його приходу. Хмельницький виправив Хорвата з 40 тис., і він зробив уже чималу частину дороги в напрямі польської границі, а що впали на той час великі сніги, то козаки кинули вози і взяли санки (на “транспорт”). Але тут пішли теплі дощі й вітри, сніг стопився, і не можна було йти далі. Заразом були в великій трівозі з огляду на Поляків, підійшовши до них так близько. Мусіли заложити табор і післати по вози, а за той час пильно стеріглись. (Бо у козаків-поясняє при тім Кравс-такий звичай на війні, що кожен їдучи на коні має припряжений маленький візок з провіянтом, і в поход сі вози йдуть з двох боків, а в середині піше військо, і в потребі сі вози служать їм на шанці; сими возами вони дуже сильні, і про них кажуть, що нема на світі війська (чи народу) зручнішого в закладанню шанців як козаки-се було видно в Молдавії в 1653 р. 6). Отже коли вийшли у них сі труднощі, прийняли вони се за злий знак для війни, і було з того приводу богато нарікань,-бо з одної сторони князь не міг іти з причини великих снігів, а козаки-тому що снігу не стало. Але коли нарешті вози прийшли, козаки прибули на призначене місце до Стрия, а не заставши тут князя згідно з його пляном, стали дуже сваритися з своїм комісаром Хорватом і з калаузами, і в друге впали в трівогу, що хан глибоко зайшов до польського краю, Поляки можуть на них напасти і всіх перебити. Зчасто вони грозилися Хорватові смертю, а-той слав одного післанця за другим до князя, описуючи йому стан річей і небезпеку. Князь з огляду на се йшов день і ніч; не вважаючи на великі морози, і заразом слав одні листи за другими, заповідаючи свій приїзд. Але козаки не давали себе заспокоїти, через той страх перед Поляками; обвинувачували Хорвата в обманстві, щодня збирались йому втяти голову і трівожилися далі-аж як 3 лютого князь прибув до Стрия, се козацьке незадоволеннє утихло. Два чи три дні радили вони раду, що їм робити далі в таких обставинах, і урадили закликати сусідні городи й замки, щоб ті піддалися, і поставити в них залоги (с. 256).

В сім оповіданні-багато недокладностей, не вважаючи на зверхні прикмети ніби то точности. Хорвата вислано до Хмельницького не 3 грудня, а два тижні раніш 7). Цілком неймовірно, щоб Ракоцій визначив Хуст місцем сполучення, а навіть Стрий для сього мало правдоподібний. В околиці Стрия козаків при кінці січня зовсім не чути, хоч уже 3 лютого Ракоцій був там; вони зійшлися з Ракоцієм в околицях Перемишля коло 20 лютого; в листах Ракоція й відомостях шведського посла висланих з Ракоцієвої кватири з дороги до Стрия нема ніякого натяку на козацьке військо денебудь по близу: воно з'явилося під Львовом мабуть не раніш 10 лютого і пішло відси просто під Перемишль, щоб зійтися з Ракоцієм. Та й у інструкції Хорватові Ракоцій дає козацькому війську директиву на Львів, як ми бачили.

Не свідчить про добру інформованість Кравса і те що він цілком іґнорує Ждановича, як офіціяльного провідника козацького війська, противставляючи козацькому загалові Хорвата. Але в сих історіях про неувязки Ракоцієвого пляну з фактичним маршом, перешкоди в поході, нарікання козаків і їx сварки з Хорватом мабуть лежить щось реальне.

Кравс оповідає ще цілком анекдотичну історію про татарського посла, що приїхав до Ракоція перед виїздом його в похід з домаганнєм окупу за прихильну нейтральність; Ракоцій мовляв по пяному його образив і тим дорешти зіпсув відносини (с. 244).

Фактично Ракоцій вирушив в похід 6 січня, визначивши на 14 січня збір армій в Мармароші, щоб іти з нею на Стрий 8). В Вишкові визначив сесію сойму, дуже коротку, щоб перевести потрібні ухвали 9). Тут же прийняв московського посла Волкова, що їхав з царської ставки до гетьмана, і відти з гетьманськими людьми до Семигороду. Цар переказував Ракоцієві свої бажання, щоб він не помагав ні шведському королеві ні Татарам, а підтримував далі приязні відносини з гетьманом, як царським підданим, і через нього давав знати цареві про всякі новини 10). Ракоцій відповів етикетальним листом, обіцюючи завсіди сприяти цареві, свої ж відносини до Шведів пояснив у відповіді на “статті” Волкова так: против царя мовляв він не має спілки з Шведами ні з Татарами ні з Поляками, але старої приязни з Шведами розірвати не може; з гетьманом зложив і заприсяг союз, і до царя буде ставитися прихильно, доки з його боку буде бачити “добру волю” 11).

В своїм звідомленню Волков, пише, що під той час був у Ракоція посол козацький “суддя війська Запорізького” 12), з ним два товариші і третій писар; Ракоцій подарував послові оксамітну ферезею на соболях, а товаришам по 50 талярів; він “призивав князя на польське королівство”, так само посол польський-очевидно післанець Любомірского Станіславский; в однім і в другім випадку так їx посольство очевидно об'ясняли Ракоцієві люде. “Всі посли обіцяли воювати на царя з військом шведським, польським, венгерським, волоським і мунтянським”; козаки з Татарами нападуть з своєї сторони.

Оповідали Волкову, як поділили Польщу-що дістають Шведи і Прусія; Богуслав Радивил буде удільним князем на Підляшу. Але що дістануть козаки-нема мови.

Про се записує деякі балачки Штернбах в своїй реляції з Ракоцієвої кватири 28 січня. “З розмов з деякими радниками (Ракоція) я так зрозумів, що з огляду, що Хмельницький має одного сина, а Виговський і инші провідники (duces) не прагнуть влади. Хмельницьому треба дати частину Білоруси з титулом князя, полковникам певні маєтности в державі, а рядовому козацтву-його старі свободи” 13). “Не можу напевно твердити, додає він, що се плян князя, але ясно, що се не приватна гадка того що мені се говорив”. Про які небудь конкретні домагання козацькі він не міг довідатися. “Чи отець Даниїл мав який небудь мандат домагатися яких небудь земель, в. кор. в. дуже справедливо сумнівались, бо досі він не робив ніякої згадки про збільшеннє земель тих, якими він (очев. гетьман) заволодів, тільки-кажуть -домагався, щоб не було перешкод в користуванню старою свободою” 14). Натомісць чув таке оповіданнє про прощальний обід козацького посла, що відбувся “не так давно”. “Побачивши княгиню дуже засмучену, так до неї промовляв: “Не потрібуєш журитися від'їздом князя! ми його так попровадимо нашим військом, що хутко зможемо привитати тебе як королеву в самій Польщі, в королівській столиці!”