Чтение онлайн

Але з тої ж ради вийшли нові, як найгарячіші представлення цареві про потребу воєнних операцій против Польщі як непримиреного неприятеля. Значить се, що на сій весняній раді 1657 р. взяли перевагу течії угодові для Польщі над течіями непримиреними, що панували на раді торішній, а становище супротив Москви обгострилось? Чи старшина рішила політикувати на два фронти і дурити рівно одних і других? Відповідь на се питаннє постараємося дати нижче.

Примітки

1) “Самовидець” описує в своїй літописи: козаки “потягши Подгорям на Самбор, там злучилися з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Польщу аж по самыє Прусы, бо и Варшаву узяли были; барзо тогда великоє спустошеня стало Полщи, бо начавши от зимы немал цЂлое лЂто там пустошили”.

4 квітня с. с. київський нак. полковник В. Дворецький показував воєводі Бутурлину лист Виговського до Яненка Хмельницького, “що наказний гетьман Антін Жданович з козаками город Ланцут узяли і війско коронного гетьмана Потоцкого під Замостєм розбили; шведська залога вийшла з Кракова і зійшлася з Ракоцієм. А шведського війська гетьман Дуґляс, кн. Богуслав Радивил і з ним 30 тис. шведського війська ідуть на литовський город Берестє й инші литовські городи”.

“А від київських міщан та инших київських людей нам (воєводі) стало відомо, що від шведського короля буде присилка до гетьмана, писаря і всього війська Запор. з грошима-щоб їx тим запевнити і до спілки привести” (обнадежить и с собою соединить за одно)-Білгород ст. ст. 386 л. 906-8.

2) Про сю раду і вибір, а властиво-дисіґнацію, наміченнє на гетьманство Юрка Хмельниченка буде мова далі.

3) Огляд кампанії нижче-бо головні події припадають на травень-липень.

4) “Після того як козаків допущено свобідно до Київа, тут їx вояки й. кор. вел. побили”-або Київ згадано помилкою, або помилено щось з самим фактом, бо Поляки не могли пускати чи не пускати казаків до Київа.

5) Акти посольства ч. 39.

6) Памятники III ч. 40, дата: “З Чигрина 18 квітня”, старого стилю.

7) Виданий в додатках до Wojny Brandenb. c. 435, текст не дуже справний.

8) zewnetrznych-похибка, або фразеольоґія того часу.

9) Памятники ч. 39.

10) Лист з Данкова, 28 травня н. с., в лихім московськім перекладі з ориґінала переданого до Москви через Кикина-Акты Ю. З. Р. VIII с. 815.

11) aliquam patrem Ukrainae restituendam ехhіbеnt-Жерела XII с. 475.

12) Aby Ukraina bylo xiestwo udzielne i w niey nie bylo tylko dwoch woiewodow: kijowsky a czerniechowsky, urzedniczy maia bydz tak iako y w Litwie.

13) Голіньский, як бачимо, наплутав. Очевидно поголоски треба реституовати так, що Хмельницький, мовляв, звязаний з Москвою і мусить помагати їй против Польщі, тому не може помагати Польщі против її теперішніх непріятелів: Шведів і Семигороду; але його син може помогти Полякам против них; з Литви ж не можна чекати помочи, бо там буде війна з Москвою.

Чи приїздив з Бєньовским якийсь козацький посол-як каже Ґоліньский, з инших джерел не видко.

XII. КІНЕЦЬ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

НЕДУГА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І СПРАВА НАСТУПСТВА: ПЕРЕДЧАСНІ ВІСТИ ПРО ОСТАННЮ ХОРОБУ І СМЕРТЬ ГЕТЬМАНА І ЗАХОДИ ВИГОВСЬКОГО КОЛО БУЛАВИ; ЗНАЧІННЄ ДЛЯ ДАЛЬШОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СПРАВИ ЙОГО НАСТУПСТВА. ПОВСТАННЯ НА ЗАПОРІЖЖІ, КОЗАЦЬКІ НИЗИ ПОРИВАЮТЬСЯ НА СТАРШИНУ.

Хмельницький доживав свої останні дні. Ще весною 1656 року був він сильно хорий, так що не зміг прийняти царського післанця, як то було на своїм місці згадано 1). Чутки про його хоробу і смерть пролетіли літом того року; вони скоро були здементовані 2) але поновилися з початком нового року 3).

Зимою гетьман розхорувавсь, очевидно, настільки, що близька смерть його вважалася всіми неминучою. Післанець, що приїхав від Хмельницького до табору Ракоція при кінці січня, оповідав, що гетьман лежить в тяжкій хоробі 4).

В звязку з сим дебатувалося на всі боки і в ріжних напрямах питаннє про наступство. Чи буде добиватись булави Виговський, чи будуть висунені инші кандидатури?

В початках червня 1656 р. Лізоля пише з Казимирової кватири, що Виговський залицяється до Казимира, обіцяючи йому всяку поміч в присилці козацького війська, аби тільки король підтримав його кандидатуру на гетьманство по смерти Хмельницького 5).

Карло-Ґустав в інструкції своїм послам до Хмельницького, в початках жовтня, наказує їм виміркувати, чи не можна придбати прихильність Хмельницького, обіцяючи підтримувати його пляни дідичного гетьманства, себто забезпечення по нім гетьманства його синові? Чи навпаки-обіцяти підтримку Виговському? Чи краще зовсім не мішатися до сеї справи? 6).

В сих обставинах велика рада, визначена на провідну неділю мусіла стати ареною стрічі ріжнорідних політичних, соціяльних і партійних, чи ґрупових течій, і їх сутичка мала визначити напрям українському життю на дальший час.

Се мусіло звязуватися з питаннєм наступства на гетьманстві так: Коли буде гетьманом Виговський, він продовжуватиме той політичний курс, що вівся ним уже в останніх роках: орієнтація на Західню Україну, на її міщанство і шляхту, компроміс з польським урядом, лавіруваннє між Москвою і її противниками. Вибравши Юрия можна буде орґанізувати регентство з инших людей і дати політиці инший напрямок. Який саме-на сім пункті могли бути ріжні гадки і пляни, але в відміну від ситуації з гетьманом Виговським важно було, що тут були можливости якого небудь иншого курсу- не тільки звязаного з тою чи иншою ґрупою правлящої старшини, але і з передачею влади й впливу в инші руки.

Воєвода київський А. В. Бутурлин доносив цареві в середині квітня: “2 (12) квітня казав нам київський полковник Павло Яненко Хмельницький, що гетьман велів йому і з усіх городів полковникам і всякій старшині, також війтам і бурмістрам прибувати до Чигрина. Буде після провідної неділі 7) рада у гетьмана в Чигрині: чи далі їм бути під царською рукою, чи в послушенстві у Ракоція 8), коли він на польській короні укріпиться, чи під иншим чиїмсь володіннєм. Ми говорили Яненкові, щоб вони в правді стояли і гетьмана укріпляли, і від твоєї високої руки повік не відступали. А Яненко нам сказав, що вони ніколи б від твоєї руки не відступили, але бояться того: як був тепер у гетьмана посол цісаря християнського арцибіскуп з товаришами, говорили їм, що коли козаки не сполучаться з польським королем по давньому, прийде на них твоє, царське військо, а з другого боку цісар і папа, військо польське й литовське-буде козакам тоді біда! Отже, коли ти великий государ, звелиш боронити їx, козаків, від Ляхів та инших їхніх неприятелів, то вони від твоєї руки не відступлять. Але того щоб Поляки мали ними по давньому володіти, вони й чути не хочуть.

“Отже коли ухвалять бути по давньому під твоєю рукою, тоді Павло з полковниками з сіверських городів згідно з гетьманським наказом піде під литовські городи: під Берестє й Пинськ й инші-ті що тобі не піддалися, аби їх під твою руку підвести. А нам (воєводам) дати їм салдатів” 9).

“А ігуменія Ми(хай)лівського дівочого монастиря Олександра- писаря Івана Виговського рідна тітка, й ріжні київські міщане оповідали, що на Запоріжжю збирається богато казаків-своєвільників: хочуть іти на Чигирин, на гетьмана, на писаря, на полковников, і на всяку иншу старшину, щоб пограбувать і побить за те що вони з усіх городів, з оранд, і з сіл збирають собі великі доходи і з того богатіють, а козакам нічого не дають 10). Гетьман і писар посилають на Запоріжже старшину: з Київського полку Скочка, і з инших полків таких козаків, від котрих сподіваються правди і собі помочи, на залогу до Кодака-там приготовлено велику армату і припас до неї. А хто у тих самовільників старшиною, то їм невідомо”.