Чтение онлайн

Далі новини-наведені вже вище-про козацькі операції в Польщі. Чутки про присилку грошей від шведського короля, що набирають специфічного значення в звязку з вище сказаним, і потім такі воєводські міркування: “При такій козацькій непевности (шатости) і непостійности, остерігаючися тих козаків своєвільників і того наказного гетьмана, що пішов з військом до Ракоція, без прибавки війська в Київі бути не можна; а як буде прибавка твого війська хоч трохи, тоді й козаки і всяке инше військо буде остерігатись, а твоїм людям і міщанам київським та інших городів буде безпечно.

“А коли гетьман напише за (присилку) твого війська, або Яненко стане просити (дати йому) твоїх людей в похід на Литовські городи, чи йому давати?” 11)

Як бачимо, паралєльно з мобілізацією старшини і суспільних верхів проголошеною гетьманом, для розв'язання з їх становища найбільш актуальних питань біжучої політики, між ними і в звязку з ними-справи наступства на гетьманстві, заворушилися також і козацькі низи, наміряючися дати ґенеральний бій сим верхам під гаслом поборювання старшинської господарки і спеціяльно-неплачення козацького війська, всупереч обіцянкам. А московський уряд, розжалений на гетьмана за його непослух-за союз з Швецією й Семигородом проти Польщі, всупереч московським плянам і рахункам, почувши про се роздвоєннє в війську,-як зараз побачимо, постановив використати се внутрішнє замішаннє, щоб підкопати гетьманський уряд і змусити його до капітуляції, поставивши перед лицем козацького бунту Для того заходився підогрівати сей рух з свого боку на сім економічнім ґрунті-демаґоґічною аґітацією з приводу неплачення війська.

Примітки

1) Сборник Київ. Арх. Ком. І с. 40.

2) В листі де-Нуайє 10 вересня 1656: “Кажуть, що Хмельницький помер в день богородиці в серпні” (с. 242). В депеші нунція Відоні з польської кватири, 20 вересня, говорення з приводу повороту королівського післанця від Хмельницького -“і так відпадає чутка, що пішла була про його смерть” (Жерела XVI с. 220). Австрійський агент Краґштайн з Польщі: “Про смерть Хмельницького, згадану недавно, звідусіль суперечні чутки: посол короля, недавно висланий, приніс вість, що він лишив його живого і здорового” (Жерела XII с. 396).

3) Цісарським послам оповідали в Галичині в лютім за певне, що гетьман помер; тільки приїхавши під Чигрин, вони упевнились, що він живий- акти місії Парчевича (с. 527, 541, 543).

4) Transsylvania II с. 265= Архив II, VI с. 195.

5) Secretarius Chmielnizkii promissa facit regi Poloniae speciosissima quoad Cosacorum аuхіlіа, dummodo rех Poloniae ipsi successionem assecuret generalatus in Cosacos post mortem Chmielnizkii. Жерела XII c. 390.

6) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 153, переклад с. 166, див. вище с.

7) “после свЂтлые недели”.

8) “под Ракоциным послушанем”.

9) Тут кілька слів пропало.

10) “Хотять приходить в Ч(иги)рин на гетьмана, на писаря и на (полковників и на иных начальных (лю)дей... розграбить и побить за то, что он, гетман и писарь и полковники и иные начальные люди со всЂх городов, с ранд и с сел и з деревень емлют себЂ поборы большие и тЂм самим они (бога)тЂют, а им, козакам ничего не дают”.

11) Білгород. ст. ст. 386 л. 905-908.

РАДА НА ПРОВІДНІЙ НЕДІЛІ, ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА ЯК ПРЕДСТАВЛЯВ ЙОГО ГЕТЬМАН І ЛЮДЕ, ВІДОМОСТИ МАРІЯНОВИЧА І ЛІЛІЄКРОНИ, РОЗБІЖНІСТЬ В ВІДОМОСТЯХ — ОСВІТЛЕННЄ В НОВІШІЙ ЛІТЕРАТУРІ; ЯК ІНФОРМОВАНО УКРАЇНСЬКУ ЛЮДНІСТЬ-ДУМА ПРО ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА, ЇЇ ПІЗНІШІ НАВЕРСТВОВАННЯ.

На превеликий жаль ми не маємо докладніших відомостей про те як пройшла та квітнева, на провідній неділі рада. Одиноке оповіданнє-дуже сумарне-маємо в звідомленню Маріяновича. Він каже, що потім як зібралися полковники і старшина (tribuni et consiliarii), гетьман цілий тиждень держав з ними раду про заграничні справи (тут він згадує пропозиції зроблені цісарем) і про вибір на гетьманство його сина. Коли його “вибрано і проголошено” 1), гетьман задав треденний богатий пир, з музиками і сальвами гарматними і рушничними, “до нестями”, і на сім справа скінчилася. Судячи з того, що після роз'їзду старшини Маріянович попросив відправи і досить скоро її дістав-дня 28 квітня, можна вирахувати-відтягнувши яких 4-5 днів на пир і роз'їзд, що рада відбулася в днях 15-21 н. с. квітня; сьому відповідає від'їзд київського полковника з Київа до Чигирина 13 квітня.

Гучний фінал ради, описаний Маріяновичем, покривав правдоподібно найбільш довірочну частину-підсумованнє результатів нарад в тісних гуртках довірених людей, що протяглося мабуть досить довго по повній раді. Справ було богато, можливо що під кінець наспіла вість і про смерть митрополита, що вмер десь у тім часі.

Про наступство на гетьманстві сам гетьман так писав цареві в черговій реляції (з Коробкою, зараз нижче): “Почуваючи себе недобре я за згодою всіх полковників доручив гетьманство синові моєму Юриєві”, і просив царя держати його в своїй ласці. Поясняючи се в устних розмовах, Коробка казав, що гетьман через свою старість і недугу здав гетьманство на сина свого, за радою полковників і всього війська: тепер йому 14 літ, і хоч булаву йому гетьманську дали, але влади він ніякої мати не буде, доки живий його батько: всім володітиме і гетьманом титулуватиметься і писатиметься (далі) його батько. І далі додав, що гетьман і військо, всі від малого до великого бажають, аби до Київа приїхав патріярх Никон і там би поблагословив митрополита на митрополію, а гетьманового сина на гетьманство.

Але коли царські посли в місяці червні на підставі того, що чули в дорозі: що гетьман здав гетьманство на свого сина і гетьманом став Юрий,-зажадали, щоб Юрий зложив цареві присягу як гетьман-“чтоб ему, гетману Юрью, вел. государю быти в подданст—,-старий гетьман на се не погодився. “Бачите ви самі, що я тепер у великій недузі і при старости, тому я поговорив з полковниками щоб вони спімнули мою службу, промисел і старання і вибрали на гетьманство запорізьке після моєї смерти сина мого Юрия. Але поки я живий буду, гетьманство і всяке старшинство тримаю при собі; а як після моєї смерти стане гетьманом Юрий, він зложить присягу на вірну службу цар. величеству” 2).

Звідомленнє переказує слова гетьмана по московськи, і точність їх може бути тільки приблизна: “по смерти б моей обрали на запорзжское гетманство сына моево Юрья”. Се може зрозуміти і так, що старий гетьман висловив бажаннє, аби полковники пообіцяли йому після його смерти вибрати гетьманом сина, так що його тоді ж таки вибрано, з тим, щоб в урядуваннє він вступив тільки по смерти батька.

З того що говорили люде Бутурлин так інформував царя: “У гетьмана про те, що він за старістю здає гетьманство свому синові Юриєві, військової ради не було, тільки приїздили полковники, на його заклик, і то не всі, і гетьман з ними говорив, що як настане його смерть, то аби вони вибрали гетьманом його сина, памятаючи його військовий промисел і щире піклуваннє. Полковники сказали, що памятатимуть його військовий промисел і щире піклуваннє і виберуть його сина. Але з смертю гетьмана та обіцянка стратить силу 3)-все буде в волі твоєї, вел. государя: кому звелишь бути гетьманом над військом Запорізьким, той і буде. А тепер усяку розправу чинять, в чолобитних і всяких писаннях пишуть гетьманом Богдана, а сина його ніде і в ніяких писаннях гетьманом не пишуть”.

З другої сторони не тільки Маріянович, але так само і Лілієкрона-оден і другий з слів козацьких достойників, яких вони бачили в Чигрині, говорять про те, що Юрия на раді “вибрано і проголошено гетьманом” 4), Оден і другий уживають тих самих виразів, хоч Маріянович чув се зараз після ради, а Лілієкрона два місяці пізніше: мабуть се була твердо уставлена офіціяльна формула для сього факту, що повторялась в тих самих виразах 5).

Виходить так, що на московську адресу й гетьман й инша старшина вважали потрібним зменшувати рішучий характер вибору гетьманського наступника, мабуть побоюючися, щоб Москва не схотіла оспорювати його, і тому характеризували його як фактичну десіґнацію, визначеннє Юрия на сю посаду. На инші ж адреси-де не треба було такої обережности, говорили про вибір як цілком формальний і рішучий, дефінітивний. Так се застав московський післанець Желябужский.

А як інформовано про сю подію широкі українські маси, можна бачити до певної міри з звісної думи про вибір Хмельниченка, що до недавніх часів служила й історикам за джерело для оповідань про сю подію. Як деякі инші думи про Хмельниччину, вона має виразні познаки офіціозної інспірації. Але не кажучи вже про деякі сліди інтеліґентської руки, чи впливу на тих текстах що маємо (їх тільки всього два!) 6), в них виступають виразно і старі наверствовання на прототипі, що мають пояснити зміни на гетьманстві-чому Юрась не став наступником батька на гетьманстві і булава фактично перейшла до Виговського, і як се так Юрась пізніше все таки настав на гетьманстві. Приблизно виступають такі верстви: