Чтение онлайн

Невважаючи на присутність московських послів, Шведів з помпою впроваджено до Чигрина, і вони мали те переконаннє, що се було зроблено умисно, аби Москва побачила на власні очі, як козаки цінять приязнь і союз з шведським королем. Лілієкрона говорить, що так Виговський поясняв йому присутність московських послів в Чигрині-мовляв гетьман хотів, аби Москва побачила сю честь, зроблену Шведам, а Данило в своїй реляції дає таке поясненнє від себе 4).

Приїхавши до Чигрина Лілієкрона попросив авдієнції у гетьмана і “полковник Ковалевський” справив його з тим до Виговського. Лілієкрона передав Виговському лист короля “з відповідними компліментами”, Виговський попросив показати йому вірчого листа, і по сім направив його до гетьмана, попередивши, що з огляду на недугу гетьмана його не треба томити довгими промовами. Тому Лілієкрона, передавши королівського листа, лише в коротких словах запевнив приязнь свого короля і його бажання підтримувати старе приятельство Шведів з військом Запорізьким. Гетьман відповів через “канцлєра”, запевняючи, що на нічию вірність і слово він не може так покластися, як на шведського короля, і тому нічого більше не бажає як заховати на завсіди таку надійну приязнь. Він тішиться, що нарешті прибув посол уповажений до вчинення формального союзу, і доручає канцлєрові обговорити сю справу і довести до кінця.

“Все се відбувалося в присутности сина Хмельницького. Знаючи, що все військо Запорізьке вибрало і проголосило його гетьманом, і його батько за своєю недугою здав на нього весь реґімент, я поґратулював йому іменем в. кор. вел., додавши відповідні компліменти, і се було дуже приємно його батькові-він заявив, що власне хоче сповістити про cе в. вел. і приятельськи попросити, щоб в. вел. після його смерти зіставалися в щирій приязни й прихильности до його сина” 5).

В розмові з Виговським Лілієкрона перед усім довідався, чому так нещасливо пішли переговори Велінґа-я вище наводив се оповіданнє. Лілієкрона очевидно постарався все зробити, щоб загладити неприємне вражіннє від розмов з Велінґом, на се давала йому змогу звісна нам деклярація Карла-Ґустава, де той обіцяв не заперечувати ніяких претензій козаків на польські землі, поскільки вони не дотикали тих північних провінцій, які він застерігав для Швеції-а козацькі претензії дійсно не дотикали їх (хіба може щось трохи на Підляшу).

Таким чином сей пункт міг бути полагоджений-коли б не лишалося неясности що до претензій Ракоція: шведський король супроти них займав більше менше таку саму позицію не вмішання, як і супроти претензій козацьких, і полишав їм самим розмежуватися в Малопольщі і на Руси. Перед Данилом-каже Лілієкрона, “вони” (се могло значити Виговського і Ковалевського) заявляли одверто, що хочуть одержати всі землі до Висли 6). Той факт що шведський король, чи його посли не виявляли бажання явно і рішучо підтримати сі козацькі домагання, розхолоджував козацьку сторону до союзу з Шведами і стримував переговори-поки не прийшов повний крах Ракоція, що звів його цілком зі сцени і розвязав руки шведському королеві.

З другої сторони, побачивши в інструкції Лілієкрони дорученнє розвести козаків з Москвою, Виговський в першій же розмові дав йому ясно зрозуміти, що про повний розрив козаків з Москвою не може бути мови. Мовляв, коли Турки і Татари замишляють наступ на козаків, їм треба підтримувати з Москвою приязні відносини; але се не може перешкодити союзові з Швецією: козаки будуть посередничати і вести до замирення Москви з Шведами, і мають всяку надію на полагодженнє: мовляв, московські посли дали тверду обіцянку, що цар не буде помагати Полякам, і гетьман і його канцлєр сподіваються, що їм удасться стримати Москву від неприятельських операцій в шведських провінціях. Лілієкроні нічого не лишалось більше, як згодитися, згідно з даною йому інструкцією, на козацьке посередництво-тим більше що Данило запевняв, нібито, йому з козацької сторони було сказано, що коли Москва не припинить своїх ворожих операцій в шведських землях, гетьман сам об'явить себе неприятелем Москви і піде на Московські землі з своїм військом. Тому Лілієкрона заявив, що король радо приймає посередництво гетьмана-охотніше ніж кого небудь иншого, і зараз було рішено, що разом з московськими послами гетьман пішле листа цареві, намовляючи його до згоди. До Карла ж Ґустава поїде Ковалевський і повезе гетьманську деклярацію в відповідь на його деклярацію-себто буде формально заключений союз, скоро тільки порішені будуть ріжні деталі. Такими були-розмежуваннє претензій на польські землі, воєнна поміч королеві з козацької сторони, і т. д. Як тільки виясниться, що з боку Татар нічого не загрожує, так гетьман зараз же збере в поміч королеві 20 тисяч козаків. Але тепер ситуація критична: хан персонально виступив в похід з 60 тис. Орди і стоїть над Дністром, де гетьман поставив свою залогу, щоб не пустити Татар на своїх союзників: обох господарів і Ракоція. Хан прислав післанця-намовляти гетьмана, щоб він не тільки перепустив Орду, але й своє військо прилучив до неї, щоб громити волоські землі й Семигород. Гетьман на се відповів, що він не може нарушити союзу й присяги сим своїм союзникам, і коли хан нападе на них, то се буде кінець приязни його з гетьманом, бо гетьман обіцяв боронити їх від усяких нападів. Кілька день тому він післав свого чоловіка до татарського табору, щоб докладно розвідатися про їх наміри і від того будуть залежати козацькі приготовання і операції. Лілієкроні ж і послам Ракоція і господарів нема що й думати їхати до хана. Підчас походу хан взагалі не приймає ніяких посольств-послів відправляють до його столиці і вони там мусять чекати його повороту, майже в ролі бранців. І так уже хан затримав попередніх послів Ракоція і господаря молдавського і віддав під варту.

Тому Шебеші й посол молдавського господаря рішили вертатися назад, Лілієкрона ж рішив чекати закінчення переговорів. Гетьман подав йому надію, що йому ще може вдатися вплинути на хана в інтересах шведського короля. Так Лілієкрона доносив свому королеві 12 (22) червня 7).

Взагалі перші вражіння Лілієкрони були досить оптимістичні. Приїзд шведських послів і їx запевнення, що шведський король вповні готов підтримати пляни і наміри козацького війська,-в сім менті коли ще невідомо було, що він властиво вийшов уже з гри,-очевидно підніс настрій в гетьманській кватирі. І гетьман і його канцлєр не жалували ріжних приємних перспектив, обіцянок і запевнень на шведську адресу. В постскриптумі до своєї першої реляції, зложеної в день приїзду, Лілієкрона описує, як після офіціяльних переговорів, під вечір (“після обіду”) “секретар Хмельницького” ще раз попросив його до канцлєра, бо гетьман велів себе перенести туди, щоб побалакати з послом в кругу старшини. Наговорив йому ріжних приємних слів, випив кубок за зроровлє короля, сказав, що того дня приїхав другий московський післанець, з дорученнєм відтягти гетьмана від короля, обіцюючи йому великі гроші, коли він схоче обернути своє військо проти Шведів 8). Але гетьман, мовляв, відповів, що даремні сі заходи: він занадто цінить приязнь шведського короля, і посол може повідомити свого “вел. князя” (царя), що гетьман не тільки зістається вірним приятелем шведського короля, але як і раніше говорив і писав: коли вел. князь не дасть королеві сатисфакції за починені шкоди і не замириться, то гетьман з ними не буде далі підтримувати приязни: він хоче бути приятелем приятелям шведського короля і ворогом його ворогам. Кімната була повна старшини і козаків, завважає Лілієкрона, і гетьман кілька разів повторив се прилюдно. Тільки зараз, поки нема відповіди від Татар, він не може рішитись на що небудь, завважив гетьман. Але військо стоїть на поготові і може однаково скоро напасти на Москву як і на Татар; гетьман хоче тільки знати, де тепер пробуває король, і що діється в його армії 9).

Діялися в ній під сю пору річи дуже сумні, як ми бачили вище, і як би гетьманові було звісно, де обертався король, він мабуть говорив би инакше з його послами. Але вісти про вихід шведського війська ще не дійшли до Чигрина. А навпаки Лілієкроні казали, що Жданович у своїх реляціях дуже хвалив шведську армію: ласкаві відносини короля до нього і всього війська, приязні відносини між шведськими вояками і козаками, і сі відомости робили дуже приємний настрій на чигринськім дворі. На Ракоція ж, казали Лілієкроні, Жданович дуже нарікав,-ми сі нарікання вже знаємо; Лілієкрона каже, що вони викликали у гетьмана невдоволеннє против Ракоція, і се потверджує й Шебеші.

Примітки

1) 18 (28) травня воєвода Стефан писав гетьманові-дякуючи за прихильні обіцянки всякої помочи против Татар, переказані недавно через воєводиного писаря: “Посилаємо листа від отця Данила, посла й. м. короля шведського,-його самого щоденно чекаємо, разом з иншими шведськими послами, заповідженими до Криму-як з того ж листа в. м. вирозуміти рачиш” -Акты Ю. З. Р. XI с. 726.

2) аz bucsmani еrd"on-може Кучманський?

3) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 287, переклад с. 294.

4) Также с. 301.

5) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 288 (пер. 294-5).

6) Тамже с. 290 (пер. с. 297).

7) Тамже с. 291 (пер. 297-8). Шебеші в своїм дневнику відзначає тільки: “22 (червня) був у гетьмана Хмельницького. 12 липня були на обіді у канцлєра Виговського, разом з шведським послом. 8 вкрадено у мене 200 талярів, обшиту хутром шапку і ланцюг від кінського убору”.

8) Данило також доносить, що за першим московським послом приїхав другий. Але з звідомлення Бутурлина не видно, щоб тоді приїхав хто небудь з Москви. Хиба якийсь незначний гінець, не так від царя, як від котрогось з пограничних воєводів.

9) Архив III. VI с. 293 (пер. 300).

ЛИСТ БРАНДЕНБУРЗЬКОГО КУРФІРСТА ПРИВЕЗЕНИЙ ДАНИЛОМ. ВІДПРАВА ПОСЛІВ ВІД ГОСПОДАРІВ І ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРГОРОДУ. ЗВІДОМЛЕННЄ ШЕБЕШІ, ЙОГО SUMMA LEGATIONIS, ЙОГО ЗАПИСКИ: ПОСОЛЬСТВА МОСКОВСЬКІ І КРИМСЬКІ, ПЛЯН ВІЙНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ ЗА ПОМІЧЧЮ ШВЕЦІЇ І АНҐЛІЇ, ВІДОМОСТИ ЖДАНОВИЧА, ПЛЯНИ ПОДІЛУ ПОЛЬЩІ І КОЗАЦЬКІ ПРЕТЕНСІЇ НА ЗЕМЛЮ ДО ВИСЛИ, ПОСОЛЬСТВА ШВЕДСЬКІ, НІМЕЦЬКЕ ВІЙЬКО ГЕТЬМАНА, ПІДДАННЄ СТ. БИХОВА, ВІДНОСИНИ ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ, ВІДОСИНИ ДО МОСКВИ, КОЗАЦЬКІ БУНТИ, ГНІВ ГЕТЬМАНА НА ВИГОВСЬКОГО ЗА ЙОГО ПРЕТЕНСІЇ НА БУЛАВУ, ВІСТИ З ЗАПОРІЖЖЯ, ПІСЛАНЕЦЬ ВІД РАЦА, ВТІКАЧІ-СЕМЕНИ, ЩЕ ВІСТИ ПРО ЗАПОРІЗЬКИЙ БУНТ.

Данило Калуґер крім доручень шведського короля привіз гетьманові також листа від бранденбурського курфірста-не знати чи за відомом шведського короля чи на власну руку. Бранденбурський курфірст в сім часі ще вважався союзником Шведів. Весь час зручно маневруючи між Яном-Казимиром і Карлом-Ґуставом і в залежности від обставин трактуючи то з одним то з другим, він при кінці попереднього року, по довгих торгах добився від шведського короля згоди на свої суверенні права в Прусії. Се була його головна мета, яку поставив він собі; використовуючи суперництво Яна-Казимира і Карла-Ґустава. Осягнувши її договором в Лабієві (Labiau) 20 листопаду, курфірст завів переговори з Яном-Казимиром (за посередництвом Лізолі) і в січні 1657 р. запропонував замиреннє під умовою, що Польща признає йому те, що признав шведський король: суверенність його влади в Прусії і скасованнє васальної залежности від польського короля з титулу сього володіння. Коли одначе прийшли відомости про наступ на Польщу Ракоція з козаками, курфірст перервав ci переговори, і очевидно став і собі шукати звязків з козаками, щоб увійти в нову ліґу. Про се знаходимо згадку в листі гетьмана, висланім з Данилом Калуґером-його недавно знайдено в пруськім державнім архіві, і поки що він являється єдиним документом сих зносин 1).

“Наясніший елєкторе Св. Римської імперії, пане і приятелю найшановніший. Ніхто не може мати сумніву, що як найсмачніша присмака нам коштує, коли замісце розкішного обіду дістаємо від когось свідоцтва приязни і щирої прихильности. Бо се привілєґія приязни, що вона не робить уйми навіть і кільком контраґентам, коли рівно розділює між ними гонори і вигоди. Тому так уганяють за нею і здобувають всякими заходами-особливо приязнь правдиву і щиру. Ми від вашого елєкторського в-ва вже й раніш мали гойні запросини до приязни, але ще більше відданими і прихильними до в. вел. зробив єси нас, коли й нинішнім (писаннєм) нас до того побудити не занехав. Як нам се було приємне і учинне,-нехай і в. вел. переконається з того, яких нас матиме готових до послуг, на кожне навіть незначне дорученнє чи заклик. Віддавши таким чином подяку за пропоновану останнім листом приязнь, свідчимо нашу безсумнівну любов в. вел. і обіцяємо добровільно і невимушено не облишати в. вел. в ніякій потребі, а показати і неприятелям в. вел., яких прихильників в. вел. в нас має. Нехай буде певен (в. вел.), що се приреченнє наше буде сповнене вірно, бо Нація Наша 2) тим способом звикла здобувати собі приязнь, коли тільки переконується, що друга сторона не прийме їх невдячно. У всім покладаємось на докладне оповіданнє пана Данила: він усе потрібне ширше оповість і не промине нічого з нашої готовности. Ми ж поручаючись покірно щирій ласці в. вел., благаємо у всеблагого Господа міцного здоровля в. в-ву і щасливих літ. Дано в Чигрині 21 червня 1657 р. В. елєктор. величности зичливий приятель, до послуг готовий Б. Хмельницький гетьман війська Запорізького”.