Чтение онлайн

Тоді окольничий і дяк лишились на обід; сиділи з ними і частували: гетьманова жінка Ганна, гетьманова донька-жінка Данила Виговського, писар і осавул, а гетьман за столом сидіти не зміг, лежав на постелі. “А як було в пів стола, велів собі налити срібний кубок і піднявшися з постелі, велів себе тримати і так пив чашу за многолітнє здоровлє государеве”, приказуючи на здоровлє і на побіди цареві і його родині, патріярхові, боярам і т. д. “А випивши за государеве здоровлє чашу, більше стояти не зміг, і підчас усього обіду лежав на постелі. А після обіду окольничого і дяка проважали до господи писар і осавул, а за ними з гетьманського двору принесли венгерського і волоського вина, і писар з осавулом говорили: “Прислав нас гетьман просити і частувати, а ви то гетьманові за зле не майте, що за своєю хоробою ніякої вигоди вам учинити не міг”. І так почастувавши пішли до дому 4).

Другого дня, 15 н. с. червня посли вирядили свого чоловіка до Виговського-добиватися розмови з гетьманом і відповіди в доручених їм “великих государських справах”. Виговський пішов питати гетьмана і прийшовши до послів сказав, що гетьман велів переказати: “Постигла мене недуга конечна, і хоч мині самому дуже б треба вислухати государських справ, але за недугою ніяким чином того не можна вчинити-не майте мині того за зле”. Посли повторяли, що їх виправлено було спішно, і гетьман повинен їx вислухати і дати відповідь негайно; але Виговський відповів тільки, що як гетьманові стане лекше в його хоробі, він їx попросить до себе в государських справах. Тоді посли почастували його і приступили до випитування від нього, що їм було наказано. Відкликавшися до його православної віри і присяги, пообіцявши велику милость царську і т. д. поставили йому питання: “Для чого шведський король, Ракоцій, і господарі волоський і мунтянський війшли в союз з гетьманом, і про що вони між собою ведуть зносини?”

“І писар дивлячися на ікону Спасову, перехрестившись і великі клятви підносячи говорив: Гетьман і все військо государеві слуги і піддані правдиві, без усякої шатости. А що гетьман війшов у союз (соединился) з шведським королем, Ракоцієм, Мунтянами і Волохами, і завели між собою приязнь і любов, то не для чого иншого як тільки на славу і честь царського имени. Се правда, що пішли такі балачки, нібито вел. государ велів з Поляками робити згоду згідно з Полянівським договором-щоб Запорізьке військо належало як давніш-до Корони Польської, і гетьман і все військо з того засмутилися. А Поляки дуже були зраділи тоді, що вел. государ велів учинити з ними договір і дати спокій: почали лукаво хитрувати і забігати до всяких держав: до турецького султана, хана, цісаря, шведського короля, до венгерського і до инших, щоб вони на спілку з ними воювали і руйнували військо Запорізьке і всіх православних християн Малої Росії. Отже гетьман подумав: коли навіть вел. государ і не велів віддати нас Полякам по давньому до Корони Польської, нехай всетаки Ляхи з сусідніми державами не сполучаються і на нашу руїну з військом своїм в союзи не входять. Післав до Ракоція венгерського, до господарів волоського і мунтянського-договорюватися про любов і приязнь і про союз на неприятеля, і Ракоцій і господарі тому зраділи, зложили умову з гетьманом про приязнь, любов і брацтво, і присягу вчинили на те щоб бути з нами в братській приязни, любови і спілці. Се ми зробили цар, вел. на вічну славу, що такі шановні володарі вчинилися в приязни і брацтві з нами, а на царських неприятелів у спілці. І полк. А. Жданович з військом пішов на Поляків не на те, щоб Ракоція посадити на Короні Польській, а тільки щоб спільні неприятелі Поляки не звязувалися приязню й підданством з сусідніми монархами та нас не воювали і не руйнували”.

Посли не прийняли сього пояснення. Вони заявили, що дуже дивуються, як се гетьман і військо мають зносини і спілку (соединенье) з неприятелем царським шведським королем, і всяку охоту до помочи переносять на шведського короля і Ракоція: царське військо Запорізьке чинить поміч неприятелям царським без царської волі і повеління. Нагадували присягу зложену на послушенство цареві і докоряли за її порушеннє.-“Тепер ви то робите забувши страх божий і вашу обіцянку: всяку добру поміч чините неприятелеві цар. вел., а Корону Польську, на котру обрано вел. государя, руйнуєте, грабуєте і кров християнську проливаєте; церквам православної віри і людям православним в Короні Польській сущим від кальвинів діється велика руїна і безчестє, так що й слухати страшно. Вважайте, щоб вам не стягнути на себе такими неправдами гніва божого”, і т. д. 5).

Звідомленнє в сім місці має знову прогалину, і ми не знаємо, що на се відповів писар, і що далі говорили посли. Стаємо свідками нової розмови, котру мали з послами гетьманич і писар 19 червня; трьох днів бракує, і можемо собі уявити, міркуючи з попереднього, що всі сі дні посли штурмували Виговського домаганнями розмови з гетьманом, нарешті на жаданнє гетьмана конкретизували питання (“статьи”), на які мали дістати його відповідь. Розмова відбувається, як сказано, з гетьманичом і писарем, очевидно висланими від гетьмана. Початку бракує. Гетьманич і писар кажуть, що на перший пункт-очевидно про підтримку Ракоцієві в його претензіях на польську корону- гетьман відповідь приготовив і питає, що далі ще мають посли його питати. На се посли відповіли, що поки вони не покінчать з першою статтєю, вони не можуть переходити до дальшого. Тоді гетьманич і писар пішли знову до гетьмана і повернувши писар дав таку відповідь:

“Всі ті пункти, що ви говорили, написані були в царській грамоті до гетьмана, а гетьман як перед тим писав вел. государеві про лукаві замисли лядські, так і тепер велів сказати всю правду.

“Цісар римський, як давній неприятель благочестивої віри, намовляв нас бути під королем польським. І таке ж говорили (цісарські посли), щоб гетьман і військо, відставши від царя, жили під цісарством (зверхністю цісаря) окремою землею, так як живуть ріжні графи і свобідні князі під владою його; обіцяли великі вільности і великими дарунками звабляли. Але гетьман і всі ми не можемо ні думати того, щоб зломивши присягу відлучитись від царської руки і бути в підданстві у иновірців.

“З Ракоцієм венгерським у нас зовсім не було такої умови, щоб збивши Поляків посадити на королівстві Ракоція. Як що Ракоцій де небудь почне писати себе королем польським, гетьман з військом будуть з ним битися, не жалуючи своїх голів. Се Ляхи помагають Ракоцієві дістатись на королівство польське: канцлєр Кориціньский, гетьман польний Любомірский й инша шляхта, що мають маєтности коло угорської границі, і нам се відомо певно, що Любомірский й инша шляхта, взявши корону і державу польського короля, відвезли то Ракоцієві, аби він був королем польським і їх своїми силами обороняв. А гетьман і військо війшли в союз з Ракоцієм й иншими тільки на те аби вони не з'єдналися з Поляками”,-іде буквальне повтореннє того, що говорив Виговський послам 15 червня, і потім таке закінченнє: “А против неприятелів царських: польського короля і Поляків гетьман і військо за указом царським готові битись і кров проливати. Ми жичимо того 6) щоб вел. государ володів короною, також як і в. кн. Литовським 7). Тепер Ляхи стягають війська свої під Камінець Под., і Татари прийшли Ляхам у поміч: всі орди стоять по обох боках Дніпра недалеко Чигрина. Турки з сілістрійським башою й иншими теж ідуть на нас і переправляються через Дунай. Тому гетьман велів війську рушитися против Татар-неприятелів божих, що разом з Ляхами пильнують церкву божу знищити і віру християнську викорінити. Треба насамперед тих поганців Татар викорінити, а потім і на инших ворогів царських рушитися- на Ляхів” 8).

Посли знову почали твердити: як се зложивши присягу цареві, козаки підтримують шведського короля і Ракоція, грабують Польщу і підтримують кальвинів і єретиків? “За наказом” нагадали слова гетьманські, сказані Фомину, і повторили те що з сього приводу було доручено говорити Кикину: гетьман повинен приложити всі старання, щоб на коруні Польській і в. кн. Литовськім був цар, в інтересах розмноження православної віри. В інтересах її цар же й прийняв під свою руку Запорізьке військо, зібрав великі сили і сам персонально ходив на війну, “а в городи Малої Росії 9), для оборони твоєї і всього війська Запорізького не раз посилав своїх воєводів з великим військом. Вони билися з коронними гетьманами й Кримськими Татарами й визволили військо Запорізьке своїм твердим стояннєм, а цар. величество від тих походів поніс превеликі видатки”. З сього приводу зроблено такий характерний екскурс в історію (скорочую його фразеологію де вона не має вартости)-

“Як минулого року 162 (1654) присилав гетьман і військо в потребах військових своїх послів С. Богдановича і П. Тетерю, вони на розговорі у кн. Трубецкого з товаришами з наказу гетьманового і військового говорили, щоб цар. вел. велів бути своїм воєводам в великих містах Малої Росії: в Київі, Чернигові, Переяславі, Ніжині, а по инших містах щоб воєвод не було, а всякі доходи з городів Малої Росії щоб збирали ваші люде, а зібравши передавали царським воєводам і приказним людям. Бо коли дохід на царя збиратимуть свої люде козаки, то хоч декому й здаватиметься тяжко то не будуть досадувати, тому що збиратимуть згідно з їх правами. А переписати всі доходи і обрахувати нехай цар доручить якійсь своїй людині. Одначе вел. государ, прийнявши гетьмана, військо і всю Малу Русь під свою руку, велів з городів Малої Росії бути своїм воєводам тільки в Київі. В инших городах воєводів і досі нема, а доходів ніяких ні в однім городі, опріч дрібних доходів київських, вел. государ до своєї казни не збирав, і всі доходи з тих городів збирав гетьман на себе. Таке милостиве жалуваннє треба памятати. Вел. государ держить вас під своєю рукою для самої тільки православної віри, а не для користи. І чи ж годиться вам вести зносини з неприятелем цар. вел. і без царської волі з ним заходити в спілку? Треба і вам царського неприятеля мати за свого неприятеля-як правдивим православним християнам, звязаним союзом Христової любови” 10).

Вислухавши таку предику гетьманич і писар сказали, що вони все се перекажуть гетьманові й принесуть його відповідь, і повернувши від гетьмана сказали: “Гетьман і військо бажає і зичить, щоб на Короні Польській був й. цар. вел., і щоб вона була прилучена до Російської держави також як і в. кн. Литовське. То також бажаємо бачити, щоб король польський у ніг цар. вел. смиренно просив милосердя і був його підданим, і щоб Господь підняв християн над усіми невірними. А з Шведами у нас приязні зносини здавна-ще як була королевою шведською Христина. Знаючи, що Ляхи наміряються на нас натиснути, ми з ними не мирились, вичікуючи, щоб Шведи натисли на них війною в своїх інтересах 11).

“А такого запису у нас не було, щоб помагати шведському королеві і Ракоцієві здобути польську корону. Тільки знаючи, що вони, лукаві Ляхи, підняли на нас ріжні держави, і бачучи самі, як Турки вже через Дунай переходять, а Татари зближаючися до них ідуть обома сторонами Дніпра,-ми шукали собі союзників, щоб дати відсіч неприятелям царським і нашим, і викорінити до останку тих злохитрих Ляхів та їх помічників Татар” 12).

Иншими словами, гетьман обстоював своє право на самостійну дипльоматію. У козаків давні приязні відносини з Шведами, і вони хочуть їx заховати незалежно від того, чи цар воює в ними чи мириться. Цареві вони бажають всяких успіхів в Польщі: чи польським королем стати, чи польського короля взяти під ноги і зробити своїм васалем. Але для себе твердо знають одно: Ляхи проти України лукаво мислять, наступ готують, і Українці повинні против них шукати союзників де можуть, не оглядаючися на московську політику. При всій нібито льояльности і доброзичливости, в відповіди гетьмана звучало явне легковаженнє московської дипльоматії, тим часом як Москва вимагала, щоб він докладно тримався московської політичної лінії. Цар хоче бути королем польським, Ракоцій і Карло-Ґустав ідуть на переріз сим плянам, гетьман неповинен з ними приставати, а всю енерґію повинен звернути на те, щоб помогти цареві опанувати Корону і в. кн. Литовське, як то він обіцяв перед Фоминим.