Чтение онлайн

Не дасте копійки,

Поберемо дівки.

Як не дасте полушки,

Поберемо подушки (Чуб., 463, скор.)

Дайте нам курку,

Бо в вікно штурхну,

дайте нам когута.

Бо рознесу ворота (ib., 431).

А нам дайте пиріг добрий,

А як не дасте,

То візьму кобилу за чуприну,

Поведу в кабак

Да пропью за п’ятак (Терещенко, VII, 76).

Дай, бабо, п’ятак —

Як не даш п’ятака,

Візьму бика-третяка,

А кобилу за чуприну,

Та й поведу на могилу,

А з могили на тічок —

Куплю собі пиріжок

(Сб. харк., 17, с. 56).

Що сі погрози бували не зовсім жартовливі, показують вище наведені московські грамоти. Пор. Великоруську пісню про веселих людей: «Ай один началъ играть. А другий началъ плясать. А третій веселой бутто спать захотЂлъ. Онъ и ручку протянулъ, И кубышечку стянулъ» (у Фаминцына, с. 141).

2 За березою ціниться не тільки, щоб умів добре проводити співом, але щоб і знав «багато всіляких хараманів», і під час колядницької забави, «котрі не танцюють, то співають або розказують свої пригоди колядницькі, а котрий є добрий «мінтар», кроїть якісь харамани, що всі сміються до влягу» (Шекирик, І, с. 16 і 25).

Вони мають дещо спільне з обходами з козою, з штуками замаскованих на «Маланку» (під новий рік), де виступає як комічна фігура Маланка, що робить все не до ладу — так, як в колядницькій ватазі ролю такого клоуна грає «кінь» або «міхоноша» 1.

Але з-під сих пізніших елементів виступає з виразними архаїчними рисами той первісний сакральний «кругляк» і церемоніальний, ритуальний пляс, котрим ідуть колядники. Не знаю, чи він іще де заховався поза Гуцульщиною; плясанки, аналогічні до приспівуваних гуцулами, розповсюднені значно ширше 2, хоч сам пляс вивівся, мабуть, заходами церкви. Вона на пляс була особливо немилостива і, мабуть, встигла його в значній мірі викоренити 3; думається, що колись він був у нас явищем загальним і зацілів як останок дуже глибокої старовини. Шухевич, добрий знавець Гуцульщини, висловлює своє враження від сього танцю, з огляду на його поважність, що се, мабуть, «якийсь давній релігійний танець, тим більше, що виводять його нераз сивоволосі ґазди, немовби хотіли в той спосіб свого Бога вшанувати» (IV, с. 35).

1 Інтересне вживання дзвінків, «поцьоркування» ними в такт співу. Є стара звістка Терещенка (VII, 41) також про вживання бубнів. Се може теж кинути світло на походження колядницького обряду.

2 Див. плясанки в XXXVI т. Етногр. збірника. Небезінтересно, що гуцульські плясаки, розпочинаючи пляс, називають себе «колядничками з Україночки» (Шекирик, І, с. 19).

3 А. Онящук записує, як на його очах (1908) священик «роз’яснив» колядні пляси, і по сім взагалі колядники перестали ходити. Коляда взагалі стратила рацію існування (Матер., XV, с. 23). Навпаки, в інших околицях боротьба, недавно зведена станіславівським .владикою з колядним обрядом, мала результатом, що колядний обряд почав секуляризуватись і виходити з-під впливу церкви, — став «козацьким». П. Шекирик в XXXV т. Етногр. Збірника.

Почуття сакрального характеру сього танцю, очевидно, живе (я підношу сей момент, що колядники підходять плясом до хати, очевидно, розвиваючи тим способом в собі магічну силу), — тільки що ся сакральність не мала характер богослужіння, як думалось дослідникові, а магічної дії, котра не «служить», а «повеліває».

Обрядовість Нового року і Водохрищ не має в собі чогось спеціального: вона відбиває на собі загальну символіку творення щасливого нового року, яка переходить через весь сей новорічний цикл, почавши від Воведенія. Різні обряди і церемонії переходять з одного свята на друге, зв’язуючись по асоціації з різними церковними церемоніями. Так, освячення води з Воведенія перейшло на новорічну ніч або на Водохрищі. Розмови худоби зв’язуються то з Різдвом, то з Новим роком. Різні закляття-вороження урожаю лучаються то з «багатою», то з «голодною кутею», то з різдвяним, то з новорічним («щедрим») вечором. Очевидно, вже в передхристиянських часах вони мандрували по всім отеім новорічнім циклі.

Обходи «Василя і Маланки», перебраною, замаскованою молодіжжю, що представляє князя і княгиню («Василя і Маланку»), діда і бабу, цигана і циганку, жида і жандаря і т. і., іноді водить козу і при тім «щедрує», співає щедрівки, — виявляють теж мішання різних верств: свійських, романсько-балканських 1, старих християнських і пізніших скомороських і школярських, котре я одмітив вище.

1 Підношено і в новорічній трапезі деякі далекі спомини з римського жертвування поросяти. — Веселовскій ор., с. 108, Потебня, II, с. 159.

На них не будемо тут спинятись; мотиви щедрівчані часто повторяють мотиви колядок, і щедрування просто служить продовженням коляди — «докінчують коляду» (XV, с. 23).

Старинні церемонії ховання за хліб записуються у нас звичайно при щедрім вечері. Щоб заворожити багатство на цілий рік, батько присідає за купою хлібів і питає дітей: «Чи не бачите мене, діти?» — «Не бачимо, тату!» — «Дай же, Боже, щоб і на той рік не побачили». Давно вже вказано аналогічний звичай поморських слов’ян, записаний Саксоном Граматиком. Але там він відбувається на святі Святовиду по закінченні жнив: жрець ставав за великим коржом і так само бажав, щоб його не побачили і на будучий рік. Самий корж нагадує пшеничну, мащену медом «калету», котру вішають на шнурі на св. Андрія, уже не для ворожіння, а для простої забави, а вона властиво являється «колядним» хлібом, котрий відірвався від новорічних звичаїв і викотивсь наперед. «Калету» ділять після забави між присутніми і підчеркують її солодкість.

Поетичні повір’я зв’язані з новорічною ніччю, яка розкриває для побожних і праведних людей небо, так що вони можуть випросити собі що хочуть, перетворює воду в вина (повір’я загальнослов’янське і германське) і под., переходять то на Єрдан, то на Великдень, але, правдоподібно, теж початково зв’язані з новим роком, перед християнським.

У гуцулів господар, або господиня в чоловіковій шапці, виходить з хлібом до води, окупає тричі хліб у воді, промовляючи: «Не купає ся хліб у воді, але я в здоров’ю і силі». Набираючи води до коновки, приказує: «Не беру води, але мід і вино». Прийшовши з тим до хати, покладає хліб на голову домашнім, приказуючи: «Абисьте були такі величні, як Василь величний». У коновку до води кидає кілька монет, і тою водою рано всі вмиваються по старшині Се приносить щастя до грошей на цілий рік.

З віщим значенням сеї новорічної ночі зв’язані різні форми ворожіння, що практикуються господарями і молодіжжю, — здебільшого аналогічні з тими, що практикуються на Катерину — Андрія і на Різдво. Цікаві повір’я про піч, записані на Гуцульщині. Новорічна ніч — свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя іде в танець, вона ся віддає». Тому її гарно вимащують на Маланки — аби не кляла, що не мащена. Ніхто не спить на ній тої ночі, ані сідає — «бо тяжко їй танцювати». Варіанти: «Нехай ніч спочине». Або: «Василь із Маланкою приходять танцювати [на печі?] — аби їм не перешкоджати». На піч кладуть овес — «на коровай, так, як і у нас на весіллі, і їй дає ся вівса, як ся віддає». Варіанти: «Аби мала чим коня годувати, бо вона їде у місто, на герц» 1.

На новий рік рано «засівають збіжем» малі хлопці, які ходять з хати до хати і обсипають «з рукавиці» господаря і хату. Часом їх просять сідати в хаті, «щоб усе добро сідало: кури, гуси, качки, рої — й старости!» З ними ходить тоді й перебрана «коза», «з ухами, зробленими з колосків». Подекуди (у гуцулів) приводять вівцю, з своїх, «гостять її за всю худобу, аби трималася ґаздівства»: дають вівса з колядника, хліба, солі, всякої всячини.

Сміття, яке не викидалось з хати від самого святого вечера, «щоб не винести з ним разом і долі», тільки зміталось під покуття, палиться на новий рік, і сей огонь має чудодійну силу. Димом його підкурюють садові дерева, щоб родили. Гуцули скачуть через сей огонь, примовляючи на врожай 2.

1 Матеріали етн., XV, с. 23 — 5.

2 Див. вище.

Дерева, на те щоб родили, перев’язуються соломою або клочем, то під Різдво, то на новий рік. Мажуть їх тістом («роблять хрестики»). Дерева неродючі страшать — стукають сокирою, грозячи зрубати. Хтось з родини, сховавшись за дерево, його іменем проситься при тім у господаря, щоб не рубав:

Не рубай мене, буду вже родити! —

Ні, зрубаю, чомусь не родило! —

Не рубай, буду вже родити! —

Ні, зрубаю таки, чомусь не родило? —