Чтение онлайн

Що в котру днину вівці мішати —

Будеш мішати та й виступляти,

Ой із царини та в полонину,

Будеш мішати та й трембітати!

І святий Юрій на сій нараді дістає поручення трембітати на виступ (Гн., с. 213).

В зв’язку з сим цілий ряд обрядів має завдання охоронити худобу від усякої злої сили і забезпечити багату «манну» — добуток від неї. Худобу очищують живим огнем, годують останками свяченого, виганяючи, потріпують свяченою вербою; різні операції проробляють над пастухом — обливають його і т. п.2

В зв’язку з тим, очевидно, стоїть погляд на се свято як свято звірини і спеціально — вовків: се їх весняне свято, як осіннього Юрія — свято осіннє. Юрій — «полісун» (ловець). Він «звіря пасе», призначає йому здобич. Тому в сей день не годиться відбирати від звіря, що він вхопить, бо се йому призначене. «Звірята з одного гнізда» в сей день сходяться і розмовляють, а «потім розходяться світами» 3.

Літо і осінь. Місяць по Юрія, 23 мая, в деяких римських календарях стоїть свято роз, dies rosae, rosalia, rosatio — початок літа і заразом день предків (parentalia) 4. Написи вказують на широке розповсюдження його якраз на Балканах, серед фракійського населення.

1 Чубинський, III, с. 30; Мат. до етнол., VI, с. XV, с. 67 й ін.

2 До циклу сих весняних обливань належить також і обливання попа, котре відбувається як, де і коли: або в призначений час, або власне так, щоб зробити се несподівано.

3 Матер. етн., XI, с. 20.

4 Tomaschek, Uber brumalia et rosalia, c. 376. В інших календарях свято се стоїть в середині мая.

На характер сього свята, взагалі мало відомого, кидають світло пізніші християнські інвективи, які ставлять русалії поруч «скоморохів» і «кукол» та підставляють се слово замість грецьких «іподромій», кінських перегонів. Коли ми завважимо сказане вище про переходи поминальних відправ у такі забави з скоморохами і «тризни», воєнні гри, то характер поминального свята зарисується перед нами доволі виразно. Так як новорічні коляди перейшли на Різдво, так се поминальне свято було перенесене на свято Трійці — велике свято, «Святу неділю», і зробило її передусім великим поминальним святом. Тут приходить і другий день мерців, які виходять на світ, «як жито цвіте»; від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву «русалок», причім, як в наших «дідьках», тут поміщались поняття душ померших, нехрещених дітей з водяними і пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (навок, від навь — мерлець) перейшла на сі образи 1.

Се, таким чином, факт інтересних українсько-балканських стичностей: як ім’я коляди, так і назва русалій для святої неділі, що зветься русальною у нас в XII в., являється таким документом. Зміст поминального свята був правдоподібно даний старою нашою традицією, але ім’я — принесли балканські запозичення. Чи докинули вони чогось і до змісту свята, се вже трудніше сказати: сей гамірливий характер його, сполучення з представленнями і продукціями «скоморохів», з перегонами, виступами перебійців і под., могли бути в такій же мірі дані свійськими похоронними звичаями, як і доповнені впливами балкансько-романськими 2.

1 Ак. Соболевський вказав недавно, що се мішання понять є взагалі в слов’янськім слові «навь»: воно значить не тільки мерця, але і злих, неприязних духів (болгар. нави — недобрі духи жіночого роду). Сборникъ рус. яз., 88, с. 272.

2 Різні паралелі східнослов’янських русалій з весняними і новорічними русаліями балканськими, між іншим — з воєнними візантійськими новорічними грищами, вказав Веселовський в своїх Разысканіях, студія XIV: Генварскія русалій и готскія игры въ Византіи.

В старій легенді про Ніфонта маємо цікавий образ русалій київських часів: сатана посилає бісів на покусу людську і ті, убравшися в одежі крикливих кольорів (упестрені), граючи на бубнах, козах і сопілях, інші — взявши на себе «гскурати», маски, веселили людей — і сі гри називались русалії. Стоглав, котрого цитати ми навели вище, вказує час сих відправ — в суботу на Трійцю, і поруч представлень скомороших згадує, що й самі поминальники при тім танцюють, б’ють в долоні і співають «сатанинські пісні». Пам’ять сього затрималась у нас хіба в виді епілогу поминальної трапези, в формах сильно ослаблених і блідих 1. Вся ж буйна веселощ, на котру натякають наведені звістки, безперечно, дуже важна в розвої літературної творчості, заникл.а майже без сліду.

Спеціально русалкам і мавкам присвячений четвер на Святій неділі: се «русальний» або «мавський великдень», що відповідає «навському» четвергові на великодніх святах. Подекуди спеціальним святом русалок являється десятий понеділок, два тижні по Зелених святах. В сі дні не працюють, щоб не гнівати русалок, котрі могли б пошкодити полю, а так вони будуть його берегти. Тут ясно з русалками водяними мішають пільні німфи. В честь їх місцями справляється обід на полі або кладеться хліб на межах. Поливаються молоком сліди худоби, де вона ходить на пастівень і до води, і т. д. «Русалки» уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам’ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодіж не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полинь і любисток. Їх треба мати з собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються на сім тижні, згадують спеціальні «проводи» русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись:

Проведу русалочок до бору,

Сама вернуся додому...

Проводили русалочки, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Да нашого житечка не ломили,

Да наших дівочок не ловили (Чуб., 189) 2.

1 В записках з Ровен. пов. (Мат., XV, с. 71) заховалась інтересна пам’ять про ритуальну трапезу з семи страв в суботу під Зелені свята, на честь «дідів», померших предків.

2 Такими проводами може бути дівоча трапеза на Вшестя, серед жита, описана Дикаревим — Етн. мат., VI, с. 182.

Ловлення дівчат русалками описує пісня:

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за єю да русалочка.

«Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобі три загадочки,

Як угадаєш, до батька пущу,

Не угадаєш — до себе возьму:

Ой що росте без коріння,

А що біжить без повода,

А що цвіте да без цвіту?»

«Камінь росте без коріння,

Вода біжить без повода,

Папороть росте да без цвіту».

Панночка загадочок не вгадала,

Русалочка панночку залоскотала.

(Чуб., 180 — 190).

Поруч того велике вегетаційне свято — початок літа, що зв’язався з Трійцею чи разом з поминальним днем, з котрим воно могло бути і давніше зв’язане, чи незалежно від нього. Воно виявляється в прикрашуванні хат ростиною: «маєнню», «клечанню», в сакральних обходах поля, в убиранні майського дерева або «тополі», зв’язаному з різними грами і забавами молодіжи. І тут, як в інших святах, ідеї вегетаційні мішаються з мотивами весняного парування. Дівчата роблять складку, завивають вінки «на всі святочки, на годовиї і на роковиї», пускають їх на воду вночі з парубками. Все се служило темами багатому пісенному і хороводному циклу, від котрого зістались тільки невеличкі фрагменти, наслідком деструктивної роботи духовенства. Звісна «Супліка на попа» (XVIII в.) виводить селян з їх скаргами на попа, що він

....не велів челяді колядувати,

На улицю ходити і на Купайла через огонь скакати,

Об клечінні заказав вінців робити

І тих вночі на воду до річки носити.

Сі обряди одначе рухомі: вони механічно чіпляються то тих, то інших днів нинішнього календаря, в різних місцях різно, бо становлять взагалі прикмети весняних і літніх вегетаційних свят і парування.

Так в першій половині минулого століття було описане нараджування тополі на Зелених святах в Полтавщині: дівчата вибирали одну з-поміж себе на «тополю», прив’язували їй руки догори до паличок, убирали намистами, стрічками, хустками, так що лиця не було видко, і водили по селу, співаючи:

Стояла тополя край чистого поля,

Стій, тополенько, не розвивайся,

Буйному вітроньку не піддавайся 1.

1 Костомарова, Объ истор. знач. рус. народной поэзіи, 1843, c. 52.

Пісня ся в інших місцях входить до купальського циклу.

В одній записці з полудневої Волині описується обряд роздавання вінків, зв’язаний з Юрієвим днем: дівчата, вибравши найгарнішу з-поміж себе, перев’язують їй груди, руки і ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок з квіток; сажають її на лавку з дернини, ставлять при ній збанок з молоком, сир, масло і т. п.; до ніг кладуть вінки. Потім водять хоровода навколо сеї «Лялі», як її звуть. По скінченні вона ділить між дівчатами сир, масло, роздає вінки, котрі дівчата ховають на другу весну.