Чтение онлайн

Другий їй купив золотий пояс,

Третій їй купив рутяний вінок.

Срібний перстеник пальчики ломить,

Золотий пояс клубоньки тисне,

Рутян віночок головку клонить.

Оден їй каже: «Марисю люблю,

Другий їй каже:. Марисю возьму,

Третій їй каже: Вна моя буде! 1

Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?

Не сплю, не лежу, стрілочки стружу:

Которі луччі — в пучечки в’яжу,

В путечки в’яжу, на Дунай пускаю:

Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,

Загадайте їй три загадочки,

Як одгадає, так моя буде,

Не одгадає, не моя буде:

Ой що ж то горить без полум’я,

Ой що ж то росте без коріння,

Ой що ж то біжить без повода?

Вар. початку:

Ой плавле, плавле мальован човнок,

А в том човночку зличний паничу

Струже стрілочки, все з калиночки,

Которі прямі, для себе кладе,

Которі криві, в Дунай пускає, і т. д.2

1 Записи Вагилевича й ін. з Галичини. — Етногр. Зб., XXXVI, с. 228 — 231.

2 Грінченко, с. 12 — 3, з Чернігівщини.

До дуже старих форм гуртового флірту молодіжи належать, очевидно, також передирки обох громад, молодецької й парубоцької, до котрих часто включається третя, громада молодиць. Вони заховались і досі в досить численних відмінах, деякі з доволі архаїчним характером, причім маємо майже виключно співи дівоцького хору, можливо, тому, що забави і гри, до котрих вони приставали і так заховались, зійшли виключно на дівоцькі забави.

Такі, напр., співанки, причіплені до «Кривого танцю»:

Помалу ступайте, — пилу не збивайте,

Пилу не збивайте, шматя не валяйте!

На дівоньках шматя — то шовк та китайка,

То шовк, то китайка, кармазинова крайка.

На парубках шматя — то міх та ряднина,

Із заткала шапки, з клоча поясина.

Пішла я б кривого танцю, та не виведу йому кінця,

Молоденька сестриченька, що свекрусі не вгодивши,

А вгодивши не вгодивши, горнець каші наваривши,

А в тій каші жабяча ніжка, кому їсти — парубкам!

Пішла б я і т. д.

А в тій каші грудка масла, кому їсти — дівочкам!

Чом, юлонька, не широкая?

Чом, травонька, не зеленая?

— Як мені зеленій бути,

Коли мене дівчата стопчать

Жовтими чобітками,

Золотими підківками.

Чом, юлонька, і т. д.

— Як мені зеленій бути,

Коли мене молодиці стопчать

Чорними чобітками,

Залізними підківками.

Чом, юлонька, і т. д.

— Як мені зеленій бути,

Коли мене парубки стопчать

Постолами — постолищами,

Волоками — волочищами.

Дівки молодиці терем будували 1,

Терем будували, віконця вставляли,

Щоб не вилетів соколонько,

Щоб не виносив да дівоцької краси;

Бо дівоцька краса як літняя роса:

В меду ся купала, в меду [мб.: вині] вигравала.

На парубочках краса як зимняя роса:

В смолі ся купала, в дьогті вигравала.

Варіанти:

Дівоцька краса, на Дунаю прана,

На сонці сушена, на столі качана,

У скриню вложена, на ключик замкнена.

Парубоцька краса в баюрі сі прала,

На вітрі-сь сушила, на присьбі-сь качала,

В ковбицю вложена, терном пришпилена.

Чи не диво, чи не диво — сидять дівки за столом,

Молодиці пред столом, а парубки під столом.

Чи не диво, чи не диво — п’ють дівчата мед-вино,

А жіночки горілку, а парубки помийки [вар.: гноївку].

І ще грубше:

Бігла сука ровом, ровом, а за нею хлопці ройом,

Та й зачали суку ссати, бо казали, що то мати,

Сука взяла скавуліти, вни казали, що ї діти 2.

1 Знов чи не натяк на дівоцьку господу?

2 Чуб., III, с. 33, 86, 158; Мат. етн., XII, с. 104 і дд. 158 і дд.

Сі перекори і дотинки, які маємо переважно тільки з дівоцької сторони (бо парубки не беруть участі в сих хороводах, а тільки прислухаються з боку, а коли дуже їм дівчата допечуть, — кидаються їх розгоняти), очевидно, розвинулись коштом таких антистрофічних хорів, де не тільки висміювались, але й величались обидві сторони. Але від них заціліли тільки незначні фрагменти, як, напр.:

Загорожу річку та й на поставничку,

Щоб не вилітали пташата чирята,

Пташата чирята, сиві голубята,

Щоб не виносили молодецьку красу.

Молодецька краса — хустонька в пояса,

За шапкою квітка, в правій руці дівка.

І по тім же вступі знов про дівчат: Дівоцька краса — коса до пояса...1

1 Чуб., с. 110.

Другого двостиху нема, мусило бути щось таке: За косою квітка, в правій руці хустка. Але з сього первісного мотиву, очевидно, розвинулись і ті групові величання, котрих приклади наведено було вище. Сюди належить і така, безсумнівно, стара тема, як величання молодіжи з своєї громади, чи кутка, і висмівання сусідської, які маємо теж в сильно змінених і пізніх формах:

Ой там в саду, в садочку, скопаю я грядочку,

Посаджу я вишеньку — зродить вишня ягідки.

Ярчовецькі парубки мають шапки-баранки,

А опанчі сукняні, на личеньках рум’яні,

А чоботи пасові, до роботи здорові.

Ой там в саду, в садочку, і т. д.

Волосівські парубки мають шапки шаламки,

А опанчі дергові, а чоботи личані,

На личеньках не такі, до роботи гниляки (Гн., 168).

З східноукраїнської вулиці:

А на чужій улиці сміття та полова,

А на нашій... челядь чорноброва!

А на нашій... все рівно та рівно,

Вигравали парубочки вороними кіньми,

А на тій... все яри та кручі,

Вигравали чорти куці, з вулиці ідучи

(Сборн. харк., 17, с. 121).

Взірців чистої любовної лірики, архаїчного стилю, небагато можна вказати: вона була, очевидно, не надто розвинена й покрилась потім пізнішими, краще розробленими, психологічно тоншими утворами XVII — XVIII вв. Але уважно студіюючи, можна вибирати мотиви і форми, в кожнім разі старші від сього новішого розвою лірики, так що в них при різних пізніших додатках можна добачати мотиви досить старі. Для прикладу наведу отсі співаночки з-поміж