Чтение онлайн

Попід бережок саджений садок,

Садок саджений, злотом рошений 2,

Ой зібралися райські пташата,

На рясу [росу] спали, рясу шайнули,

Золота ряса лиш забреніла,

Як забреніла, до землі спала.

Вар.: Ой сходилися буйні вітрове,

Обтрясли ж вони золоту рясу.

Десь ми ся взяла красна дівойка,

Збирала рясу [собі] в запаску.

Вар.: Спустила вона шитий рукавець,

Зібрала вона золоту рясу.

— Пане ковалю, та й золотарю,

Чи би ти сковав злітки чобітки,

Злітки чобітки на мої ніжки?

Чи би ти сковав кований пояс,

Та із останку золоту тканку,

А з обрізочків злотий перстенець,

Злотий перстенець на білий палець,

До імененька, до вінчаненька?

1 «Золота роса» мішається з «золотою рясою», ряса — те, що звисає з ростини: гроздя, кетяги; або звисає з убору: привіски гільця, заушниць, френзлі.

2 Вар.: «Ой у дівоньки з-перед світлоньки | Стоїть садочок новосаджений, | Новосаджений, обострожений, | Обострожений, злотом дунений» (Гн., II, с. 164).

В інших паралелях місце золотої ряси займає золота кора, обдзьобана пташками (На тій березі золота кора, Де узялися райськії пташки, Золоту кору обколупали, або: Білу березу, золоту росу, Золоту росу — жемчужну кору іт.д.).

Аналогічний, теж дуже гарний, образ дають колядки про вінець з пав’яного пера, одного з найбільш декоратив.них предметів старого убору:

По горі, по горі павоньки ходять,

Рефр.: На Дунай, на Дунай панна

з рана по воду ходила!

Павоньки ходять та пір’я ронять.

Вар.: представляє пав, очевидно, домашніми:

Дівонька встала, двори вмітала,

Столи встиляла, павоньки гнала,

Павонько гнала в вишневий садок.

Павоньки ідуть, піренько ронять.

Тема:

Красна дівонька за ними ходить,

Пірє збирає, в рукавець кладе,

З рукавця бере, на столик кладе,

З столика бере, вінок звиває.

Вар.: Віночок плете, красно вплітає,

Бо самим шовком перевиває,

До головоньки го прикладає,

А матіноньки все ся питає:

Вар.: Віночок плете, на голов [главку] кладе,

На голов кладе, чи красно буде:

— Дивися, ненько, чи подібненько?

— Ой подібненько, моя доненько!

Вар.: Ой, донько моя, коби ще вище,

Коби ще вище, то би ще краще!

На голов кладе, на ігру іде...

Пізніша відміна:

Чи красно буде до церкви піти...

До сього прилучається інший мотив — вітри зносять з голови дівчини вінець-павянець до води, до Дунаю, де його ловлять переємці і один з них дістає дівчину (див. вище). В сім золоті, в перлах, в павиних або струсіх перах єсть певний стиль епохи, романсько-візантійський, іконописний, замилований в тяжких, багатих тонах декорації 1, так само як раннєгерманський, т. зв. готський, або меровінгський, стиль, який теж стояв під впливами іранськими і візантійськими — в зв’язку з тодішніми культурними впливами Візантії, Боспору, Туркестану. Замилування до сього тяжкого, золотописного стилю проходить широкою верствою в старій поезії і може до певної міри вважають її характеристичною прикметою, яка відповідає тодішній ноші, юбілярству, декоративному мистецтву. Золотошкірі дерева, жемчужна трава, золота ряска, мощені «жуковинами» (дорогим, кольоровим камінням) і всякими дорогоцінностями завішані мости, золотоверхі стоги, завершені «струсовимі пером», золоті тереми і колиски, завішані «паволоками» та шовковими коврами, золоті столики — срібні слупки, золота брама — срібная приспа:

Обжинкове величання: «А в нашого пана (Золотая брама, | Срібная приспа, | Сіло женчиків триста» (Гол., III, 196).

Весільне: «А в нашої печи золотії плечі, | А срібні крила — щоб нам коровай гнітила» (Мат. етн., 19, с. 35).

Коли кінь — то «золота грива коня покрила, срібні копита кремінь лупають, жемчужні очка звізди читають». Коли воли — то

На них роженьки все золотії,

А воловоди все шовковиі,

На них ярема все тисовії,

На них снисочки все кедровиї,

А занізочки все мідяниї.

Або:

На волах ярма все кедровиї,

В ярмах снисочки позолочені,

А занізочки білі лісочки.

Ой сохи твої все золотиї,

Нагадаю, що пави, голуби, виноград — се улюблені сеї декорації.

Сошнички твої все мідяниї,

Підвої твої все дротяниї,

Полиці твої все срібряниї,

Поводки твої все шовковиї.

На полю:

Уродить нам ся золотий колос,

Золотий колос, срібнеє зерно,

Срібнеє зерно, мідяне стебло.

Або: Вона [пшениця] ізійде, як тихий Дунай,

Та вродить нам ся земчужний колос,

Земчужний колос, золоте зерно.

Навіть на попаси, де попасає герой, гора

...зродила жемчужну траву,

жемчужну траву, золоту росу,

і вітри — «...зашуміли в жемчужній траві|та задзвеніли в золотій рясі».

Не диво, отже, коли у героя величання

срібна стрільбонька, золотий лучок,

злотий човничок, срібне весельце,

золотий міст, срібная лавка.

А вже цілі скарбниці дорогоцінностей розсипаються чудесними помічниками на весільній дорозі його. Ми вже бачили їх вище; наведу ще сей варіант:

Як меш їхати у Ляцьку землю,

По королівну — по собі рівну,

Споряджу мости дорогим кам[е] нем,

Загачу гати ляцькими шати,

Зволочу ліси паволоками,

Засію поля срібнов жемчугов.

З’їдеш на мости — задзвенять мости,

Задзвенять мости дорогим кам [е] нем;

З’їдеш на гати — зашумлять гати,

Зашумлять гати ляцькими шати;

З’їдеш на ліса — зашумлять ліса,

Зашумлять ліса паволоками;

З’їдеш на поля — засвітять поля,

Засвітять поля дрібнов жемчугов.

Відповідно до того, розуміється, прибирається всякими дорогоцінностями і постать дівчини:

Павляний вінок, злотий перстенець,

Перлова тканка, кований пояс,

Лися шубонька, злоті чобітки, і т. под.

Ся іконописна хвиля, що прокотилась по нашій поезії, і досі заховалася в значних останках на всій території від Сяну до Дону, не затопила всього, розуміється. Поруч того стрічаємо малюнки зовсім свобідні від такого іконописного перетяження, як, напр., популярний мотив дівочої краси:

Ой попід гори стежечка здавна,

А попри стежку чорненький тернок.

Надійшла стежкою ґречна паннонька,

Тернок зірвала, до очий клала:

— Ой коби в мене такі оченька,

Такі чорненькі, як отой тернок!..

А попри стежку червоний мачок —

Мачок зірвала д личенькам клала:

Ой коби в мене такі личенька,

Такі рум’яні, як отсей мачок!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А попри стежку жовтеє кійло

[Stipa pennata] —