Чтение онлайн

Далеко видить, в Дунай ся дивить,

Виз-рибу видить, і з нев говорить:

Ой визе, визе, припливи ближе,

Най я тя зловлю свойому пану. (Гн.. І, 135).

Але се образ, очевидно, упрощений і збіднілий. В інших варіантах сокіл і виз потрібні на щось важніше, ніж на панську вечерю: з риби буде зроблене вістря стріли, з соколиного крила — перо на стрілу господареві, що буде величатись потім такою стрілою:

Ой тобов, визе, стрільби костити,

А мнов, соколом, стрільби перити.

Або:

Ой визе, визе, мій побратиме:

Тобою, визе, постріть клеїти,

А мнов, соколом, поперувати 1, —

образ, котрому ключ дає оповідання билини про стріли Дюка Степановича, котрим «цЂны не было — клеены клеемъ осетра рыбы, перены перьемъ сиза орла».

В інших варіантах виступають інші, більш або менш реальні морські і дунайські риби — риба «чечура» (чечуга, стерлядь), золотопера або срібнопера риба, з котрої сі дорогі пера йдуть на окраси молодому чи молодій 2.

Дунайські плавні-очерета дають прекрасний образ старого, дев’ятирогого чи навіть тридцятирогого, сімдесятирогого оленя, що там переховується:

А з гори, з долу вітрець повіва,

Вітрець повіва, Дунай висиха,

Дунай висиха, зільом зароста,

Зіль'oм презільом, великим пахіль'oм.

Спасає його сивий оленець,

На тім оленці тридесять рожків,

На першім ріжку золотий терем 3.

1 Гол., III, с. 117; Гнатюк, І, с. 136.

2 Чубин., IV, с. 184; Метлин., 136; Потебня, Объясненія, II, в. 248.

3 Гн., II, 77, 210, 215.

На сих великих рогах — як на дереві — міститься «теремець» або світлиця, колиска, що в інших варіантах висить на чудеснім дереві, золоторясій сосні або золотогілій яблонці — і в ній пеститься молодець або дівчина, котру величають — один з популярних величальних мотивів.

А в чистім полі стоїть яблінка,

На тій яблінці золота гильця,

А на тій гильці гей колисочка...

Іншим разом Дунай, море, далековидющий птах вводять інший екзотичний образ — корабля:

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску

Сив сокіл сидить, далеко видить,

Далеко видить на тихий Дунай.

На тім Дунаю корабель плазле,

А в тім кораблі золотий стільчик,

А в тім кораблі ґречная панна...

Ой в ліску, в ліску і т. д.

Виросла сосна тонка, висока,

В корінь глибока, в листок широка,

В листок широка, в верху кудрява,

Бай на тій кудрі сив сокіл сидить,

А й бо він сидить, далеко видить —

На синім море корабель плавле,

В тім корабели самі престоли,

Коло тих престіл сидять панове,

Сидять панове та й стариї люде —

Вни раду радять первовічную...

Ой сивий орле, високо літаш,

Високо літаш, далеко видаш,

Чи видів, орле, корабль на мори?

Ой я там видав, я сам там бував:

А в тім кораблі усе столове,

Поза столами сидять панове 1.

1 Гн., II, 41, 209, 272.

Дуже популярні, від Карпат до Сіверщини, теми винограду, його гроздя і його вина, яке являється атрибутом весілля, зв’язані теж з старими споминами помор’я.

Виноград — се нова форма райського дерева, яка символізує собою родину:

Садила [Ганна] вино зелене,

Садила з низька, мовила з тиха:

Рости [ми] вино тонке, високе,

Тонке, високе, в листе широке.

А тоє вино сино заквило,

Сино заквило, а в пять цвіточків:

Перший цвіточок — то мій батенько,

Другий цвіточок — моя матенька,

Третий цвіточок — то мій братенько,

Четвертий цвіточок — моя сестричка,

П’ятий цвіточок — то мій миленький.

Зажурилися гори, долини,

Гори, долини, всі полонини,

Що не зродили жита, пшениці,

Але зродили зелене вино.

Зелене вино д горі ся вило,

Сино зацвіло, сильно зродило.

Стерегла ж його ґречная панна...

Та стережучи твердо заснула.

Вар.: Як сокотила, шитечко шила,

Шитечко шила, твердо заснула.

Ой надлетіли райськії пташки,

Ой з’їли, спили зелене вино.

Вар.: Та як летіли, в крильця дзвонили,

В крильця дзвонили, панну збуджли.

Ой гося, гося, райські пташата,

Не обдзюбуйте виноградойку,

Бо мені вина багато треба,

Багато треба на весілєчко.

Дєдик за столом частує вином,

Матка на дверех багровим вином,

Братчик на дворі солодким медом.

Або:

В єднім кубочку зелене вино,

В другім кубочку солодкий медок,

В третім кубочку вороне пиво

(вар.: червоне, багряне, гіркеє пиво).

Зелене вино для господаря,

Солодкий медок для господині,

Вороне пиво для челядоньки.

Вар.: медок солодкий на челядочьку,

Тому воно: Зелене вино — Богові

Багряне пиво на колядочку,

Зелене вино та й до церковці — мило.

Дівчина, що садить чи стереже виноград, входить, очевидно, в символічний ряд, де ся сторожа чи плекання саду означає зберігання себе для милого:

Ой в полі-полі межи дороги,

Ой стоїть же там золота ряска,

Стереже ж її красна дівочка,

Надійшов ід ній батенько її:

— Урви ми, донько, золоту ряску,

Золоту ряску, червону краску!

— Ой бігме не врву, милому держу.

Так само даремно просить її мати, брат, сестра, нарешті: Надійшов ід ній миленький її:

— Ой бігме урву, бо давно держу.

Ой в ліску, ліску на жовтім піску.

Рефрен: Зелена, зелена яблінь червені ябка зродила!

Стерегла ябка красна дівонька...

Прийшов до неї батенько її:

— Ой донько моя, верж же ми ябко!

— Бігме не вержу, милому держу, і т. д.

Найбільш колоритна і поетично розроблена ся тема дівчини в городі — тісно споріднена з сторожею винограду — зв’язує її з мотивом убору довесілля, зробленим з золотої роси-ряси 1, зібраної дівчиною з дерева: