Чтение онлайн

1 Значить, Євлевич рахувався той рік, 1636-7, у братському класі синтакси, під магістром Заріцьким, а фактично вчився в тих філософів, педагогів дітей Стеткевича, і по тім році дістав промоцію до вищих клас (humaniora), себто до піїтики, дійшовши 18 літ.

Коло часу тої промоції я від них (педагогів) відстав, і дано мені кондицію при синовцю о.Ісайї Трофимовича, ігумена св.Миколи Пустинного київського, а пок. п. Стеткевич писав, щоб я від його синочка не віддалявсь, і я за наказом старших знову був там більше як рік. Виїхали ми на Білу Русь — був я там в Буйничах і Смолянах, на вакаціях в Селекці(?) і Коткові, а в листопаді (1638), коло св. Михайла, відставши від них, поїхав на риторику до Києва і слухав її під о. Котковським. Потім трилітній курс філософії під о. Кононовичем (що був потім там ректором, ігуменом михайлівським, а далі й єпископом білоруським). Кондиції мав різні: у цирулика Матяша, маючи разом з його сином діток шляхетських і міських 1. Потім у Пекулицьких і у п. Єловицького, войского кремінецького, був інспектором їх діток. Побувавши після курсу (філософії) у своїх на Білій Русі, слухав у Замойській академії два роки курс моральної і спекулятивної теології дві часті за Скотом, а третю списав, і медицину спекулятивну з анатомією, професори були Кволек і Гжембський францішкани, Кулаковський і Вільковський. Потім був у Львові, в Ярославі, в Кракові, в Скиту, в Кам’янцю-Подільськім і в Яссах, і Сучаві на Волощині, побувавши в Могилеві, в Орші, вислухав знову дволітній курс філософії під о. Гізелем. Побував в гостині в Вільні і в Могилеві під час другого курсу, 31 серпня 1647 року (на скінченню тридцятого року життя) вступив я до закону (чернечого) в Києві" 2.

1 Себто Євлевич, мешкаючи в цирулика Матяша при його сині, вчив разом з ним різних дітей шляхетських і міщанських: мав невеличку школу, сам слухаючи риторики й філософії в колегіумі.

2 Видане в додатках до "Ист. Кіев. дух. академій" Голубєва, с. 74 і далі. Автор був потім ігуменом Братського монастиря в Ріднім Могилеві і архімандритом у Полоцьку.

З сих цікавих записок довідуємось, що Братська школа, подібно як і її львівський прототип, складалася з "руської школи", де вчив звичайно дяк, і школи латинської, організованої на польський взірець, іще до могилянської реформи. Але можемо міркувати, що тільки нижчі латинські класи: інфіма ("найнижча", де вчилися початків латинської мови), граматика і синтаксис (синтаксім, як її зве Євлевич) були організовані скільки-небудь солідно; класів піїтики і риторики в ті роки, коло 1630, в Братській школі не було; можна думати, що після виходу Саковича в її організації наступив певний регрес. Клас піїтики і риторики — один спільний, що вказує на певну скороченість чи ембріональність цього вищого курсу, був організований у Лаврській школі Могили, від осені 1631 р., і по сполученню її з Братською перенесений сюди і організований повніш, "аж по саму філософію".

Заразом ці записки незвичайно яскраво характеризують, як проходився курс такої школи. Мало хто з тих учнів проходив її систематично, на місці, рік за роком слухаючи курси і переходячи правильно з нижчих до вищих. Найчастіш для цього бракувало матеріальних засобів у ученика, що не міг довго проіснувати на "нищенськім" хлібі незасібних школярів, з другої сторони — в скільки-небудь підучених учениках школи була велика і різнородна потреба на периферії. Треба було дяків-учителів для менших шкіл по містах, містечках і селах, треба було "педагогів" і "виростків" до дітей шляхти, багатших міщан тощо. Отже, школяр, поучившися і поголодувавши в школі рік-два, вертався або до батьківської хати, щоб підгодуватись, і шукав у сусідстві якоїсь "кондиції", або йшов куди-небудь до панської господи або до церкви, за рекомендацією школи, продовжував як міг свої заняття в напрямі, данім йому школою, і, відгодувавшись та призбиравши трохи гроша, вертався знову до школи. Займав у ній місце, відповідне принесеним знанням: чи збільшеним, чи затриманим на одержанім рівні, чи розгубленим за час блукання поза школою. Побирав науки далі, доходив промоції до вищого класу і знов пускався на мандри для прогодування. Або на жадання самої шкільної старшини виходив на якийсь час, на рік-два, куди-небудь на периферію, щоб сповнити волю впливових протекторів школи або обстояти яку-небудь позицію, цінну з церковного становища. Розуміється, тільки люди з виїмково твердою волею, здібностями і любов’ю до освіти доводили свою науку до верхів сучасного шкільного і взагалі культурного рівня, докінчуючи свою шкільну науку мандрівками по школах, монастирях і культурних центрах, як ми це бачимо у автора споминів (двічі він повертається до своєї школи, щоб прослухати курс філософії, спочатку в одного, а потім удруге, у нового професора!). Далеко частіш, очевидно, світові клопоти, журба про прожиток або перспективи життєвих успіхів, одержання доброї кондиції, котру шкода було кинути задля продовження науки, у непострижених у ченці — женячка, перебивали цю "мандрівку по науках", і недокінчений любитель наук вростав уже на ціле життя де-небудь на периферії, прощаючися з недокінченою науковою кар’єрою.

Вірші на похорон Сагайдачного.

Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка 1, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго кор. милости Запорозкого. Зложеньш през инока Касіана Саковича, ректора школ кієвских в БрацтвЂ. Мовленыи от єго спудеов на погребЂ того цного рьщера в КієвЂ, в недЂлю проводную року божого тысяча шестьсот двадцать второго", зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби.

1 Один примірник, дефектний, у Ленінградській публічній бібл., другий — повний у Московській (б.Румянцевській) публ. бібл. ім. Леніна. В цілості книжечка передрукована в додатках до "Исторії Київ. академії" Голубєва, перед цим вірші — в "Кіевлянине" за 1850 р. Максимовича і недавно — в "Матеріалах до іст. книж. справи на Україні".

Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина.

Вона складається з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-тискладовим силабічним віршем з цезурою після сьомого складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).

Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:

Кгды мензства Запорозцов / кролеве дознали,

Теды за герб такого / им рыцера дали,

Который ото готов / ойчизнЂ служити,

За вольность єи и свой живот положити.

И як треба землею / албо тыж водою,

Вшеляко он способный / и прудкій до бою.

Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2.

ВЂрность поданных против / пану то справуєт,

Же им што найболшого / єсть в людєх даруєт.

Найболшую реч межи, всЂми сужу волность,

Которой в стосованю уступаєт годность 3.

1 Див. вище, с. 17.

2 Див. нижче, с. 210.

3 Гідність — в розумінню почесного соціального становища, уряду: свобода вища від якого-будь становища.

Того ми посвЂдчити могуть всЂ створеня,

Которыи з натуры прагнуть свобоженя.

Золотая волность: так єи называють;

Доступити єи всЂ пилне ся старають.

Леч она не каждому может быти дана,

Толко тым што боронять ойчизны, и пана.

Мензством єи рыцерЂ в войнах доступують,

Не грошми, але крвю ся єи докупують.

Войско Запорозкоє волности набыло

Тым, же вЂрне ойчизнЂ и кролюм служило.

Кройники о их мензст†старыє писали,

Як они неприятелей ойчистых бивали:

Морем, сухом, частокроть пЂшо, и тыж конно,

Хотяй ся неприятель их убирал збройно.

Пламя то єсть з насЂня оного Іафета,

Который з Симом покрыл отчіє секрета.

За Олекга, росского / монархи, плывали

В чолнах по мору и на / Царъград штурмовали.

Их то продки з росским ся / монархою крестили

Владимером: и в вЂрЂ / той статечне жили.

При которой и они / так стоять статечне,

Же за ню умирати / готови конечне.

Бывали межи войском / тым князЂ и паны,

С которых выходили / добрыи гетманы.

Яким и тот их гетман, Петр Конашевич, был,

Который справ рыцерских / дЂлностю всюды слыл.

О войску Запорозком / кождый может знати,

Як оно ойчизнЂ єсть по / требно, уважати 1.

1 14-складові вірші.

Украина тым войском въцале заставаєт,

А где Запорозцов нЂт, Татарин впадаєт.

СвЂдками того суть (ох!) мЂста Подолскіи

И краи Подгорскіи, / аж тыж и Белзскіє,

Где много поганин кръве / христіянской розлял,

А живо позосталых / тых в неволю забрал.

Козак, нЂ маючи нЂ зброй, нЂ шишака,

Стигает татар, бы могл / допасти лошака