Чтение онлайн

В котроє 3 ся братство зо всЂм войском вписал

И на него ялмужну значную отказал.

C того гетмана кождый рыцер нех ся учит,

Як бы тыж мЂл на свЂтЂ тот живот свой кончит(ь):

Ото он в вЂрЂ своєй святой трвал статечне

И ойчизны своєи боронил тыж менжне

И маєтностю добре своєю шафовал,

Не на костки и карты и збытки обертал.

Але, яко єсь слышал, на речи добрыи,

Души єго по смерти барзо потребныи.

ВидЂл он и Лвовское братство, хот(ь) далеко, —

Церков их в мЂстЂ надЂлил не ледаяко:

Суму значную грошій до брацтва лекговал,

А же бы науки там были, пилне жадал,

И так от всЂх повсюду богомольє маєт,

За там нех душа єго в небЂ почиваєт.

1 Треба: тайну.

2 Треба: єдину.

3 Треба: котороє.

По цьому коротке слово потіхи "до малжонки" (п’ятнадцятий спудей), "пожегнаньє малжонки и войска", прощання набіжчика з жінкою і з військом (декламація шістнадцатого спудея), наведу слова до війська, — хоч нічим не замітні:

Жегнаю ся из вами, славноє рицерство,

Над которыми мЂл-ем тоє преложенство.

Єсли-м кого образил молю вас — простЂте,

ВсЂх моих вин и образ прошу запомнЂте,

И просЂте за мене всЂ Господа Бога,

Бы ми волная была до неба дорога.

По цім декламація сімнадцятого спудея, місцями досить ефектна, але взагалі не витримане в урочистому настрою, останнє слово до покійного гетьмана і його епітафія:

Несмертельнои славы / достойный гетмане.

Твоя слава в молчаню / нЂкгды не зостане.

Поки ДнЂпр з ДнЂстром много / рыбныє плынути 1

Будут: поты дЂлности / теж твои слынути.

Не зайдеш в глубокоє / нЂкгды запомнЂня,

АнЂ тя лЂта пустят в долгоє молчЂня.

Бо если выхваляєт Кгреціа Нестора,

Ахіллеса, Аякса, а Троя Гектора,

Атенчикове славят кроля Периклеса,

И славного оного з ним Темистоклеса,

Рим зась з смЂлости свого хвалит Курциуша

И з щасливых потычок славит Помпеюша, —

Теды теж и Россіа Петра Сайдачного

Подасть людем в памятку вЂку потомного

Абы єго послуга крвавыи всЂ знали

И пред народы годне єго вспоминали:

Же то єго в том долЂ тЂло єсть покрыто

И на нагробку слова такіє вырыто:

"Тут зложил запорозкій гетман свои кости

Петр Конашевич, ранный в войнЂ для волности

Отчизны-кгды нань турцы моцно натирали

И пострЂлов смертельных килька му задали.

Которыми зраненый, живота доконал,

ВЂры Богу и кролю и войску доховал.

И умер, боронячи мира ойчистого,

За што узыч му, Творче, неба вЂчистого,

Як ревнителю вЂры благочестивои:

В которой был выхован — з молодости своєи 2.

Року тысеча шесть сот двадесять второго,

Погребен в монастыри брацтва Кієвского,

На который тисячій килка офЂровал, —

А же бы там науки фундовано, жадал.

1 Цей "многорибний" епітет значно понижує ефект піднесеного слова. Так само і дальше накопичення класичних імен.

2 Мабуть: свои.

Нема що говорити, як це закінчення епітафії — чиста січена проза — мало має в собі поетичного, але вона в дусі схоластичної піїтики. Нагадати аналогічну автоепітафію Юрія Кониського.

По цім такий самий січений і нічим не інтересний віршований трактатець "В гетманЂ якіи цноты мают быти" (декламація вісімнадцятого спудея) і дещо інтересніше, як не з поетичного, то з історичного становища — похвальне слово Запорізькому Війську; за його заслуги взагалі і спеціально за відбуту Хотинську війну (декламація дев’ятнадцятого спудея):

О Запорозком войску кто писма читаєт,

Тот им мензство и славу хот(ь) не рад признаєт,

Бо завше в нем такіє рицери бывали,

Што менжне непріятелей 1 ойчистых бивали.

И жадноє рицарство в нас не єсть так славно,

Як Запорозское, и неприятелюм 2 страшно.

Скутком самым, ах Боже, не дай дознавати!

Без них як много войска легло, досыть знати,

В Волошех тыми часы, за княжат и панов,

И за самых велможных коронных гетманов 3.

Многіи там рыцери на пляцу зостали,

Сердца поганам против христіан додали.

Ба и в так рочной войнЂ 4 Бог вЂсть як бы было,

Кгды бы Запорозкоє войско не прибыло.

Котороє с коронным войском обок ставши,

Менжне поган разило, / в помоч бога взявши.

Оттоль вЂдаймо, чого / згода доказуєт:

Домы, панства и царства вцале заховуєт!

Дай, боже зъгоду межи / всЂми христіаны,

И звитязство христіанским 5 царом над поганы.

1 Читати: непрьятелей.

2 Читати: непрьятелюм.

3 Автор має на гадці погром польського війська під Цецорою 1620 р.

4 Хотинській.

5 Христьянским.

По цім "Епілокг — смертю пораженого до живых", декламація про неминучість смерті — широко розповсюджена тема, з котрою мали ми нагоду познайомитися в т. IV, дуже близько підходить до неї, місцями впадає в гумористичний тон:

Юж му в тот час не радить / Кгален з пЂкгулками,

АнЂ поможет мудрый / доктор з сыропками,

Юж прожноє лЂкаров всЂх будет стараньє,

Кгды смерть учинить межи гуморы мЂшаньє.

Юж в тот час скрынЂ с талярами,

НЂ шкатулы важныи c портукгалами 1.

1 Золотими.

І нарешті — коротке післяслово автора "До чителника", додане в друку, іншого розміру (7 + 7):

Ласкавый чителнику, / штось тыи вЂршЂ читал,

Прошу, жебысь гетмана / того не запоминал:

Уважаючи єго / ку ойчизнЂ зычливость

И ку церкви Христовой набожную жарливость.

Так тыж автора вЂршов / тых ласкаве споминай,

А в чом погрЂшил, тоє / приятелски покривай.

И єсли то от него / вдячне будеш пріймати,

Теды тя обЂцуєт / чим болшим вчествовати.

Як бачимо, автор дуже рідко де підіймається до того, що справді можна б назвати поезією: де-не-де блищать її промінчики, поза тим це тільки січена, римована проза. Але це загальна хиба тодішньої шкільної піїтики, як я то підносив вище. Серед інших утворів її "Вірші" Саковича належать до кращих з літературного погляду і дуже цінні — з історичного.