Чтение онлайн

Знаю я добре й без твоєї похвалки, Антидотисте, що у вас людей мудрих, проповідників учених, пастирів чутких аж занадто! За їх чуткістю, наукою та мудрістю нарід по вашій стороні так роз’ївся на хлібі слова божого, що деякі ледве й рушитися можуть — через занадто товсті боки душі своєї!

О нещасний ти, чуткий пастире, мудрий учителю! Які докази мудрості маєш тепер і від твоїх попередників — схизматиків з недавніх літ? Чим хвалишся? Чим заносишся?

Отож твої наймудріші проповідники, що народили ті єретичні блуди! Коли б не римські постиллі, не похвалився б ти красномовно на проповідниці (катедрі). І рота, мудрагелю, не смів бись роззявити! Цілуй Бессея, що тебе вчить мовити з проповідниці твоєї! Я добре свідомий, що без нього колеса твої скриплять, "як у возниці без мазниці" 3, а тепер ти мудрий і твої всі!

1 Це kto's надруковане великими літерами.

2 Азарія — псевдонімний автор "Книги о вірі" (Копистинський).

3 Jak u wo'znicy bez maznicy.

Той на амвон з Озорієм, цей з Фабрицієм, другий з Скаргою, інші з іншими проповідниками римського костелу! Без них ви ані дихнете, а одначе ці магістри й научителі ваші у вас єретиками. А ви, що без них не можете втяти казання (з виїмком єретичного!), ви, католики!

Облудники ви з мудрістю вашою й попередників ваших!

За їх чуткістю вся Русь по різних набоженствах розлилась! А що найтяжче — і по єретичних! На око можеш то бачити по країнах землі Руської. А й тепер за великою мудрістю вашою зголоднілий нарід твоєї сторони ледве вже чує себе через голод слова божого, хоч то у нього, як ти хвалишся, мудрих проповідників без числа! (6 об.).

Вкажи мені хоч одного з твоїх попередників — схизматиків мужа ученого, такого, щоб мудрість його писання його посвідчали 1. А ми от покажемо наших попередників уніатів митрополитів руських: Григорія Цемівлака, що жив коло року божого 1415, і другого Григорія, ігумена константинопольського, що сидів на престолі київської митрополії коло р. 1442, — мужів і побожних, і високовчених, обох їх і ви, і ми маємо в церкві руській проповіді (що звичайно звемо "словами") в "Соборниках" наших на різні урочисті свята 2. Чи ще будеш хвалитися премудрими проповідниками своїми? Тоді це вчиниш, як їх наново народиш! А тепер і ти рабула, і всі інші! Наємники, а не пастирі. Скверните науку божу, а не виправляєте, правлячи свої казання!

Ти з мене глузуй! Я даною мені від Бога мірочкою контентуюсь. В чім з ласки божої маю силу, в тім роблю; чого не подолаю, від того відступаю.

Бог чого мені не дав, того від мене й жадати не буде! А у вас, як бачимо, більше похвалка, як річ. У всій Руській землі, такій широкій, не маєте і трьох проповідників, а повною губою хвалитесь, що тисячі їх маєте, начеб десь на іншім світі жили! Ей, схизматику, Wiedza sasiedzi, jak kto siedzi. Бачимо ваші духовні достатки" (л. 6).

"Кажеш: Почало було в народі нашім до доброго йти 3. Питаю тебе: до якого доброго? Мабуть, розумієш під тим добром вашу нововідновлену ієрархію; ти нею хотів би керувати на оборону мерзкої твоєї схизми.

1 На боці: "За всі віки свої схизматицька Русь не мала мудрого чоловіка і не має, а уніати мали й мають".

2 Проповідей Григорія, наступника Ісидорового, якраз не відомо ніяких.

3 На боці друк: "Схизматики, поки в схизмі, до добра внутрішнього духовного прийти не можуть".

Я ж так розумію, що Господь Бог допустив тій ієрархії стати на той кінець, аби вона стала на послугу св. єдності обох сторін розірваного народу руського і своєю повагою її довершила. Коли вона того з своєї сторони не вчинить, нехай знає, що як противниці волі божої сама пам’ять її скоро з вихрем згине з того католицького королівства.

Коли ж під тим добром ти розумієш школи, монастирі, церкви, то і ті три речі не можуть стати в своїм природнім ладі, поки їх нещасна схизма вибиває з лав і не дає стати на своїм місці. Не тільки ви того не можете доказати, але й потомки ваші, бо не доказали того і давніш ваші предки: князі, пани, монархи" (11 об.).

"Чому? Причина ясна: через прокляту схизму! Через неї Господь Бог ні в чім вашім не любує, ні одної вашої справи не благословить. Поміркуй, що доброго для народу і віри твоєї стало тут, в Руській землі, за тих вельможних панят і княжат? Нічого! І самі пішли, і пам’ять їх за ними. Поглянь, що стало доброго і за тої відновленої твоєї ієрархії? Нічого! Все і скрізь по-старому. Ні шкіл, ні порядку в церквах і монастирях.

Московський монарх — хоч у своїй державі обсадився єпископами, митрополитами і патріархом, цілою своєю ієрархією, — яке має духовне добро? Ніякого! Чи не стає його на то? Навіть дуже. Але Бог не призволяє і не допускає йому якогось церковного добра досягти. Через безвихідну схизму, що кожну церкву позбавляє і плоду, і поживи. Робить її черево заматерілим, а груди сухими: ні родити не може, ні годувати.

До якого ж такого добра почало було йти руському народові твоєї сторони? Плохе направду то добро! Я так розумію, що те добро в нашім руськім народі тоді тільки стане, коли Бог над ним змилується і дасть йому згоду з самим собою і св.єдністю церковною укоронує. Нехай би то зволив нам дати ще за днів наших!" (л.12).

До самої критики Мужилівського Смотрицький робить дуже болючу притоку в самій передмові, не розвинувши потім і не використавши цього справді влучного і некорисного для православної сторони помічення, що цю відповідь, як то сам Мужилівський зазначив на виправдання її слабих сторін, дано нашвидку, тимчасово, на власну руку і власну відповідальність. Він звертає увагу "православного читача руського народу", що, невважаючи на всю докучливу полеміку, яка триває вже близько сорока літ (очевидно, він рахує від появи книг Герасима Смотрицького і Василя Острозького), православна сторона не здобулась на усвідомлення поглиблення і ґрунтовне пророблення богословської доктрини. Береться до цих питань не солідно, збуває догматичні контроверсії поверхово, немов жартуючи. Він висловлює навіть таку думку — цілком несправедливу, розуміється, — що за цей час православна сторона, православний руський нарід не тільки не здобувсь на глибоке й основніше розуміння основ релігії, але впав "ще в глибинні й грубші темноти розуму".

"Не знає, що говорить, ані не знає, чого шукає; не розуміє, при чім стоїть і чого боронить. А це походить з того, що він грається з справами спасіння, в речах божеських жартує, серйозно з ніким не поводиться, а все збуває нашвидку. Все робить через смердів, через дітваків, через неуків, а часом і через єретиків. Нашвидку збуває цю спасенну справу через Філалета. Нашвидку через Антиграфе 1. Нашвидку збуває й через того Антидотиста.

1 Себто самого Смотрицького.

Через те, що повинно бути для нього незмінним і постійним, він торгає, шарпає, рве, чинить змінним і ефемерним. Цей нині так учить, другий завтра чогось іншого, третій вчора відмінно від одного й другого. Того, що пишуть і на що відповідають, не обмірковують, не розважують: мимоходом і говорять і відповідають, тому те й говорять, що їм spiritus vertigimis (заворот голови) на мисль подасть, а відповідає їх неповздержний язик те, що їм ядовита слина до нечистих уст принесе.

А людей поважних і побожних ганьблять і соромлять; невинність їх клеветами обкидають. Православні догмати на єретичні блуди заміняють. Свої справи нібито спасенні брехнями підпирають. Так що як такі чотири (категорії) з їх писань вимажеш цензорською губкою правди, нічого понад порожні слова і голий папір не зістається!

Це кожен чоловік з цілим розумом може легко побачити, як тільки порівняє писання не уніатські з уніатськими: "Апокризис" з "Антиризисом", "Лямент" з "Парегорією" або з "Пересторогою", Клірика з "Обороною Флорентійського собору", "Еленх" з "Антеленхом" і цей нинішній "Антидот" з "Апологією".

Бо ці люди не мають цензорів для своїх писань: що кому сподобається, пише й до друку подає. Кому вони признають особливу мудрість, хоч би то був і factidus hircus (цап смердячий), забувають свій власний розум і наосліп за ним ідуть, не знаючи і не питаючи, що то за дух говорить до них і від них: сатана чи ангел, чоловік чи бестія якась белькоче" (9 об.).

На доводи "Антидоту", що православна церква не відповідає за писання окремих своїх представників, що пишуть від себе, а вона їх за свої не проголошує і ставиться до них критично, і що тепер сам київський Успенський собор завів порядок церковної цензури, Смотрицький робить теж кілька болючих зауважень. Він вказує, що говорення "Антидоту" про окремих приватних людей не рятують православну сторону від того факту, що єретичні гадки виходять, як Смотрицький доводить, від найвищого її представника — царгородського патріарха. А щодо київських постанов злосливо зауважує, що видко велику повагу до тих постанов у автора, коли він, запевнивши, що тепер уже книги не виходитимуть без цензури і не можна буде писати кожному що хоче, сам заявляє, що свого "Антидота" пускає на власну руку без цензури, без відповідальності старших.