Чтение онлайн

Бо майже той самий упадок усього духовного добра вона терпить в свободі московській, як поносить у неволі турецькій.

Скрізь у ній потіхи духовні упали. Скрізь спасенні церковні справи захололи.

Скрізь з речами і справами спасення поводяться наче з найму і примусу, аби тільки якось було, якось відправилось!

Монастирі скрізь "посарабатились" 2.

1 В неволі під Турком, в церкві грецькій, як зараз побачимо, на свободі — в землях московських і українсько-білоруських.

2 Posarabaicialy.

Послушенство ченців затвердло.

Піклування старших замерзло.

Духовника-мужа між ченцями — хіба з свічкою, а між світськими таки й зовсім не шукай.

Школи впали.

Церковний спів 1 загибає. Скорописне письмо зводиться (хоч на нім нам для права литовського і руського великого залежить).

Дяка доброго трудно знайти, ще трудніше ученого священика, а за мудрого проповідника — ані питай! (100).

Ті християнські народи, що в турецькій неволі, — здебільшого потурчилися. Нашого народу немалу частину забрав римський костел, немалу урвали єретицтва: кальвінство, та аріанство, та й магометанство! Доми княжі ми потратили; шляхти мало, панят іще менш! Духовенство вище й нижче у своїх же впало в зневагу: в Москві бояри його батожать 2, коли не по мислі їх в справах духовних поступає, і не пастирі стадо пасуть, а стадо пастирів!

А звідки така кара і пониження? Нізвідки інде, тільки тому, що вони зневажають отця отців 3. За це подав їх Господь в зневагу людям світським!

Народила вам та пекельна Яга 4 нових блудів і єресів — нових викладів письма божого і писань св. учителів церковних!

Нащепила вам та проклята схизма схизмок.

Що знамените між єпископіями місто — то схизмочка, в нім — ставропігія, де єпископ на свої вівці тільки через шпари мусить дивитись, а вони тоді його пошанують, коли схочуть 5.

1 Napielo.

2 Knuca.

3 Себто папу.

4 Jedza.

5 На боці: "Ставропігії то пагонці проклятої схизми". Дуже характеристичний випад проти братств — з становища всієї ієрархії. Пор. вище.

А це все не припадком діється і не з звичайних якихось людських відносин, а з явного гніву божого — з його тяжкої кари!

Були достатки в нашім народі руськім; єсть і тепер на Московщині.

Але піднестися школам ні тут, у нас, ні там, у Москві, Бог не дозволив, і коли десь якесь піднесення їх займеться — тільки димиться, а не горить! Діти лише стільки користі з них дістають, що з телят виростають на волів!

Школи ж — це житниці церкви, вони збагачують міста, містечка і села мудрими людьми, дяками знающими, духовними освіченими 1, проповідниками ученими. Без шкіл церква — як тіло без душі. А вам у всій вашій схизматицькій східній церкві Бог того добра не дає — не з іншої причини, тільки за обридливу його маєстатові схизму. І щобисьте не знати як старались і піклування денні й нічні і найбільші кошти ваші до того прикладали, — добра того вам Бог без св. єдності не дасть! Позволяє того добра єретикам — як перед тим позволяв поганам на здурення засуджених, на загибель 2. Але не позволяє схизматикам, аби вони, маючи одну віру з вселенською церквою, від неї вчились і одної любові. Чого дай, Боже, й вам!

Кричите: лиха унія, лиха унія! а чи давно так само кричали: от лихо — проповідь! от лихо — фігуральний спів! от лихо — з дзвінком ходити перед сакраментом! ляцьке то все! А тепер це все в уживанні — і вже добре! От з таким розумом кричите й на єдність, як то недавно кричали на те все і як тепер кричите на поправу ірмолоїв у тексті в нотах і на виправку помилок і лихого перекладу в церковних книгах.

Все то у вас латинські єресі 3. А коли ви в тих речах розглянетесь, то що вчора ганили, сьогодні хвалите.

1 Rostropne.

2 Характеристичне середньовічне уявлення Бога як злого й лукавого деміурга, що різними підступними дарами задурює і веде на погибель засуджені ним народи. Ми бачили цю концепцію і в Вишенського, в т.V.

3 Це єдиний в своєму роді історично-побутовий образок, який відслонює нам побутові подробиці, не переказані іншими джерелами. Ті латинські новини, що проти них повставав тридцять літ тому Вишенський, власне як проти латинських єресей, вони потроху входили в практику православної віри і, невважаючи на відказування старовірів, помалу до них привикали. Чуємо відказування на правлення книг київським лаврським гуртом, цілком аналогічні з тими московськими, що приготували грунт для розколу. Все це, мабуть, голоси "неучених попів київських", що їх нам заховали могилянці з пізніших розрухів 1630-х рр. Як бачимо, вони лунали вже й перед тим на адресу київського ученого духовенства.

Що вчора було лихо, сьогодні вже добро. Те ж саме станеться і з св. єдністю. Тепер її маєте за лиху, але як її, дасть Бог, приймете, то будете мати за добру.

А вона вам нічого вашого з віри східної чистої ані з набоженства не зміняє — все по-старому заховує. А зате в чім тепер відчуваєте на собі боже неблагословення за справедливим гнівом його, обернеться вам у благословенство. Стануть школи, стануть семінарії, стане руська церква так, що з багатства дібр своїх внутрішніх і зовнішніх гойно збагатить і інші народи східного набоженства 1. Сам катехізм, виданий нашою руською церквою різними мовами і пущений між народи східного набоженства, учинить неоціненну користь душам людським. А ну ж постиллі 2, ну ж життя святих та інші тому подібні церковні добра?!

Це ви й самі бачите добре — тільки та безвихідна схизма велить вам то легковажити. Але мусите знати, браття, що коли далі будете на Бога і святих його перед цілим світом богохулити через таких своїх Антидотистів і не схочете через своє закляте завзяття зважати і оглядатись на такі часті голоси остороги від нас, братії вашої, то свідчуся Господом Богом і церквою його святою — будете ви нам усім католикам "так, як погані й митарі!" (л. 99 — 101).

Смотрицький запевняє, що в основі речі він не менший старовір, ніж православні консерватори: не має ніяких сумнівів (як то і в "Апології" своїй заявляв) щодо повної правовірності й спасенності давньої православної віри, тільки щодо "нової", що її "нові скриптори описують і проповідують" (л. 7 об.).

"Кажете: ми хочемо по-старому! Ми кажемо те саме: про те старе і ми клопочемось! Але коли ви собі його присвоюєте, а ми доказуємо, що воно у нас, і одна сторона не дає в тім віри другій, то тепер за ласкою і поміччю божою полюбовно про це старе поспоримо на будучім Львівськім соборі 3 та обопільною любов’ю укоронуємо св. єдність церковну!

За св.Августином скажу до вас в тій спасенній справі: нехай ворухається милосердя в утробі вашій, аби ви хоч тепер рішилися залагодити цю справу" і т. д. (л.100 об.).

1 Ще раз те саме.

2 Пор. вище, с. 431.

3 На боці друк: Про це має бути розправа уніатам з схизматиками на майбутнім, дай, Боже, соборі.

Все це доволі дипломатичне і моментові відповідне. Але хоч Смотрицький і запевняв, що він не бере до серця "сарказмів і ском" і власних особистих обвинувачень, висипаних на його голову автором "Антидоту", і готов прийняти їх як заслужену кару за подібні ж образи, які він сам висипав на уніатів і католиків, бувши між православними, за всі послуги схизмі й єресі, які він віддавав їм в раніших своїх писаннях (л. 95), грішення против ідеї унії, — в дійсності він цеї лагідної програми не витримує. Як то ми вже почасти бачили, з цею надуманою побожною мірою раз у раз мішається в нього жовч роздразненої амбіції і прикрих переживань в такій непогамованій пропорції, що його дипломатія цілком тратить свій ефект. Через те і ті лагідні глаголи, які він розвів головно в кінцевім своїм розділі (і ми в значній мірі їх повиписували як найбільш цікаву частину цієї книжки), ледве чи могли, а краще сказати — ніяк не могли зрівноважити в православному читачеві прикрого, їдкого, провокуючого враження всього попереднього. Навпаки, могли скорше зробити враження неприємного замітання лисячим хвостом всієї попереду нахарканої їдовитої слини. Не кажу вже про ті поодинокі грубіянські вирази, з котрими Смотрицький звертався до автора "Антидоту", згадані вище. Але в самій речі, в самій аргументації було сказано багато такого, що не могло забутись так легко під впливом лагідних фраз закінчення. Хоч це, треба сказати, чи то під впливом тої пацифістської тактики, чи, може, просто в нервовій поривчатості Смотрицький не розвинув відповідно тих болючих аргументів против православної сторони, які він сам назначив з приводу критики Мужилівського. Схарактеризувавши загальний план книги, я тепер спинюся на деяких деталях.