Чтение онлайн

– Ну-у!.. – роззявив рота Юхимчук.

– Президент – злодій! – вигукнув Макарець.

– Однозначно! – підхопив Цюцюрський.

І, не даючи класові опам'ятатися, всі три «партайгеноссе» затарабанили пеналами по партах і загукали дружно:

– Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Президент – злодій!.. Геть!.. Гань-ба!.. Гань-ба!.. Гань-ба!..

Клас розгублено мовчав.

Тоді Вовочка Таратута підійшов упритул до Борі й, дивлячись йому просто у вічі, тихо сказав:

– Це ж ти підклав, правда?

І лідер опозиції не витримав щирого погляду Вовочки, густо-густо почервонів і відвернувся. Не так легко у дванадцять років позичати в Сірка очей! Ніяка ерудиція тут не допоможе.

Клас глянув на Борю, глянув на Вовочку, все зрозумів і полегшено зітхнув. Навіть вірні «партайгеноссе» затнулися на півслові «Гань…» і замовкли.

Ех, Макіавеллі, Макіавеллі!..

Ех, Аркаша, Аркаша!..

Такі голови! Такі голови!.. А дурницю впороли. Не для шестикласників ваші методи!

Наступного дня була класна година. Вовочка Таратута підвівся і сказав:

– Не хочу я більше бути президентом! Виберіть когось іншого!.. Будь ласка!

І як його не вмовляли – і дівчатка, і хлопці, і класна керівничка Оксана Яківна, він був, мов скеля, непорушний. Не станеш же силою змушувати людину бути президентом.

І знову були вибори. І президентом класу вибрали Ніночку Тимченко. Тиху, скромну, неговірку Ніночку Тимченко, яка не знала, хто такий Макіавеллі та що в нього за методи.

А ерудит Боря Бородавко плакав у шкільному туалеті, раз у раз зливаючи воду, щоб ніхто не чув, як він плаче.

У шостому «Б» з'явився новачок.

Його батьки купили квартиру за три будинки від школи, зробили євроремонт, переїхали і, звичайно, перевели сина у їхню школу. Хоча й могли возити будь-куди в іншу школу, як возили Борю Бородавка. Але Борю возили недаремно. Бо їхня школа була не просто школа, а школа-ліцей із кількома іноземними мовами викладання, і всі «круті» батьки намагалися влаштувати туди своїх дітей. Бо коли маєш справу з іноземними партнерами, знання набуває вельми практичного значення. Новачок був височенький, широкоплечий, коротко стрижений, з міцною потилицею. Звали його Джон, тобто по-нашому Іван. Але «круті» хіба говорять по-нашому?… А втім, із першого ж дня до нього приліпилося прізвисько Супер-Джон, або коротко просто Супер. Це було його улюблене слівце. На все, що йому подобалося, він казав «супер».

– О! У тебе джинси – супер! – сказав він Борі Бородавку.

– А ти кльово граєш у кепси! Супер! – сказав він Вовочці Таратуті.

– Гарна в тебе ручечка! Супер! – сказав він Ларисці Литвак.

Та й сам він був справжній Супер. Бо в той жетаки перший день збив з ніг Деві Бараболю, здоровила-восьмикласника, який хотів одняти у Васі Цюцюрського складаний ножик. Деві Бараболя підхопився і намагався піти в контратаку, але Джон удруге збив його з ніг, ще й наступив йому кросівкою на плече. Присоромлений Бараболя змушений був одступити до своїх воріт, тобто до дверей восьмого класу і вже звідти вискливо вигукував різні нехороші слова.

– Ну, Джон! Ну, Супер! – захоплено скрикнув Стьопа Юхимчук.

– Супер-Джон! – підхопив Стасик Макарець.

– Однозначно! – тільки й зміг вимовити Вася Цюцюрський, ніяковіючи, що сам не спромігся постояти за себе.

Лариска Литвак та інші дівчатка з цікавістю позирали на Супер-Джона. Так у шостому «Б» з'явився новий лідер. Колишні «партайгеноссе» Борі Бородавка – Стьопа Юхимчук, Стасик Макарець і Вася Цюцюрський – одразу покинули свого ерудита Борю і переметнулися до Супер-Джона. Тим паче, що Боря вже не частував їх жуйкою і цукерками, бо родина Бородавків переживала фінансову кризу: їхня фірма прогоріла, «Мерседес» довелося продати за борги, і Боря їздив у школу на метро. Боря боляче переживав зраду, але спромігся лише на презирливу репліку:

– Атавісти нещасні!

– Що таке «атавісти»? – спитав Вовочка Таратута.

– Від слова «атавізм».

– А що таке «атавізм»?

– Це те, що лишилося в людини від мавпи – фізична сила.

– Гм! – гмикнув Вовочка. – Атавізм – не атавізм, але той, хто має фізичну силу, дає по пиці тому, хто її не має.

– Ну й що?! – вигукнув Боря. – А що в цьому людського?! Нічогісінько! Мій брат Аркаша сказав, що людське суспільство, цивілізація виникли саме завдяки фізичній слабкості людини, бо саме щоб компенсувати свою фізичну слабкість, людина почала розвивати свій розум, інтелект, почала придумувати, чим би захиститися, що б таке змайструвати, аби полегшити свої фізичні зусилля. Вчені вважають, що майбутня людина матиме здоровеннецьку лобату голову і маленькі тоненькі ручки й ніжки.

Так говорив Боря. Але думав він не зовсім так. Звісно ж, він заздрив тому Суперу. Супер-Джону. Звісно ж, він хотів би бути таким, як Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне або Жан-Клод Ван Дамм. Та хіба він винен, що в нього плоскостопість, сколіоз і короткозорість, окуляри на носі?… Проте ніхто не забороняв Борі мріяти. І він мріяв…

Оту школі пожежа. Джон, задихнувшись димом, знепритомнів і лежить під партою майже неживий. Боря хапає його за ногу, тягне (на руки взяти він його не посилить, це нереально!), тягне, тягне – і витягає на спортмайданчик. Джон очунює, розтуляє одне око, дивиться на рятівника Борю і ледь чутно хрипить: «Ну, Боб! Ти – супер!»

Або – Дніпро, Матвіївська затока. Джон пірнає з човна, б'ється головою об камінь, непритомніє, ще мить – і загально-шкільний похорон забезпечений. Але Боря пірнає, хапає Джона за вухо (треба б за волосся, але Джон же стрижений) і витягає на берег… Після штучного дихання за системою Сильвестра (у Борі з нього відмінно), Джон розтуляє одне око, дивиться на рятівника Борю і тихо хрипить: «Ну, Боб! Ти супер!»

А тим часом колишні Борині «партайгеноссе» хвостиком бігали за Джоном, зазирали йому в очі, і що б він не сказав, Вася Цюцюрський захоплено вигукував своє «Однозначно!» А ще ж зовсім недавно це «Однозначно!» стосувалося виключно Бориних реплік. Як противно тепер це слухати!..

Один лише Вовочка Таратута, класний дотепник, анекдотист, колишній президент класу, якому Боря намагався влаштувати імпічмент, один лише Вовочка Таратута зберіг лице. Не запобігав перед Супером, не підлещувався і навіть дозволяв собі жартувати:

– Вчора у нас на перше був Супер з галушками, а сьогодні буде Супер з фрикадельками.

Боря весело реготав і став називати своїх колишніх друзів фрикадельками. – О! Фрикадельки пішли! О! Супер з фрикадельками йде!

Правда, говорив він це так, щоб ні Супер, ні «фрикадельки» не чули. Ризикувати не хотів. Пам'ятав Вовоччині слова: «Атавізм – не атавізм, але той, хто має фізичну силу, дає по пиці тому, хто її не має». Тим паче Супер записав Стьопу Юхимчука, Стасика Макарця і Васю Цюцюрського до секції східних єдиноборств, куди сам ходив уже другий рік, і тепер «фрикадельки» вимахували на перервах ногами, як техаський рейнджер Вокер. Зв'язуватися з ними було небезпечно.

Та от одного разу…

Під час перерви Супер із «фрикадельками» влаштували на спортмайданчику показові виступи. Вовочка Таратута і Боря Бородавко стояли й дивилися. «Ловко вони все-таки викаблучуються, – думав Боря. – Я так не зможу. Не стати мені супером! Ніколи не стати! Тільки іншим заздритиму все життя…» І такий відчай охопив його, що навіть сльози на очі навернулися.

Та враз неподалік з'явилася незнайома гарненька дівчинка, яка, озираючись на всі боки, йшла до них. Але, не дійшовши, раптом зупинилася і… заплакала.