Чтение онлайн

Таратута мав чуйне серце і перший кинувся до неї:

– Що таке? Чого ти плачеш?

Дівчинка глянула на нього і щось швидко залопотіла… англійською мовою. Те, що балакала вона саме англійською, Вовочка Таратута добре розумів, бо, як і всі в шостому «Б», вчив англійську, але що саме вона говорила, Таратута, на жаль, не розумів. По-перше, тому що Вовочка відмінником не був аж ніяк. По-друге, одна справа відповідати на уроках – паст індефініт, презент індефініт, джерунд тощо, а зовсім інша – розмовляти з іноземкою. Не той іще рівень був у Вовочки. Він розгублено обернувся до Борі й гукнув:

– Кам сюди! Вона іноземка! А я – донт андерстенд!

Боря підійшов і заговорив до дівчинки. Боря був відмінником, ще й вивчав англійську приватно – з викладачем університету.

Супер і «фрикадельки» перестали вимахувати ногами і підійшли до них – дуже вже гарненька була дівчинка.

Боря розмовляв з нею досить довго – кілька хвилин. Дівчинка перестала плакати і заусміхалася. Потім сказала:– Сенк ю… вері мач!

Це вже зрозуміли всі.

І дівчинка, привітно помахавши рукою, побігла.

– Це американка, – сказав Боря. – їх ціла група приїхала. З Денвера, штат Колорадо. Живуть у сім'ях. З сусідньої школи. І вона заблукала. Спитала когось, і її помилково спрямували в нашу школу. Я їй пояснив, як дійти до сусідньої, куди їй треба.

Всі перезирнулися.

А Джон захоплено вигукнув:

– Ну, Боб! Ти – Супер! Спікаєш вері ґуд! – і повторив: – Супер!

Це було – яку мріях!

Боря так розгубився, що почервонів як мак. А Вовочка Таратута раптом сказав:

– Він не Супер! Він – Борщер!

– Ха-ха-ха! – зареготав Джон. – Кльово! Авжеж, Боря – Борщер! Авжеж.

– Ха-ха-ха!

– Борщер! Борщер! – підхопили Стьопа Юхимчук і Стасик Макарець.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

– І Таратута – Супер! Кльово придумав! – ляснув по плечу Вовочку Джон.

– У нас весь клас – супер! – сказав Вовочка. – В кожному щось «суперне» є. Тільки не одразу видно.

– Правильно! Супер «Б»! – вигукнув Джон.

– З фрикадельками! – додав Таратута.

– Ха-ха-ха! Класно! Супер «Б» з фрикадельками! – зареготав Джон.

– Правильно! Правильно! – підхопив Стьопа Юхимчук і Стасик Макарець.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

І ні Джон, ні Стьопа, ні Стасик, ні Вася так і не зрозуміли, чому після цього Боря й Вовочка дружно зареготали ще веселіше.

– Знаєте, як нас назвав Вовочка? Фрикадельками! – скреготнув зубами Стьопа.

– Хто тобі сказав? – нахмурився Стасик.

– Боря Бородавко. «Ви, – каже, – пігмеї, мене кинули, і тепер усі сміються: «Супер «Б» з фрикадельками!» Ха-ха-ха!» Ви як собі хочете, а я «фрикаделькою» бути не бажаю! Категорично!.. Що будемо робити?

– Що робити? Надавати Вовочці по мармизі! А заодно й Борі! Щоб не хихикав! – сказав Стасик.

– Однозначно! – погодився Вася.

– Еге! Однозначно та не дуже! – заперечив Стьопа. – Вовочка не мовчатиме. По-перше, одбиватиметься шалено, а по-друге, щось приліпить таке, що потім не одмиєшся. Ви його язичок знаєте. Та й Боря такий щенячий вереск підніме на всю школу, що хоч хрестись та тікай, як каже моя бабуся.

– А що ж ти пропонуєш? – спитав Стасик.

– Придумати щось оригінальне! – сказав Стьопа.

– Ну… ну давайте… давайте скинемо Вовочці на голову… з другого поверху… вазон абощо! – усміхнувся Стасик.

– Ти ще так і до мокрухи… до вбивства добалакаєшся! – скривився Стьопа.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

– Однозначно… однозначно! – перекривив Васю Стасик. – То вашим, то нашим! Переїжджа сваха!

– Хто правий, того я й підтримую, – почервонів Вася.

– Ви тільки й умієте сваритися, – сказав Стьопа. – А щоб путяще щось придумати, кебети не вистачає.

– А що тут можна путящого придумати? Як їм пельку заткнути, коли вони пащекують?! – вигукнув Стасик.

– От якби щось зробити таке, щоб ніхто не посмів… – зітхнув Стьопа.

– Що, наприклад? – спитав Стасик.

– Ну, щось незвичайне!.. Довести, що ми не фрикадельки, а…

– Герої України! – усміхнувся Стасик.

– Героям слава! – вигукнув Вася.

– Ур-р-ра! – закричав Стасик.

– От ви смієтесь, а якби справді зробити щось таке, щоб і Супер-Джон ротяку роззявив! – сказав Стьопа. – А то весь час тільки ми перед ним роззявляємо.

– Ну, що ж ми можемо зробити? – наморщив лоба Стасик. – Потопаючого з води витягти?… З пожежі винести?… Від бандитів урятувати?… Так це ж треба, щоб хтось тонув, горів, щоб на когось бандити напали…

– З бандитами… ні… краще не зв'язуватися! – сказав Стьопа.

– Однозначно! – підхопив Вася.

– З пожежею теж мати справу небезпечно. Ще самі згоримо к бісовому батьку… А от із води витягти – це ідея! – Однозначно! – знову підтримав Стьопу Вася.

– Але ж треба, щоб було кого витягати, – сказав Стасик.

– От над цим давайте й думати! – сказав Стьопа.

– Ти що – пропонуєш спершу когось притопити, а тоді… – зробив красномовний жест Стасик.

– Ну нащо так вульгарно?! – розвів руками Стьопа. – Просто треба, щоб були обставини, які б дозволяли виявити в усій красі наш героїзм.

– Тобто? – поцікавився Стасик.

– Ну… запросити когось, хто не вміє плавати, кататися на човні… Човен несподівано перекидається, ми кидаємося і…

– Ми кидаємося – це прекрасно! – гмикнув Стасик. – А як зробити, щоб човен перекинувся?… Це ж треба знайти такого ідіота, щоб не помітив, що човен перекинувся з нашою допомогою. Я такого ідіота поки що не бачу.

– Однозначно! – вигукнув Вася.

– Легше всього заперечити і сказати «Однозначно!» Думайте! Пропонуйте!

Але всі варіанти були поки що слабенькі, дохлуваті. Пропонувалося, наприклад, позичити у Стасикового двоюрідного брата Фелікса здоровенного страшнючого ротвейлера Кузю, нацькувати його нищечком на того ж таки Вовочку, а тоді кинутися і… А якщо ротвейлер Кузя не послухається Стасика (все-таки хазяїн не Стасик, а його брат Фелікс) і кинеться та й кусоне і Вовочку, і самого Стасика, і їх усіх? Довіряти цим сучасним непрогнозованим псам не можна… Був варіант із наїздом «Жигулів» Васиного дядечка Романа Тимофійовича, з-під коліс якого висмикувався Боря Бородавко, який читав на ходу і не звертав уваги на транспортні засоби. Але Роман Тимофійович сам потрапив у аварію. Та й не відомо, чи погодився б він на той варіант.