Чтение онлайн

1947 - Видано таємну інструкцію на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу. П'ятий параграф інструкції' застерігав: «Особи, що загублять даний зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності».

1947 - Каганович Лазар Мойсейович, присланий у березні з Москви до Києва на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, провів широку чистку серед українських національних кадрів, зокрема серед діячів української культури, звинувачуючи їх в «українському буржуазному націоналізмі».

1947 - Операція «Вісла» - спільна акція Москви та підконтрольного їй комуністичного польського уряду з розселення українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками в західних та північних регіонах Польщі для прискорення їхньої полонізації', а відтак «остаточного розв'язання» українського питання. За три місяці цієї брутальної акції' було виселено понад 150 тисяч осіб.

1949 - Неподалік одного з концтаборів на Колимі комуністичні карателі потопили в болоті приблизно 3000 українських дівчаток 13-14 років з притаманним для страшних дикунів формулюванням: «щоб нікому було народжувати бандерівців».

(«Независимая газета», Одеса, 17 листопада 1995 р.)

1949 - 16-й з'їзд КП(б)У вже вкотре засуджує «український буржуазний націоналізм». Це рішення з'їзду знову дамокловим мечем повисло над головами українських діячів науки та культури, котрі ще залишилися на волі. Спираючись на це рішення, влада змушувала творчу інтелігенцію таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» (в основі російську) більшовицької імперії'. Проте не лише в тому суть рішення з'їзду. По всій Україні - від Львова до Донецька (тоді Сталіно) -організовується кампанія за викорінення «українського буржуазного націоналізму». Як пише в спогадах Іван Дзюба, багато-хто піддався впливу тої пропаганди 47.

1949—1953 - Чистка в рядах компартії, унаслідок якої за «український націоналізм» було виключено понад 22 тис. її членів, значна частина яких потрапила до концтаборів.

1951 - Викриття «Правдою» - на той час центральною газетою більшовицької імперії, «національних ухилів» в українській літературі (вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібрето Олександра Корнійчука до опери Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький» та ін.).

1951 - Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студенти на закритому засіданні суду були засуджені до смертної кари! І напередодні чергової річниці більшовицького перевороту в Росії' їх було розстріляно!

Микита Хрущов (1953 —1964)

1958 (12 листопада) - На Пленумі ЦК КПРС була прийнята постанова «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти в країні» та спущені в народ тези з цього питання для обговорення. Там ставилося питання про переведення в школах союзних республік їх національних мов на статус необов'язкових, факультативних. Питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах було віддано на вирішення батьків та самих учнів. Останнім було настійливо «рекомендовано» розв'язувати це питання з точки зору так званої практичної доцільності, мовляв, навіщо «перевантажувати» дитину «неперспективною мовою».

1958 (24 грудня) - Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям». Констатуючи, що в СРСР здійснено «культурну революцію» (себто реанімована шовіністична теза з 1922 про вищість міської - російської культури), схвалено концепцію мовно-освітньої політики КПРС. Було відзначено, що «всенародне обговорення цього питання показало, що розроблена Центральним Комітетом КПРС і Радою Міністрів СРСР програма подальшого розвитку системи народної освіти зустріла одностайне «схвалення й підтримку» народу.

А те, що на сторінках «Правди» Максим Рильський та Микола Бажан різко виступили проти положення про запровадження фактичної факультативності у викладанні рідної мови в Україні, Верховна Рада СРСР просто не помітила. Особливістю цього рішення було перенесення мовного питання на рівень республік, щоб показати світові, що українці самі відмовляються від рідної мови, що це ніяк не русифікація, а «природний процес».

1959 (17 квітня) - Маріонетковий символ псевдодержавнос-ті УРСР - Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР». її (а насправді тодішнє керівництво УРСР на чолі з першим секретарем КПУ Миколою Підгорним) не зупинили звернення таких знакових у всьому світі постатей як

Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар, Андрій Малишко. Воля Хрущова була сильнішою від голосів совісті нації'.

У статті 9-й прийнятого закону було сказано, що навчання в школах УРСР здійснюється рідною мовою учнів. Проте в школу з якою мовою навчання віддавати своїх дітей вирішують батьки. Вивчення однієї з мов народів СРСР, якою не проводиться викладання в даній школі, здійснюється за бажанням батьків і учнів при наявності відповідних контингентів. Тобто вивчення української мови в школах України було оголошено необов'язковим. На "вимогу батьків і дітей" зменшено кількість шкіл з українською мовою викладання, ігноровано вивчення української мови й літератури в російських школах, скорочено кількість годин викладання української літератури й мови в середніх спеціальних навчальних закладах.

За перші сім років дії того закону кількість українських шкіл в Україні зменшилася майже на дві тисячі. Тому прийняття цього закону викликало хвилю протестів.

1959—1960 - Масові репресії' - переслідування на роботі, звільнення з робити, арешти під різними надуманими приводами тих, хто знаходив у собі відвагу заявити протест проти абсурдного закону про право не знати в Україні української мови. У літературі вказується, що в зв'язку з мовними протестами було заарештовано до 60 осіб.

1959 - За діяльність на захист прав (у тому числі мовних) українців на багаторічне ув'язнення засуджений Петро Рубан. Загалом він карався у в'язницях та концтаборах 23 роки й був насильно депортований на Захід.

1960 - Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії' України» (це був час Підгорного й Кальченка) вимагає від комуністів активізації' у вихованні українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу», тобто, виходячи з норм міжнародного права, до окупанта, і в ненависті до свого, українського, «вести непримириму боротьбу особливо проти українського буржуазного націоналізму».

1960—1980 - Закриття українських шкіл у Румунії' в час режиму Ніколае Чаушеску.

1960—1990 - Складні процеси відбуваються в українському середовищі в Словаччині - на Пряшівщині, хоч українці споконвіку живуть там на рідній землі. Словаки, як чисельно невелика нація, взяли курс на асиміляцію всіх, кого тільки можна асимілювати. З іншого боку їм підкидається ідея політичного русинства, що породжує конфлікти в середині української спільноти. По третє, багато хто, бачачи зухвалу русифікацію, яку здійснював комуністичний режим в Україні, утрачав сенс боротися за українську ідентичність у окремо взятому анклаві. Ті складні процеси узагальнені у виданій українською мовою книжці Миколи та Олександра Мушинків «Народна меншина під загрозою».