Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012
Шрифт:
1869 - Запровадження польської мови в якості офіційної мови в освіті, у судах і в адміністрації' в окупованій Австрією Східній Галичині.
1869, 1886 - Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України з настановою: «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако,местных уроженцев, производятся прибавки ксодержанию.».
1870 - Вказівка міністра освіти російської імперії' Дмитра Толстого (одного з найбільших тогочасних реакціонерів, автора тексту Емського указу) про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців. що проживають у межах імперії, має бути обрусє.ніє.» 28.
1874 - Було видано новий статут про початкові народні школи, в якому сказано, що навчання має проводитись лише російською мовою.
1876 (18 травня) - Таємний (Емський) указ Олександра II про повну заборону українського письменства, читаємо в «Енциклопедії' історії' України». Був він посиленням Валуєвського циркуляру, який, за оцінкою реакційних сил, був недостатньо ефективним. Сучасники Емський указ називали також «Юзефовичевим законом» (від прізвища головного його ініціатора, помічника куратора Київського учбового округу М. Юзефовича). Емський указ заборонив друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори (навіть тексти до нот), завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном, ставити українські вистави, влаштовувати концерти українських пісень та декламацій. Призвів і до заборони діяльності громад - напівлегальних організацій національно свідомої української інтелігенції', закриття наукового осередку тодішнього українофільства - Південно-Західного відділу Російського географічного товариства - та прихильної тоді до українців газети «Киевский телеграф». Указ наказував «не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису». За тим же указом лише особи, які довели свою благонадійність, допускалися до викладацької роботи. Тому став він основою для репресій професорів Київського університету. Отже «машина» обрусєнія 29була запущена на повну потужність.
Прямим наслідком дії Указу була активізація національно здорових українських сил. На хвилі подій 1905 року цар МиколаІІ змушений був підписати маніфест про запровадження політичних свобод. У такій ситуації Емський указ, який де-юре ніколи не скасовувався, на деякий час перестав діяти, проте вже за два роки про нього згадали.
1876 - Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначати вчителів-росіян 30, а українців посилати до Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ. Це «загальне правило» діяло й за правління комуністів аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.
1876—1880 - Українських учених та педагогів Михайла Драго-манова, Павла Житецького 31та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького 32– лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. Щодо них був припис: «Немедленно выслать из края Драгоманова. и Чу-бинского, как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещением въезда, вЮжные губернии и столицы, под секретное наблюдение».
1876 - Видано Закон про повну заборону української мови не тільки в школах, але і в суспільному житті взагалі. У сучасних підручниках із педагогіки з цього приводу наголошується, що в другій половині Х!Х ст. у всіх початкових і середніх учбових закладах (...) українська мова не вивчалася навіть як навчальний предмет. Наслідком такої політики стала шовіністична розперезаність. У підручниках із педагогіки наводиться факт, що Миргородській гімназії' (Полтавщина) висіли таблички з попередженням: «В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на. мо-лорусском языке».А нам, прикидаючись дурником, знов і знов намагаються доводити, що вся денаціоналізація України була об'єктивним, природними процесом.
1881 - Заборона Синоду Російської церкви викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1881 - Закон, який дозволяв друк словників українською мовою, але російським прописом.
Олександр III (1881 —1894)
1884 - Заборона Олександром Ш українських театральних вистав у всіх губерніях та територіях заселених українцями. Для виконання того царського рішення, уже згадуваний Дмитро Толстой, займаючи тим разом посаду міністра внутрішніх справ та шефа жандармів, видав додаткове розпорядження про нагляд над українськими театральними групами та загалом за всіма «українофілами».
1888 - Указ Олександра III «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
1889 (серпень) - У Києві, на 11-му Міжнародному археологічному з'їзді (такі з'їзди скликалися Московським археологічним товариством у різних містах Російської імперії) було дозволено читати реферати всіма мовами 33, крім української.
1892 - Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
1894 - Рішення влади про заборону ввозу українських книг з-за кордону.
Микола II (1894 — 1917)
1895 - Заборона видавати українські книги для дітей, «... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными». Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: «Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. Воспретить». На українській граматиці, написаній російською мовою, цензор написав: «Наивно было бы надеяться на. дозволение печа-
^ irk
тать грамматику того языка, который не должен существовать».
1900 (і наступні роки) - Цензурою виключаються такі слова як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.
1903 - Заборона користуватися українською мовою на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Оскільки російська влада, виходячи з заборони усього українського, була проти увічнення в пам'ятнику зачинателя української класичної літератури, то гроші на це громада збирала усім миром. Далі влада ставила вимоги, що всі написи на пам'ятнику мають бути російською мовою. Коли всі перешкоди було подолано, влада поставила нову вимогу - говорити на відкритті лише російською. Це стало причиною, що урочисте відкриття пам'ятника (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію. У ній брали участь провідні тогочасні українські культурні діячі.
1905 - Комітет міністрів 34Російської імперії (такою була офіційна назва уряду), очолюваний Сергієм Вітте (міністром освіти був Володимир Глазов), відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1905 - Ректор 35Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це «загальнодержавна інституція» і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
1905—1912 - Міністерство освіти Імперії закрило на території' України 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
1906 — 1907 - Закриття «Просвіт» в Одесі та Миколаєві.
1908 - Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Роси'.
1910 - Уряд 36Петра Столипіна своїм циркуляром зарахував українців до «иноверцев» і заборонив будь-які українські організації'. Відродження України він називав загрозою «російській православній цивілізації». В окремо надісланій інструкції' Столипін роз'яснив губернаторам, що його циркуляр стосується геть усіх товариств «інородницьких, зокрема й українських та єврейських, незалежно від їхніх цілей».