Чтение онлайн

1833 - Московські солдати за наказом з Петербурга одного дня в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, які стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами. На центральних площах міст запалали багаття.

1834 (15 липня) - Відкриття Київського університету з метою пришвидшення «русифікації юго-западного края 25».

1839 - Ліквідація Української греко-католицької церкви на окупованій Росією в результаті анексії' Польщі Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них присилалися московські «батюшки»

– чиновники в рясах, здебільшого більш ретельні в послуху від світських чиновників, наглядачі за втіленням політики царя.

1842 - Спалення за наказом міністра освіти Російської імперії' графа Сергія Уварова та за ініціативою харківського архієпископа Інокентія Борисова тексту докторської дисертації' Миколи Костомарова, оскільки вона не відповідала казенним догмам того часу.

1847 - Звіт-порада цареві керівника таємних служб імперії' Олексія Орлова, щоб якнайважче покарати Тараса Шевченка, бо він може стати батьком української незалежної держави.

1847 - Розгром Кирило-Мефодіївського товариства й наказ цензорам пильно стежити за українськими письменниками «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству». За особистим повелінням царя Миколи І міністром внутрішніх справ була дана заборона на продаж «Кобзаря» Тараса Шевченка, «Повесть об украинском народе», «Украйна» й «Михайло Черимшенко» та «Украииские баллады» й «Ветка» Костомарова. У книзі В. Сарбея «Національне відродження України» наводиться розпорядження полтавського губернатора (М. Салецького) від 7 липня 1847 року дане поліції', про конфіскацію вище названих книжок у їх мандрівних продавців. Ці твори зараховувалися до «шкідливих 26», бо «вони використовувалися при вихованні юнацтва й могли сіяти в підростаючому поколінні зіпсованість і готувати майбутні заворушення».

1847—1857 - Десятирічна солдатська каторга геніального поета, художника й мислителя Тараса Шевченка із «забороною малювати та писати». Це була поширена практика правителів російської імперії', що застосовувалося до талановитих, а відтак схильних до неприйнятного усіма тоталітарними режимами «вільнодумства» осіб .

1853 - Спотворено видання козацького літопису 272-ої половини XVII - початку XVIII століття, який був складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.

1853 - Сувора догана цензору від міністра народної освіти (чи йдеться про Платона Ширинського-Шихматова, котрий помер у травні 1853 року, чи вже про його наступника Авраама Норова, не вдалося з'ясувати) за те, що той дозволив надрукувати в газеті «Черниговские губернские ведомости» збірник українських історичних прислів'їв і приказок. Мотивування догани - оприлюднена народна спадщина може запалити ворожнечу між «малоросами» та «великоросами». Однак насправді не йдеться про ніяку ворожнечу, а про відродження пам'яті про українське минуле.

1859 - Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині, з подачі Губернатора Галичини польського аристократа Агенора Голуховського, здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською. Це питання зафіксоване в історії' як азбучна війна.

Олександр II (1855 —1881)

1860 - Спотворення цензурою «Кобзаря» Тараса Шевченка, який вийшов у друкарні Пантелеймона Куліша.

1862 - Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За «вредное влияние на умы простолюдинов», з подачі Васілія Долгорукова, шефа жандармів, керівника горезвісного ІІІ відділу та керівника особистої канцелярії' імператора, на сім років до Архангельська було вислано Павла Чубинського, уродженця Нової Олександрівки Бориспільського району на Київщині, етнографа й поета, автора слів патріотичної пісні «Ще не вмерла Україна» (нині це слова державного гімну України).

1862 - Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу «Основа», який виходив від січня

1861 року до вересня 1862 року в Петербурзі. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона назвав цей журнал «найпомітнішим проявом українофільства» в ХІХ столітті на території' Російської імперії.

1863 (18 липня) - Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії' Павла Валуєва - таємне розпорядження, адресоване Київському, Московському та Петербурзькому цензурним комітетам

– про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою. Питання української літератури було віднесено до розряду політичних питань, оскільки, як сказано в циркулярі, «прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на масу».

Хвалячи чуйність Київського цензурного комітету та Київського генерал-губернатора (тоді цю посаду займав душитель анти-російського повстання в Польщі Микола Аннєнков) за те, що не допустив до друку українського перекладу Святого письма, давав Комітетові міністерське доручення: «пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити». Ця позиція мала схвалення царя: «Про розпорядження цього було покладено на високість царя імператора погляди і Його Величності вгодно було удостоїти його монаршого схвалення».

Шестилітнє перебування Валуєва в кріслі міністра імперії', відповідального за охорону громадського порядку та державну безпеку, відоме різкою боротьбою з проявами національної самобутності уярмлених імперією народів (у першу чергу українського).

Українцям він асоціюється зі словами: «Української мови не було, немає і бути не може, а. хтоцього не розуміє - ворог Росії».

Окрім того Валуєвим було заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети «Мета».

Час Валуєва та іже з ним промовисто ілюструє доступний в Ін-тернеті лист аноніма зі Східної України, надрукований у 1863 році у львівській газеті «Слово» (заснована в1861 році). У листі сказано:

«...Всякийнімець вдесятеро кращий за суздальського слов’янина, турок ніколи так підло не душить сербів, монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить петербурзький уряд та великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите

зі знакомим або зі сім’єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубин-ський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об’являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже піврокув тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів московських те й робить, що топтаєв грязь українців зате тілько, що вони українці., п’яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб’ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од новоїГ олландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?. 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва.».

1864 - Затвердження статуту про гімназію та протогімназію, в якому сказано, що навчання має проводитись лише «російським наріччям», як тоді офіційно говорилося.

1864 - Велике пограбування українських архівів. Після судової реформи тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви. Згідно з обіжником Міністерства юстиції' від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.