Свіччине весілля
Шрифт:
Г о р о д я н и н з лiхтарем.
Д i в ч и н к а Передерiєва.
Цеховi, мiщани, городяни, дiвчата, жовнiри, осмники, литовськi рицарi.
Дiється в Києвi восени 1506 р.
1 Каштелян - сановник, що засiдав у польському сеймi.
2 Осмник - дрiбний урядовець княжий.
ДIЯ ПЕРША
В I Д М I Н А П Е Р Ш А
Старий Київ 1506 року. Копирiв Кiнець перед Нижнiм городом. Лiворуч Кожум'яцька брама, що веде на Подольє, в глибинi церква Симеона, праворуч кiлька хат, серед них - Меланчина. Вiддалiк видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цiєю вулицею. На виступi Симеонової брами в нiшi жеврiє лампадка. Час перед вечором. Золота осiнь.
І
Дiвчата спiвають i ходять кружка. На чолi - Прiся. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий i веселий хлопець.
К о л я н д р а
Та що це ви сумної завели?
Побавились би краще, погуляли,
А хочете - i я допоможу.
П р i с я
I справдi, сестри, - нум варити пиво!
2 д i в ч и н а
Нi, краще в женчика!
3 д i в ч и н а
Чи в коструба! 1
1 Коструб - яструб.
П р i с я
Ба нi!
В кострубонька гуляти не годиться,
Веснянка це, а зараз осенiє.
Мов золотом укрило всi яри...
2 д i в ч и н а
Тодi про свiчку! Саме до ладу!
Давно лора про свiчку вже спiвать.
З д i в ч и н а
Гаразд, гаразд!
П р i с я
А хто за свiчку буде?
2 д i в ч и н а
Наталочка. Вона ж у нас струнка,
Мов свiчечка, i, як вона, бiленька.
Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дiвчину.
2 д i в ч и н а
Ставай свiти.
3 д i в ч и н а
А я за вiтра буду.
Дмухатиму, щоб свiчку загасить!
К о л я н д р а
Нi, краще я! Я так на вас подую,
Що всi спiдницi вгору полетять.
П р i с я
Та ну тебе! Женiть його, дiвчата!
З д i в ч и н а
А я тивуном 1 буду.
1 Тiун - управляв феодальним маєтком та керував дружиною, що перебувала в замку.
2 д i в ч и н а
Я дяком.
П р i с я
Ну, годi вже - ставайте до ладу.
К о л я н д р а
Та що спiвать про свiчку, все їдно
Хоч як спiвай, а потемки сиди,
Бо свiтло заборонено свiтить...
П р i с я
I справдi... вже й Семен не за горами,
А в хатi не побачиш каганця...
К о л я н д р а
Заборонив проклятий воєвода...
Проте менi байдуже, бо дiвчат
I в темрявi зумiю я намацать -
Як пишний стан або палкi вуста,
Цiлуй мерщiй - такий у мене звичай.
Без каганця дорогу я знайду
До вас, мої дiвчата-сироїжки.
Хапає й цiлує дiвчат - тi з реготом вiдбиваються.
Д i в ч а т а
Та ну тебе в болото! Одчепись!
П р i с я
Ач, вигадав, ласуне кривоногий!
Женiть його, дiвчата! Годi вже!
Ставайте всi гарненько по мiсцях -
Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви
Ставайте колом, свiчку бережiть.
Всi по мiсцях? Тепер спiвайте, сестри.
(Поважно).
Про свiчку нашу пiсню заведем.
Дiвчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всерединi якого стоїть Наталочка - "свiчка", а другий, в якому Вiтер, Дяк i Тивуни, намагається прорвати коло, розiгруючи все, про що спiває пiсня. Тим часом з-за брами вийшов Козелiус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убраннi, з жезлом i великою книжкою пiд пахвою. Слухає пiсню, непохвально хитаючи головою.
ПIСНЯ ПРО СВIЧКУ
Нас бджiлка премудра навчила,
Як свiтло здобути вночi,
I з ярого воску злiпили
Ми свiчку, ми свiчку собi.
Ой ладо, ой ладо, злiпили
Ми свiчку на втiху в журбi!
I вабить до гурту нас свiчка,
До працi, до дружнiх пiсень.
I з нею осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
Ой ладо, осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
I вiтер даремно осiннiй
Лютує, щоб свiчку задуть,
Не пустимо вiтру ми в сiни,
Лети - не до нас твоя путь.
Ой ладо, не пустимо в сiни,
Лети - не до нас твоя путь!
А дяк заходився патлатий,
Щоб свiчку до церкви забрать,
Прогнали дяка ми iз хати:
Iди в свою церкву спiвать!
Ой ладо, прогнали iз хати,
Iди в свою церкву спiвать!
I княжi тивуни ярились,
Щоб свiчку-красуню згасить,
Та ми i од них одкупились.
А свiчка i досi горить.
Ой ладо, ой ладо, i досi
Ясна наша свiчка горить.
Свiти же нам, свiчко-красуне,
На радiсть i горе всяк час,
Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни
Тебе не однiмуть у нас.
К о з е л i у с
(поважно).
Стривайте, тихо! Як посмiли ви,
Дiвчата голосистi i свавiльнi,
Цю пiсню непристойную спiвать?
Ця пiсня єсть злочинна i безбожна,
Вона властей законних зневажає
I матiр нашу, церкву пресвяту.
I аз, урядник воєводи,
Notarius illustrae civitatis 1,
До кари вас негайно притягну.
Не думайте тiкать - я всiх вас знаю
I геть усiх в цю книжку запишу.
1 Писар славної держави (лат,).
К о л я н д р а
Дивись який! Свiтить не можна свiтла,
То хоч спiвать про це не заважай!
Iди пиши про мито та помiрне,
Про мостове, про сош i верховщину,
Про всi лупецтва, що здирає з нас
Його пресвiтла милость воєвода.
Облиш пiснi дiвочi - з них тобi
Навряд хабар чи iнша здобич буде.
К о з е л i у с
Стривай, стривай, як посидиш в хурдизi,