Свіччине весілля
Шрифт:
I оловом укриє небозвiд,
Кидає сонце промiнь свiй блискучий
На бiлий мур - i мур тодi горить,
Як золото на хмарi чорно-синiй...
Так i її палають нiжнi лиця
Пiд хмаронькою брiв тих соболевих,
А блискавки тим часом вже мигтять
В її очах сумних i разом гнiвних.
Яка ж краса i грiзна i чарiвна!
Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду i вiзьму!
Iдуть обидва в глибину. Ольшанський весь час озирається на Меланку.
VI
З-за брами входить Iван Свiчка, молодий, вродливий майстер, i зараз же поривається до Меланки. Цеховики оточують його.
В с i
Здоров був. Свiчко! Га, нарештi ти!
Де ти подiвсь? Тут скоїлось таке,
Що дихати нема куди цехам!
С в i ч к а
Добривечiр, товаришi! Здоровi!
Що тут таке, Меласю?
М е л а н к а
О мiй любий!
Яка ж я рада бачити тебе.
Рух у юрбi. Гомiн.
П р i с я
Поїхали до замку!
2 д i в ч и н а
Як той пан
Дивився на Меласю пильно.
П р i с я
Справдi!
Все озиравсь, аж поки зник з очей.
С в i ч к а
Який то пан?
М е л а н к а
Багато їх було.
Верталися юрбою з полювання.
Поїхали до замку...
К о л я н д р а
Ну, тепер
На цiлу нiч пiде бенкетування!
Засвiтиться весь замок од вогнiв,
I до зорi дрижатиме гора
Вiд сурм гучних та вiд пiсень рицарських.
К а п у с т а
Та гавкання собачого...
С в i ч к а
I ось,
В той самий час, коли там на горi
Пани вельможнi гучно бенкетують
При громi сурм та полум'ї свiчок,-
Ми в темрявi примушенi томитись
Без свiтла, в темних хатах, як кроти...
Ч i п
Якби ще так! А то ж працюй на нього,
Коли вiн там гуляє на горi!
Ти чув, яку сьогоднi воєвода
На всi цехи роботу урядив?
До покрови зроби i те, i те,
I кожухи, i чоботи, i свити;
Сокири, бочки, дiжки, казани!
А свiтла, як i перше, не дає!
Коли ж тодi робити, будь вiн проклятi
Та доки ж це терпiти!
К о л я н д р а
Та хоч би
Насправдi був такий закон про свiтло!
А то ж свавiлля, примха воєводи,
Щоб грошi брать.
П е р е д е р i й
Дванадцять вже рокiв,
Як грамоту прислав великий князь,
Де скасував безглузду заборону.
I свiтло дав палити вiльно всiм.
А де вона, та грамота? Її
Безсоромно загарбав воєвода
I сiм рокiв тримає пiд замком
Всi нашi привiлеї, надання
I вiльностi всiх київських мiщан.
С в i ч к а
I сiм рокiв безмовне наше мiсто,
I темно скрiзь, i сiм рокiв нема
Нi гулянок, нi зборiв цехових...
I сiм рокiв не чути вечорниць.
I сiм рокiв не смiють навiть цехи
Своїх свiчок врочистих засвiтить!
П е р е д е р i й
Тодi, менi здається, що зi мною
Ослiпло цiле мiсто, i нехай
Лиш каганцi засяють по хатах -
То i мої прозрiють бiднi очi,
Що я колись без свiтла попсував.
К а п у с т а
Та ще якi були чудовi очi...
А майстер же який славетний був.
По всiй землi - i в Краковi i в Львовi
Твої оздоби знали золотi...
П е р е д е р i й
Всю душу я вкладав в свої оздоби,
До присмерку, до темряви сидiв
I зiр псував над дрiбною рiзьбою...
Якi мережки з золота кував! I так ослiп...
С в i ч к а
Ослiп чудовий майстер,
Що свiчки був не властен засвiтить!
I доки ж це терпiти! О, якби
Цю грамоту князiвськую добути
Iз замку воєводи. Всi б тодi
I каганцi i свiчi запалили
По цiлому Подолью!
Та невже ж
Не доб'ємось ми наших прав законних?
Та що законних! Людських наших прав!
Нi! Годi вже! Життя не пошкодую,
А привiлеї нашi поверну!
А не вiддасть добром, то вiзьмем силою.
Об заграву шляхетного їх замку
Тодi засвiтим нашi каганцi!
Ч i п
Це справжнє слово. Це по-кожум'яцьки!
Я сам ладен хоч зараз засвiтить.
К о л я н д р а
Кому ж i засвiтити, як не Свiчцi,
На те ж i Свiчка вiн!
С в i ч к а
I я це доведу.
Хоч головою ляжу, а знайду!
М е л а н к а
О, не буди страшних примар, мiй любий!
Навiщо нам те свiтло, що вночi
Свiтитиме на горе та на згубу,
Пiд дзвiн сполоху й брязкання мечiв?
Тодi нам свiтло любе, як воно
Своє промiння ллє в затишнiй хатi,
Коли сiм'я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати...
Благословенне свiтло, що верстат
Працiвника привiтно осяває...
I прокляте те свiтло, як горять
Всi вулицi од краю i до краю!
С в i ч к а
Амiнь, Меласю,- тiльки що ж робить,
Коли добром нiхто не дасть нам свiтла
Його здобути треба - не молить,
Бо без борнi нiкчемнi всi молитви.
I свiчки мирної не варта та країна,
Що в боротьбi її не засвiтила.
Ч i п
Святi слова!
П е р е д е р i й
Амiнь.
К а п у с т а
На вiки вiчнi.
Нехай живе громада славна наша,
Нехай цвiтуть Подолье i Гора.
С в i ч к а
I вiльностi всi нашi. I нехай
Не думає литовський воєвода
Зробити з нас челядникiв своїх!
Ч i п
Не буде так! До вiйта всi!
В с i
До ради!
Не будемо робити на панiв!
Хай грамоти поверне й привiлеї,
Хай свiтло дасть! До вiйта!