Чтение онлайн

Г i л ь д а

Тихше. Постривай.

Хтось плаче тут... чи жiнка... чи дитина.

Здається, тут... Дай свiтло - посвiти.

(Схиляється над Меланкою).

Якась нещасна...

(Доторкується до її плеча).

Слухай-но. Хто ти?

Чого ти тут, сердешна, притулилась?

Меланка опам'яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не пiдводячись, проте, з мiсця.

М е л а н к а

О, не жени... О, не жени, благаю.

Мене весь час тут мучили... кляли,

Знесилена, здрiмалась я... на мить,

Бо згаснула... бо згаснула надiя...

Гiл ьд а

О дiвчина нещасна!

К о з е к а

Це ж вона!

Це ж Свiччина Меланка!

Меланка отямилася, зривається на ноги.

М е л а н к а

Боже ж мiй!

В тебе є свiтло! Дай менi, благаю,

О, засвiти, благаю, мiй лiхтар!

Мерщiй, мерщiй! Ти ж бачиш, ось наказ:

Коли я свiчку в Поруб донесу,

Тодi його я визволю од смертi...

Вiн був погас. Але воскресла знов,

Воскресла знов тепер моя надiя.

Г i л ь д а

(що прочитала тим часом наказ).

Бiдняточко! Дитинко ж моя люба!

Яку ж ти муку мусила знести.

(Бере в неї лiхтар i запалює з свого).

Ну, то неси ж, неси мерщiй свiй огник

I цей наказ, щоб визволить його.

Неси мерщiй!

(Цiлує її).

Нi, нi! Я так не можу,

Тебе не можу так я залишить.

Тебе ще скривдять... Разом всi пiдем,

Щоб не було якого ошуканства.

М е л а н к а

(бере наказ i лiхтар).

О дякую, о дякую тобi.

Г i л ь д а

Ходiм мерщiй!

К о з е к а

(втручається).

Ба нi. Цього не можна.

Г i л ь д а

Як смiєш ти!

К о з е к а

Тебе повинен я

До кляштора негайно одвести

I схибити нi кроку не дозволю.

Г i л ь д а

Та це ж недовго.

К о з е к а

Навiть i на мить.

Г i л ь д а

Її ж там скривдять!

К о з е к а

Не моє то дiло.

Не гайся, бо насильно вiдведу.

Г i л ь д а

I справдi... раз у раз я забуваю,

Що я сама не бiльше - як раба...

Ну, то iди ж - прощай, моя сердешна.

(Знову цiлує Мелаику).

Нехай тебе хтось дужчий захистить.

М е л а н ка

Намучена i скривджена од всiх -

Повiк твоєї ласки не забуду.

Виходить лiворуч.

Г i л ь д а

I знову вiн... Яка химерна доля

З цим зброярем мiй шлях переплела...

Ну, що ж... Веди... без щастя, без любовi

До кляштора нарештi я дiйшла...

Любов? Її згасила... бо не смiю

Своїм огнем ту свiчку запалить,

Що iншою любовiю горить...

I в кляшторi замкну мою надiю...

Виходять всi троє праворуч.

VIII

Через якусь хвилину з лiвого боку вбiгає сполохана Меланка.

М е л а н к а

Куди ж тепер... Там вiн. Там вiн, цей князь.

Сюди iде... вiн кинувся за мною.

О, краще смерть, нiж стрiнутися з ним!..

Куди ж сховатись?..

Бiжить до церкви й притуляється грудьми до дверей, ховаючи лiхтар i своє обличчя.

Тут... отут в кутку...

О, заступи мене, святая дiво!

В ту ж мигь вбiгає Ольшанський.

О л ь ш а н с ь к и й

Сюди вогню! Свiтiть в усi кутки!

Увiходить цiла процесiя: четверо жовнiрiв iз смолоскипами, Козелiус iз пергаментом у руцi, двоє катiв в червоному вбраннi, з мотузками, молотками та якимись клiщами.

О л ь ш а н с ь к и й

(вихоплює смолоскип у жовнiра i починає оглядати всi кутки).

А, ось де ти, голубко, притаїлась!

(Повертає смолоскип жовнiровi i пiдходить до Меланки).

Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,

Чого злякалась, пташко полохлива?

Тобi я зла не мислю... лиш мене

Послухай ти...

(Бере її руку).

Навiщо тут вночi

Блукаєш ти, дитино нерозумна?

Ходiм в мої палати, я тебе

Зогрiю, заспокою.

М е л а н к а

Одiйди!

Не смiєш ти затримувать мене!

В мене наказ i пропуск воєводи!

(Виривається),

Вiн наказав, щоб Свiчку зараз...

(Бачить катiв i кричить вражена).

А!

(Бiжить на вулицю i зараз же вертається до Ольшанського, вже сама хапаючи його за руку).

Хто це такi! Куди ти з ними йшов?

Не смiєш ти! Нi! нi! Скажи, що нi!

В мене ж наказ - помилування Свiчцi -

I цей вогонь, дивись, я донесла.

Чого ж мовчиш? Чого мовчиш!

О л ь ш а н с ь к и й

Сама,

Сама мене ти слухать не хотiла...

Спiзнилась ти з помилуванням!

М е л а н к а

Нi!

О л ь ш а н с ь к и й

I Свiчку я скарати зараз мушу.

М е л а н к а

Неправда це! Брехня! Не властен ти

Накази воєводинi ламать.

Злочинство це. Я зараз побiжу

До замку знов. Я зараз.

О л ь ш а н с ь к и й

(до жовнiрiв).

Гей! Рушай!

Негайно все до страти наготовить.

Жовнiри, кати й Козелiус рушають лiворуч.

М е л а н к а

(ставить лiхтар i в розпачi бiжить за ними).

Стривайте! Стiйте! Помилився князь...

(Кидається до Ольшанського).

О, не жартуй так люто - накажи,

Щоб зараз же... ти ж бачиш... ось наказ.

О л ь ш а н с ь к и й

Рушай вперед! Я зараз сам прийду.

Процесiя виходить лiворуч.

М е л а н к а

Ходiм мерщiй, ти ж бачиш, ось наказ...

I свiчка ось... ти, може, не читав...

Тепер ти бачиш... Випусти ж, благаю,