Свіччине весілля
Шрифт:
(тихо).
Нiхто не спать!
Чекати гасла!
Ч i п
А гаслом буде "Свiччине весiлля".
Дозiр пiдiйшов.
О с м н и к
Гей, хто тут є! Всi зараз по хатах!
П р i с я
(вiдтягає Чопа).
Василечку, Василечку, тiкай,
Тебе ж побачать.
Ч i п
От лиха година!
Попався дiвцi в лапи.
О с м н и к
Розходись! Бо зараз всiх в хурдигу заберу.
В с i
(один одному тихо).
За Свiч-чи-не ве-сiл-ля...
О с м н и к
Розходься!
Юрба зникає в темрявi. Жовнiри проходять далi.
II
Пусто. Темно. Вiтер з завиванням проноситься по вузьких вулицях. Чути кiлька тихих далеких ударiв дзвона. З лiвого боку увiходять Ольшанський i Козелiус.
О л ь ш а н с ь к и й
Та це ж безумство! Свiчку вiдпустить,
Бунтiвника одвертого, що завтра ж
На замок цiле мiсто поведе!
То де ж вона? Її ти бачив?
К о з е л i у с
Нi.
Я стежкою коротшою побiг,
Аби тебе остерегти, мiй княже,
Вона ж пiшла десь - певно, тим шляхом
I, мабуть, тут повинна десь пройти.
О л ь ш а н с ь к и й
Вона одна?
К о з е л i ус
Одна. Дивись, якраз
Сама летить в твої голубка руки.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так. її вiзьму я... тiльки як?
Не хочу гвалтом я її здобути...
К о з е л i у с
Ти можеш так зробити, щоб вона
Сама тобi любов'ю заплатила.
Адже ж указ пiдписано - ось вiн,
I Свiчку маєш право ти скарати.
Вiзьми катiв - i як вона прийде,
Примусь її, сама щоб вибирала:
Любов - чи смерть.
О л ь ш а н с ь к и й
Диявол!
К о з е л i у с
Твiй слуга.
Лиш не забудь мене в своїх молитвах,
О л ь ш а н с ь к и й
Гаразд - ходiм. Якщо її вiзьму,
Тебе всього я золотом засиплю,
О дiвчино чудова, не кляни,
Що мушу злом тебе я добувати...
Коли ж нема такої в свiтi плати,
Щоб я не дав за тебе сатанi.
Виходять.
III
З лiвого боку входять двоє пiдпилих ченцiв у скуфейках - Симеон та Фока.
Фока
Ну й крутить же - бодай його крутило!
Чи довго ж ти водитимеш мене?
С и м е о н
Ой, у полi метелиця,
Чому монах не жениться?
Нащо менi женитися,
Буду i так живитися...
Ф о к а
Та де ж вона, блудниця та, живе?
С и м е о н
Та я ж казав, отутечки за рогом.
Ф о к а
Та брешеш ти, ми двадцять тих рогiв
Проходили, а жодної немає.
С и м е о н
О маловiрний! Я ж у неї був
I в сiцевих многажди обретахся.
Яка ж смачна! А губи, яко мед!
А пишна та гаряча, як пампушка.
Коли б її ти прелестi узрєл,
То духом би i плотiю воспрянул.
Ф о к а
Та де ж вона, прелесниця сiя?
С и м е о н
Отутечки - тепер вже недалеко.
В завулку, де шинок, за кушнiром.
Не в кушнiра, а проти - у дворi.
Отут i єсть Капернаум сей злачний,
Iде же аз многажди согрєших.
Ф о к а
Ну, то ходiм, бодай тебе крутило,
В Капернаум, до того кушнiра.
С и м е о н
Не в кушнiра, кажу тобi, а проти.
Ф о к а
Чи в кушнiра, чи проти - все їдно,
Аби пустила пiд рядно.
Виходять хитаючись праворуч.
IV
З глибини виходить Меланка зi свiчкою в лiхтарi, яку вона захищає киреєю. Кирея й чудове вбрання заляпанi болотом, подертi, руки подряпанi в кров. Але свiчка горить.
М е л а н к а
Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько.
О, тiльки б сили стало донести...
О, тiльки б тут не впасти на дорозi,
Як падала на тiй слизькiй горi...
Не чую нiг... Лице горить од вiтру,
Тремтять колiна... руки всi в кровi
I змерзли... i не держать лiхтаря...
О боже ж мiй, знов хвища налетiла,
Згасає вогник... гасне вогник мiй...
I захисту... i захисту немає...
(Майже падає на церковнi сходи лiворуч, прикриваюча всiм тiлом лiхтар).
О, не гаси, о, не гаси, благаю,
О вiтре любий, мого лiхтаря!
Ти ж вiльний... цiлий свiт перед тобою,
Лети мерщiй на поле, до Днiпра.
Мене ж не муч, нещасну, - пожалiй
Хоч ти мене, о вiтре, вiтре мiй!
(Плаче. Пiдводиться хитаючись i робить кiлька крокiв).
Здається, тихше... змилосердивсь... зник...
О, тiльки б тут нiхто не зачепив...
О боже... хтось iде.
Тiкає. З лiвого боку виходить новий дозiр iз смолоскипами i осмником на чолi.
Жовнiри заступають їй дорогу.
О с м н и к
Стiй! Хто iде?
Ще з лiхтарем? Куди це ти iдеш?
Не знаєш, що ходить тепер не вiльно?
Берiть її!
М е л а н к а
Нi, нi! Що кажеш ти?
Мене не можна затримать - не можна,
В мене наказ од пана воєводи,
I цей лiхтар - ти бачиш - я його
До Порубу повинна донести -
До Порубу, щоб визволить людину -
Його ж скарають - чуєш ти?
– i я
Тут гаяти не можу i хвилини.
Ось цей наказ.
О с м н и к
Немає нам часу.
Ходiм до замку - писар розбере.
М е л а н к а
Ти збожеволiв! Я... до замку знов?
По тiй горi! Нi, нi, смiєшся ти.
Тобi ж кажу, не маю я хвилини,
Його скарають.
О с м н и к
Заберiть її!
Жовнiри беруть Меланку за плечi, вона виривається.
М е л а н к а
О, змилуйся! Якби ти тiльки знав,
Де я була. Яку терпiла муку...
Коли з гори несла оцей лiхтар,