Свіччине весілля
Шрифт:
(в розпачi).
Перець!
Регiт.
Знов перець, та iще якийсь червоний!
(Чхає, накочується на купця).
Та як ти смiв... апчхи! Та як ти смiв!
К у п е ц ь
Та це ж iндiйський перець, що його
I королi не всi ще куштували!
К е з г а й л о
Та я тебе!
К у п е ц ь
Панове!
В о є в о д а
Зараз геть!
К у п е ц ь
Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери!
Я маю дар! Я маю викуп! Ва!
Я зараз приведу вам трьох невiльниць,
Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат,
Яких немає навiть у султана.
А як танцюють. А якi цнотливi.
Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!
Як мiсяць на чотирнадцятий день!
В о є в о д а
Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.
Р и ц а р i
Це iнша рiч.
В о є в о д а
Та тiльки стережись
Яких мармиз пекельних привести.
К у п е ц ь
Як золото! Рахат-лукум! Халва!
Я за хвилину приведу їх. Ва!
Виходить.
В о є в о д а
То вип'ємо, панове, за красунь,
Що нам щаслива доля посилає,
Якби ще баб нам здихатись своїх -
Утнули би рицарську ми розвагу.
III
Увiходить Козелiус.
В о є в о д а
А, писарю! Ну що - яка погода?
К о з е л i у с
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотiв ти з князем допитать.
В о є в о д а
Гаразд - веди. У нас якраз є час
Мiж кубками - до тої насолоди,
Що нам купець вiрменський обiцяв.
Козелiус вiдчиняє дверi - вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.
В о є в о д а
Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе
Сьогоднiшняя буря не задула?
С в i ч к а
Немає в свiтi бурi, щоб огонь
Могла задути вiчний та правдивий.
Задути можна свiчку, загасить
Пожежу навiть можна, навiть всi
Жаринки найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
В о є в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти
Забув одне - не вiльно людям всiм
Святий огонь даремно викликать.
I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку
На заказний той кремiнь пiднесе.
(Пiдводиться).
Тут я один i князь i воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотiв роздуть його в пожежу
I мiсто все повстанням сколотить.
С в i ч к а
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято -
Не кулаком, а правдою хотiв
Я перше наше право довести.
В о є в о д а
Не правдою почав ти, а злодiйством,
Не смiєш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавiльниковi й татю за крадiж?
К о з е л i у с
(перегортає папери).
Єдина кара "хоч i вперше вкрав,
Але понад полтину - то повiсить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий i далi...
(Гортає далi).
А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку
На владу предержащу пiднесе
I заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) - збiрник феодаль- ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о є в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара є - в Саксонi - Singularis 2 -
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свiчка мимоволi вiдхитнувся.
В о є в о д а
Ага, не до вподоби - затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся - злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже її -
Нi тих очей, як зорi, променистих,
Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,
I навiть слiз її ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в i ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о є в о д а
Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу промiняв?
Нащо вона - та грамота тобi?
Верни її - i завтра ж будеш вiльний.
С в i ч к а
I справi край? Звiльниш мене, та й квит?
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В моїй душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князiвська,
Як раптом свiт засяє по хатах,
I зникнуть всi притуги i насильства,
I радiсне народиться життя.
I ось коли, коли б вона менi
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобi її шпурнув,
Ще й плюнув би на привiлей брехливий
I викупу за нього не схотiв!
Та не менi - а цiлому народу
Належить ця примара золота,
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням i потом заплатив.
То не тобi ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обiцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о є в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,