Чтение онлайн

Янгольський хлібе, хлібе небесний, чудо чудесне! Моя душа взивала до Тебе, о, Боже; Боже, мій голос почуй! Налаштуй Свої вуха на благання мої. Не відвертайся від мене, о, Господи! Не відвертайся. Бо Ти — мій Володар, Ти — мій Господар, мій Бог, а я — Твій покірний слуга. Одне лиш важить в очах Твоїх — доброчесність. І байдуже Тобі, чи прекрасні слуги Твої, чи огидні. Тобі важливе лише серце; в Тобі все зцілюється, в Тобі я пізнаю спокій.

Боже, як мені самотньо. Молюся, щоб це невдовзі скінчилося — цей біль життя. їм не зрозуміти, чому мені, такому обдарованому, так болісно жити. Але Ти — розумієш, і Твоя утіха — це єдине, що тримає мене. Що б Ти від мене не вимагав, мій Господи, все Ти від мене отримаєш, бо я Тебе люблю. І якщо я наважуюсь що-небудь у Тебе просити, то це — назавжди забути всіх інших у Тобі…

— Ти увесь час мовчиш, мамо, — сказав Дейн. — Про що ти думаєш? Про Дрогеду?

— Ні, — сонно відповіла Меґі. — Я думаю про те, що старію. Сьогодні вранці я виявила у себе кілька сивих волосин, а мої кістки ниють.

— Ти ніколи не постарієш, мамо, — заспокоїв він її.

— Хотілося б, щоб було так, мій любий, але, на жаль, так не буває. Я відчуваю потребу бувати в гарячій воді біля свердловини, а це вірна ознака старості.

Вони лежали під теплим зимовим небом на розстелених на траві біля свердловини рушниках. На дальньому краю великого ставка булькала, сичала й бризкала кипляча вода, а над нею плив і розчинявся у повітрі сморід сірки. То була одна з великих зимових розваг — поплавати у ставку на свердловині. «Як добре, що тут можна змити з себе всі болі та болячки підступно підповзаючої старості», — подумала Меґі й перевернулася горілиць так, що її голова опинилася в тіні колоди, на якій колись давно вони сиділи з отцем Ральфом. Дуже-дуже давно, бо вона навіть приблизно не могла відтворити у пам’яті те відчуття, яке з’явилося у неї, коли Ральф поцілував її.

Почувши, як Дейн піднявся, вона розплющила очі. Він завжди був її малюком, її гарненьким маленьким хлопчиком; і хоча Меґі з материнською гордістю спостерігала, як він зростав і мужнів, вона безперервно накладала на його дедалі доросліше обличчя образ маленького усміхненого дитинчати. Раніше до неї якось не доходило, що насправді Дейн вже давно не дитина у всьому.

Момент прозріння і розуміння настав миттєво, коли вона побачила його фігуру в коротеньких плавках — чіткий силует на тлі чистого неба.

О, Боже, все скінчилося! Скінчилося дитинство, скінчилася юність. Дейн — мужчина. Гордість, образа, суто жіноче замилування, моторошне передчуття якоїсь неминучої трагедії, захват, печаль — все це та інші почуття змішалися в душі Меґі, поки вона дивилася на сина. Лячно сотворити чоловіка, а ще більш лячно сотворити саме такого чоловіка. Такого навдивовижу мужнього і прекрасного чоловіка.

Ральф де Брикасар і трохи від неї самої. Як тут не розчулитися, коли бачиш надзвичайно молоде тіло чоловіка, який з’єднався колись із нею в коханні? Меґі сором’язливо заплющила очі, не бажаючи думати про свого сина як про мужчину. Може, він теж останнім часом бачить у ній жінку, чи вона й досі для нього є прекрасна й загадкова мама? Чорт його забери! Чорт забери! Як він посмів стати дорослим?

— А ти знаєш що-небудь про жінок, Дейне? — раптом спитала вона, знову розплющуючи очі.

— На прикладі пташок та бджіл, чи як? — усміхнувся він.

— З такою сестрою, як Джастина, ти це знаєш, я не сумніваюся. Коли вона виявила, що міститься між обкладинками підручника з фізіології, то розбазікала про це всім, кого бачила. Ні, я ось що мала на увазі: тобі ще не доводилося втілювати на практиці медичні трактати Джастини?

Дейн швидко похитав головою — мовляв, не доводилося, ковзнув на траву побіля матері й поглянув їй у вічі.

— Дивно, що ти про це питаєш, мамо. Мені давно хотілося про це з тобою поговорити, але я не знав, як почати.

— Тобі лише вісімнадцять, любий мій. Чи не зарано думати про те, як втілити теорію у практику? — Лише вісімнадцять. Всього-на-всього. Але ж він уже мужчина, чи не так?

— Ось саме про це я й хотів із тобою поговорити. Про те, щоб не втілювати це у практику.

Який холодний вітер дме з Великого Водорозділу! Дивно, як вона раніш цього не помічала. Де ж її халат?

— Не втілювати це у практику, — глухо повторила вона, і це було не запитання.

— Так, саме так. Я цього не хочу, взагалі не хочу. Не те, щоб я не думав про це чи мені не бажалося мати дружину й дітей. Думав і бажалося. Але я не можу. Бо в моїй душі недостатньо місця, щоби любити і їх, і Бога. Я вже давно це знав. І не пам’ятаю, відколи саме я це знав, і чим старшим стаю, тим сильнішою є моя любов до Бога. То є велика таємниця — любити Бога.

Меґі лежала, вдивляючись у спокійні й відчужені блакитні очі сина. Ральфові очі, такі самі, як у нього. Але в цих очах палало щось не притаманне Ральфу. Чи мав він оцей вогонь в очах у вісімнадцять років? Мав чи не мав? Може, це відчувається саме у вісімнадцятирічному віці? На той час, коли вона ввійшла в життя Ральфа, йому додалося до вісімнадцяти ще десять років. Однак її син був містиком — вона завжди це знала. Меґі сумнівалася, що на якійсь стадії життя Ральф виявляв містичні нахили. Вона прокашлялася і щільніше загорнула у халат своє самотнє тіло.

— Тому я питав себе, — продовжив Ральф, — що я можу зробити, щоб продемонструвати, як сильно Його люблю? Я довго не бажав давати відповіді на це запитання, не бажав її бачити. Бо теж хотів жити як мужчина, дуже хотів. Однак я знав, що жертва має бути, знав… Тому є лише одне, чим я можу пожертвувати заради Нього, щоб показати, що в моїй душі немає нікого, хто займав би важливіше місце, аніж Він. Я мушу відмовитися від єдиного, хто може стати його суперником, — ось та пожертва, якої Він вимагає від мене. Я — Його слуга, і Він не мусить мати суперників. Мені довелося вибирати. Або всі радощі, якими Він дозволить мені насолоджуватися, — або оте, з чого ми почали нашу розмову. — Дейн зітхнув і висмикнув буру дрогедську травинку. — Я мушу показати Йому, що розумію, навіщо Він дав мені так багато, коли я народився. Мушу продемонструвати Йому, наскільки важливим є моє життя як чоловіка.

— Ти цього не зробиш, я не дозволю тобі! — скрикнула Меґі й потягнулася, щоб вхопити його за руку.

Яка ж вона ніжна й гладенька, його шкіра, яка сила відчувається під нею — зовсім, як у Ральфа. Зовсім, як Ральф! Вважає, що не має права дозволити якійсь гарненькій дівчині покласти руку на його красиве тіло?

— Я збираюся стати священиком, — заявив Дейн. — Я хочу усього себе віддати служінню Богу, і як Його священик офірувати Йому все, що я маю, і все, ким я є. Бідність, цнотливість і послух. Від Своїх слуг Він вимагає не менше, аніж усе. Це буде нелегко, але я це зроблю.

Ой, який вираз з’явився в її очах! Наче він убив її, повергнув у пилюку під своїми ногами. Не думав він, що завдасть стільки болю! Навпаки, йому здавалося, що мати з гордістю за нього і радістю подарує сина Богу. Вони сказали йому, що вона відчує піднесення й захват і підтримає його рішення. Натомість мати витріщалася на нього так, немов перспектива його священицького сану була для неї смертним вироком.

— Я тільки священиком хотів бути, і більше ніким, — розпачливо мовив він, побачивши оті охоплені смертною тугою очі. — Як же ти цього не розумієш, мамо? Ніколи і ніким не хотів я бути — тільки священиком! І я не зможу бути ніким іншим — лише священиком!