Чтение онлайн

Маєр задоволено опустився на сидіння.

— Юрген, ти мусиш знову поїхати в палац, допоможеш занести цю знахідку в мою опочивальню.

У Зоряній стояли напівсутінки, Маєр наказав поставити мішок поблизу письмового стола, подякував Францу. Той козирнув і вийшов.

— Я теж можу йти? — запитав Юрко.

— Так, ти вільний!

Юрко відступив до дверей і вклонився Маєрові.

— Спасибі вам гер Маєр, за наших біженців! Вони цілком лояльні люди. Коли я вас сховав у льосі від бандитів, наша біженка допомогла мені поставити на ляду важку бочку з капустою. Вона дуже хотіла врятувати вас, гер Маєр, і коменданта Штарка.

— Ідея! — вигукнув Маєр. — Я видам їй за це посвідчення, а також твоїй матері, що вони врятували німецьких офіцерів від бандитів.

Він хутко сів за стіл, дістав із сейфа бланки, заповнив їх, запитав у Юрка:

— Як прізвище вашої біженки?

— Павлюк Галина Денисівна.

— А як ім'я твоєї матері?

— Марія, гер Маєр.

— Чудово! Одержуй посвідчення! І можеш бути спокійний!

Гестапівець дістав із сейфа ще два бланки, подав їх Юркові:

— Це дозвіл на отримання пайка. Ці бланки здаси коменданту Штарку. Кожен місяць ваша біженка отримуватиме кілограм масла.

Юрко ледве не бігом подався до діда Захарка. У кімнаті побачив Лесю, Галину Іванівну, Женька.

— Ура! Маєр наказав відпустити всіх біженців, — радісно вигукнув. — Можна повертатися додому!

Юрко з Лесею зайшли на Славкове подвір'я. Двері в сіни були відчинені. Юрко заглянув у хату. Славко у великих білих ночвах мив дрібну картоплю і складав її у пузатий, закіптюжений чавунець. На лаві стояли невеличкі жорна, поряд з ними миска з теплим, тільки що намолотим борошном. У печі догоряли дрова, і скупе полум'я ледве жевріло між чугунцями та горщиками. Славко побачив Юрка та Лесю, витер рукою спітніле чоло, ніяково посміхнувся:

— Заходьте і трохи почекайте. Зараз дотоплю піч. Мати пішла на роботу, я сам на господарстві. Учора млин купили, — хлопець кивнув на жорна, — тепер сам мірошникую. За годину — три кілограми борошна. Зараз ще поставлю картоплі поросяті і буду вільний.

— Я вам риби приніс. Сьогодні повні ятери набилися. — Юрко поклав на лаву торбинку.

— Спасибі, на вечір кашу зварю і насмажу. І нашого постояльця пригощу. Він любить рибу.

— Хіба приїхав?

— Сьогодні вранці.

Святий сидів у світлиці в чорній просторій рясі. Перед ним лежала розкрита грубезна біблія. На шовковій темно-червоній скатертині блискотів великий мідний хрест. На блюдечку біліли дві проскурки, у кутку перед іконами тьмяно горіла лампадка, ледь освітлюючи таємничі лики святих. У хаті пахло оливою.

Славко схопив відро, на ходу гукнув:

— Я зараз, принесу води.

Цю ж мить Юрко нахилився до Лесі, прошепотів:

— Ти побудь із Славком, подивися на книжки, а мені треба поговорити з батюшкою. Розумієш?

Дівчина кивнула головою.

Юрко пішов у світлицю до Святого.

Святий відсунув папери, сказав похмуро:

— Довелося терміново їхати до хірурга чистити рану. Нема гірше, як немощі людину обсядуть. Як там у Києві?

— Бачив Клару. У них все гаразд. Просила передати, що арештували родину Патлаха.

Святий важко зітхнув:

— Погана новина. Ми з Патлахом всю громадянську пройшли і разом лишилися в підпіллі. Затягують фашисти зашморг. Що ще?

— Проти лейтенанта Вершини готується провокація. Гестапівці хочуть розпустити чутку, що його дочка Люся видала підпільниць на аеродромі.

— Знову ту ж пісню думають заспівати. Далі?

— Ніби все, Павле Павловичу, — й тут же спохватився: — Ні, ще не все. У мене є знайома дівчина в Києві. Катя. Так у них родичка ховається з дітьми, бо її чоловіка арештували. І видав його немовби якийсь Рудий.

— Рудий? — здивовано запитав Павло Павлович і звів докупи густі брови.

— Той, що в нашому загоні діє, — пояснив хлопець. — Тітка Марина казала, що він з Васильківських Дач.

— Стій! Яка тітка Марина? — стривожено запитав Святий.

— Родичка Каті. Я ж вам говорив.

— Як її прізвище?

— Не знаю.

— Марина, — в задумі мовив Святий. — А де вона живе в Києві, на якій вулиці?

— На Кузнецькій, біля вокзалу.

— На Кузнецькій? — перепитав Павло Павлович. — І гестапо забрало її чоловіка? От лихо! Пропали хлопці!

— Які хлопці? — стривожився Юрко.

— Наші, — забідкався Святий. — Позавчора по цій адресі пішли три наших зв'язкових. А явка, виходить, викрита. На них там гестапівці чекають.

Святий встав із-за столу, зашкутильгав по світлиці, метляючи полами довгої ряси. Затим зупинився навпроти Юрка, безпомічно розвів руками:

— І нічим їм не допоможеш. Нічим. Схопили їх уже, мабуть, гестапівці й катують. У тебе все? — Святий важко сів на стілець, простягнувши поперед себе забинтовану ногу.

— Майже все, — відповів Юрко, — якщо не говорити про те, що мене недавно хотіли втопити. Добре, що Леся врятувала.

— Хто? Поліцай?

Хлопець розповів про несподівану пригоду на березі річки. Святий зупинив його порухом руки:

— Зачекай. Петро Солодовник, це той, що його батько до війни садівником працював і їхній дім стоїть над Прип'яттю?

— Він. І хлопців підмовив, щоб зі мною розквиталися.

— Дурень! — гнівно мовив Святий. — Це через нього мусив я до хірурга їхати. Зустріло мене п'яне на вулиці, назвало «довгогривим жеребцем» і так штовхнуло, що я опинився в канаві, забив поранену ногу. Тому й рана відкрилася.

Він хвилю помовчав, щось обдумуючи, потім порадив Юрку:

— Ти ось що, не ходи вранці трусити ятери і взагалі сам на берег не потикайся, бо знову можуть підстерегти. Днів п'ять побережися, а там ми вивеземо їх із села. Скільки лиха через це може трапитись! Жаль, як зв'язкові нарвуться на засаду. І Чечеля жаль.

— Якого Чечеля?

— Господар явки, мій товариш, разом починали працювати в міліції. Дуже гарна й порядна людина, чудовий товариш. Дружина в нього хвора. Пропонували їхати в тил — відмовився, лишився в підпіллі.

— Я залишив Каті продукти і гроші, — повідомив Юрко, — там і родині підпільника вистачить.

— Ти, Юрку, — попросив Святий, — піди зараз до шевця Семена Яхна і попроси, хай він хутчій прийде до мене. Скажеш — дуже важлива справа.

Юрко вийшов із світлиці, сказав Лесі, яка розмовляла з Славком:

— Ходімо, нам треба ще до Яхна зайти, забрати полагоджені черевики.

По дорозі до шевця Леся поцікавилась:

— Що трапилося, Юрко? Чого ти такий схвильований? Юрко розповів про провалену явку, про зв'язкових, які пішли в Київ, і додав засмучено: