Чтение онлайн

— Я буду все робити, що скажете, — зрадів Незнайко.

— Усі інші доручення виконуватимеш під наглядом Друга. На нього можеш покластися більше, ніж на самого себе.

Пес вильнув лускатим хвостом і сказав:

— Мій обов’язок — допомагати в усьому членам екіпажу, дбати про їхню безпеку і сприяти успіхові експедиції. — Помовчавши якусь мить, він додав: — Але Незнайко не підготовлений до експедиції: у нього нема не тільки спеціальних, а й достатніх загальних

знань.

Незнайко почервонів. Якби ж то Капітан чи Граматик таке сказали, — то це б ще було не так образливо. А то якийсь там пес… Хоч, правда, Незнайко таки справді не може похвалитися своїми

знаннями.

— Ви думаєте, хлопці, що я не хочу вчитися, що мені приємно хапати трійки? Я хочу вчитися, хочу мати п’ятірки. Але тільки візьму книжку читати — аж ворона перед вікном на вишні сіла, під лапою тримає шматок булки. Дзьобне й оглянеться, дзьобне й оглянеться, чи хто не підкрадається до неї. А знизу інша ворона прямісінько на неї летить. Та з несподіванки підскочила, й булка впала на землю. Друга ворона підхопила той кусник і мерщій з ним на копицю сіна. А мені цікаво, чи й у тієї відберуть його… Або вчу вірші: “Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає…” — а тут нараз несамовите цвірінчання за вікном. Я до вікна: сусідський кіт повзе, черевом по землі суне, весь зіщулився, голову пригнув, а над ним горобці — і сяк, і так в’ються та лящать і мало не на нього падають. “Ага, — думаю, — ото щоб знав, як на дрібноту нападати!”

— Нестійка увага через брак наполегливості, — зробив висновок Друг.

— Тобто нема сили волі, — пояснив Капітан.

— Еге, усі кажуть: будь наполегливий, виробляй силу волі в собі. А як?

— Справді, це не просто, — поспівчував Незнайкові Граматик. — Он позавчора мама загадала мені відро скороспілих черешень нарвати. Виліз я на черешню, що вирву ягідку — то й у рот. Вони ж такі рожеві, та соковиті, та смачні! Е, бачу, не буде діла, так і до вечора відра не нарву. І я постановив собі: доки не обірву оцієї гілочки, жодної ягідки не з’їм. Потім цієї, цієї і так далі. Не зоглядівся, як і відро стало повне.

— Сила волі — це вміння наказувати собі, — додав Капітан. — Я, наприклад, коли треба виконати якесь нудне, нецікаве завдання, наказую собі: доки не зробиш усього або ось такої частини (тобі, Незнайку, поки що треба брати потроху), доти не смієш глянути у вікно, не маєш права навіть підійти до телевізора, не можеш підвестися з-за стола — сидиш і виконуєш. І коли починаєш вникати в завдання, воно поволі стає цікавим — уже й примушувати себе не треба: робота сама робиться.

— Я пробував — не стає цікавим, — поскаржився Незнайко. — От ще ботаніка, зоологія — цікаві. І то не все. А вже алгебра, граматика, особливо ці правила… Читаєш, читаєш, а воно ніяк у голову не лізе, таке марудне.

Це зачепило Граматика за живе. Отаке говорити пре правила з мови! І він не стерпів:

— Бо коли читаєш, треба вдумуватися в те, що читаєш. Аналізувати правило, а не дрімати над ним. Ось візьмемо правило “дев’ятки” — ти, до речі, його так і не знаєш…

— Воно дуже важке, — буркнув Незнайко.

— Важке, доки не розібратися в ньому. А розберешся — і нічого важкого нема: “У словах іншомовного походження буква и пишеться тільки в загальних назвах після дев’яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р, якщо далі йде будь-який приголосний, крім й. У всіх інших випадках у словах іншомовного походження пишеться буква і”. Насамперед треба виділити найосновніше, про що йдеться в правилі. Про що ж, Незнайку?

— Про букву і та про и.

— Не зовсім так. Насамперед треба усвідомити, що це правило стосується тільки слів іншомовного походження, тобто таких, як паралелепіпед, електрифікація, аероіонізатор, а не таких, як вишня, повітря, кисень, доріжка, які з давніх-давен існують у нашій мові. Тепер з’ясовуємо: що ж говориться про слова іншомовного походження?

— Що в них може писатися буква і та буква и.

— Правильно. Коли ж пишуться ці букви в словах іншомовного походження?

— Я не запам’ятав.

— Отже, вникаємо далі в правило. У ньому сказано: “Буква и пишеться тільки в загальних назвах”. Значить, власні назви, такі, як Аргентіна, Вашінгтон, Міссісіпі, Кіплінг, поки що відсуваємо вбік. Нас зараз цікавлять лише загальні назви: радист, радіація, вітамін… Чи завжди в загальних назвах іншомовного походження пишемо букву и?

— Ні, не завжди.

— А коли?

— Тільки після якихось букв.

— Скільки цих букв?

— Не пам’ятаю.

— Це правило через те й названо правилом “дев’ятки”, що в ньому йдеться про дев’ять букв. Щоб запам’ятати їх, вимовляємо ці букви вголос: д, т, з, с, ц — повітря проходить через стиснені зуби; ч, ш, ж, р — повітря треться об тверде піднебіння. Або ще краще — до кожної з них додаємо голосний звук і запам’ятовуємо їх у словах: де ти з’їси цю чашу жиру.

— Але, здається, й після цих дев’яти букв не завжди пишеться и? — підбадьорився Незнайко.

— Справді, — підтримав його Граматик, радий, що той почав думати. — Після цих дев’яти букв пишеться и тільки тоді, коли далі йде приголосний, крім й. Ось у слові радист пишемо и, бо далі йде приголосний с: дис. А в словах радіо, радій пишемо і, бо хоч д і належить до дев’ятки, але далі йде в одному слові голосний о, а в другому — й: діо, дій.

— Розумію, — піднявся духом Незнайко. — Букву и пишемо лише в загальних назвах і тільки після дев’яти букв, якщо далі йде приголосний, крім й. В усіх інших випадках пишемо і: перед голосними та й, після букв, які не входять у дев’ятку, на початку і в самому кінці слова, у власних назвах.

— Дуже добре, — не втримався Граматик, щоб не похвалити товариша. — Але не в усіх власних назвах пишемо і, є тринадцять винятків, у яких пишемо и.

— Чортова дюжина.

— Щоб запам’ятати цю чортову дюжину винятків, треба уявити собі земну кулю. Зараз і не видно її… Е, ні, Земля трохи-трохи світліша, ніж космічний простір… Так-от на двох протилежних полюсах — Арктика і Антарктида, два протилежні континенти — Америка і Африка. Це вже чотири, залишається ще дев’ять. Починаємо з півночі Європи — Балтика і тут же Рига; мандруємо на південь — Британія; перепливаємо через Ла-Манш — Париж, Рим; переправляємося через Середземне море — Єгипет, Палестина, Єрусалим, і вже зовсім далеко, аж біля Індії — Пакистан.