Троє на Місяці
Шрифт:
Ключ.Випиши підряд лише ті слова, у які на місці трьох крапок треба вставити м’який знак. З перших букв цих слів прочитаєш зашифровану інформацію.
VI. Невже аварія?
— Де? — кинувся до ілюмінатора Капітан, який щойно закінчив вводити попередні дані в електронно-обчислювальну машину.
Навіть Друг, що лежав у кутку за Капітаном на своїй поролоновій підстилці, звівся на всі шестеро лап і тицьнувся мордою в ілюмінатор.
— Он там попереду й праворуч, бачиш, велика синя пляма — це Чорне море. А біля неї менша — то Азовське.
— Бачу, — відповів Капітан.
— А тепер візьми ліворуч, туди, де темніє зелень, — це білоруські й смоленські ліси. Над ними хмарка така закручена й біла-біла в’ється… Це верхів’я Дніпра. Там зараз, мабуть, іде сильний дощ, через днів два-три ця вода добіжить до Келеберди… А тепер поведи очима правіше: перший голубий розлив — Київське море, другий — Канівське… Тут десь і Келеберда…
— Не видно, — з жалем промовив Капітан. — Сама тільки зелень…
— Знову потовщення, — вів далі Граматик, — це Кременчуцьке море… Закрут… ще одне море… — це Каховське…
Хлопці прикипіли очима до ледь помітної голубої стрічки попереду, яка, час від часу зблискуючи під променями сонця, то ширшала, то зовсім губилася серед зелених барв, і не могли надивитися на неї.
— Дніпро… — задумливо промовив Капітан. — Хто його так назвав? І що означає ця назва?
— Це, мабуть, не менша загадка, ніж кратер Лінней чи, скажімо, гори Дерфеля, — так само задумливо, в тон Капітанові, промовив Граматик. — Різні вчені по-різному пояснюють цю назву.
— Наука про походження слів називається етимологією, — спокійним тоном зауважив біонічний Друг.
— Мені здається, — пожвавішав Граматик, не відриваючи, проте, погляду від Землі, — що назву дали йому таки наші предки, слов’яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду — то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам’яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?
— Велика Ріка.
— Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає “Дунай-ріка”.
— А до чого тут Дунай? — здивувався Капітан. — Де Дунай, а де Дніпро…
— А пригадуєш, як у піснях співається: “Тихо, тихо Дунай воду несе”; “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю”; “Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає”; “Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай-воду”…
— Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.
— Або, пам’ятаєш, у “Слові про похід Ігорів” Ярославна крізь плач промовляє: “Полечу, — каже, — зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці…” Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш-таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…
Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.
— Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, — здивовано втупився в нього Капітан. — Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…
— Зараз зрозумієш, — зайорзав на місці Граматик. — У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, — Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: “Дънъпръ”. — Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по-іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ. Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у, а ъ — на місці звукосполучення ай. От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, — Граматик обвів олівцем “Дънъ”, — замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай.
— Д-у-н-ай… Дунай! — зчудовано вигукнув Капітан. — Отже, Дні — в слові Дніпро — це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні — теж означає Дунай?
— Виходить, так, — підтвердив Граматик.
— А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.
На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.
— Справді, чому? Важко сказати, — повів далі Граматик. — Алет може-таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у “Повісті временних літ” писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай.
— А що означає саме слово Дунай?
— Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун) — “вода” і нав — “пливуча”. Деякі народи — болгари, німці — так і називають цю річку: Дунав. Слово дон із значенням “вода” й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець), космонавт, навігація. Кілька річечок у нас називаються Навля…
— Отже, як я зрозумів, Дунай означає “пливуча вода”, тобто просто Ріка. А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов’яни? Чи хто інший?
— Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів’їв Дунаю.
— А — про і — стер у словах Дніпро і Дністер, що ці частини означають? — розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо-обчислювальній машині. — Це вже, мабуть, повністю паші, слов’янські назви?
Дніпро вився майже під самим кораблем. Дедалі чіткіше виділялася його блакитна стрічка з ширшими розплесками штучпих морів.
— Дай-но, Капітане, бінокля. Може, Келеберду побачу. Ти ж не забув, що нам на літо загадали написати твір на тему “Чим тобі дороге твоє село?” Якесь село видно… Але де триповерхова школа з червоним дахом, де обсерваторія?.. Де висока черешня на нашому подвір’ї? Ні, це, мабуть, не Келеберда…
А вдалині вже прорізувалася широка стрічка Волги, за нею підіймалася довга рудувата гряда Уральських гір, повита сизим туманом, правіше синіло витягнуте Каспійське море.