Чтение онлайн

— Ми маємо право (і саме як марксисти) зробити це?

— Очевидно, маємо, інакше ми не знали б, з ким познайомились, чиї думки здобули честь вислухати.

В чому ж тоді питання? При чому тут формалізм і «примати»? Коли подивитись на справу уважніш, то будемо мати таку картину: в той час, як Хвильовий «дразниться» календарними афоризмами, його супротивники приймають це за чисту монету й собі намагаються форснути «вченими приматами».

. Ані з Ш к л ов с ьк и м ШІ, ані з Якобсоном 102, ані з Кручених 103і т. д. нам не по путі, як не по путі нам і з вульгарними марксистами.

Формалізм ми вважаємо за ідеалістичну течію 104в мистецтві, яка має своє соціальне коріння. Коріння формалізму лежить в буржуазному світогляді. Формалізм як технічний апарат має рацію на існування, і його ми використовуємо. Але ми, закликаючи до формального вдосконалення, ніколи не забуваємо основної мислі, яку подала марксистська естетика:

«Щоби з успіхом іти по слідах Мікеланджело 105, треба вміти мислити й почувати так, як мислив і почував великий флорентієць».

Таку думку висловив Плеханов із приводу художньої виставки в Венеції. Такої думки дотримуємось і ми. І чи не тут «зарито формалістичну собаку»? Бо і справді: що таке ті невдалі спроби, які ми спостерігаємо в сьогоднішніх творах? Що таке це «плужанське» «молоде життя»? Чи не вбога пародія на художній твір і на художника?

' Вся справа не в «асонансах та алітераціях», а знову ж таки в тому, щоб «мислити й почувати» (хоч у мініатюрі) так, як мислив і почував великий флорентієць. Справа в тому, що ми до своїх завдань підходимо кустарно. Тільки той письменник має рацію на існування, який здібний пізнати життя, не тикаючись щохвилинно в свою «платформу». Це не значить, що йому не треба корегувати ідеологію своєї творчості, а це значить, що «по циркуляру» мистецтва утворити не можна. Ніякі «асонації та алітерації», цебто те, що стосується справжнього формалізму, його не врятують, коли він не подивиться на світ вільним поглядом свого класового світогляду. От чому ми й кажемо: вас, 1200 письменників із Хвильовим умісті, які за 8 років революції не дали жодної повісті, жодного роману, глибоко поважаємо. Але покиньмо дурити себе: в атмосфері диких поглядів на мистецтво ми ще 8 років, коли не всі 80, будемо плентатись позаду інших країн.

Такий наш «формалізм» і коли він нічого не має спільного зі справжнім, то в цьому ми зовсім не повинні, бо ми й не називаємо його формалізмом.

Що ж до «опоязівства», то треба сказати це:

— Прийнявши в основу твору ту чи іншу актуальну ідею, не можна не думати і про те, як передати її. Тут нам до певної міри й допомагають формалісти як технічна школа. І коли дехто із сучасних письменників, втішаючись «великими» темами, не звертає уваги на «читабельність» своїх речей, то це теж печальне явище. Він теж не вміє «мислити» так, як згаданий флорентієць*

Всі ці елементарні засади ми подаємо тільки тому, що нас весь час цькують формалізмом. Далебі, навіть ніяково, було писати цей розділ: все так «просто і ясно»... і ніяких тобі «приматів».

Як бачите, наша основна вимога — це уміти думати й почувати. В нашу епоху, великих зворушень, великих дерзаній і великих польотів, ми інакше не мислимо художника. Тому ми й тягнемо його до психологічної Європи, тому ми й закликаємо його вбити в собі віковий епігонізм.

Отже, тільки упереджена людина буде шукати в нашій програмі ідеології формалізму.

НОВИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ ЯК РЕЗЮМЕ

Якась кумушка вже розповіла тов. Щупакові, як ми мислимо новий організаційний шлях:

«Це об’єднання, яке постає під знаком ворожості до організаційної і громадської роботи, прокламовано, як організацію місцевого значення», але воно все-таки «прагне всеукраїнського масштабу».

Отже, по-перше, доводимо до відома голови київського «Плугу», що кумушка., не будучи добре поінформованою в справах харківських пертурбацій, дещо йому перебрехала: ніхто й ніде з «олімпійців» не виставляв такого пункту. По-друге, коли розуміти організаційну і громадську роботу в тих формах, в які вона виливалась у «Гарті» і «Плузі», то Щупак має рацію саме так інформувати суспільство: ми дійсно вороги згаданої роботи. Бо і справді:

— Завдання письменника ширші і глибші за ті, що їх ілюструють «плужанські» вечорниці та ті бухгалтерські засідання, які відбуваються по різних «гарто-плужанських» бюро.

Організаційна і громадська робота письменника лежить, перш за все, в його творах, по-друге,— в профспілці, по-тре-ті,— у живому спілкуванні з масами. Коли письменник вештається серед трьох десятків писарів, яких штучно втягнено в літературу, і які, головне, не відповідають його запросам, то це ще далеко не значить, що він веде громадську роботу. Навпаки, він одриваєтьЄя від неї.

Але коли він із вільної ініціативи так чи інакше втручається в наше громадське життя, то це і є те, чого ми хочемо.

Отже, ми й кажемо: треба покінчити з напівмертвою гурт общиноюяк з антигромадським явищем.

Що ж до «місцевого чи то всеукраїнського масштабу», то ми на це дивимось простіш:

— Буде вже наслідувати «папі». Всі ці літературні всеукраїнські цк зовсім не потрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі.

Отже, «це об'єднання» й «місцевого значення», і «всеукраїнського масштабу». Це цілком залежить од того, як «це об'єднання» буде впливати на суспільство і які твори буде давати: коли його продукцію буде читати все населення України, то значить «це об’єднання всеукраїнського масштабу», коли його творами буде втішатись, припустимо, один Харків, то значить воно «місцевого значення».

Як бачите, справа з «симпатиками» стоїть простіш,

І ще ми доводимо до відома тов. Щупака: в нашому «клубі» об’єднуються за принципом ідеологічним, і хай він не вірить «даме приятной во всех отношениях».

А втім, дозвольте точніш поінформувати про новий організаційний шлях.

Тут ми, власне, думаємо використати ті тези, які пророблено і внесено було від групи «гартованців» на одне із засідань ЦБ «Гарту» і які на цьому ж засіданні і цей же ЦБ був ухвалив.

Отже, ще раз до абетки комунізму: «діалектика є революційний нерв марксизму». Таким чином, ми, щоби не бути «червоними» реакціонерами, мусимо подивитись на всі явища життя крізь призму діалектичного мислення. Коли ми «б'ємося» не за «Гарт» та за «Плуг», а за робітниче-селянське мистецтво, за мистецтво (зосібна й літературу) преходової доби, то давайте подивимось, чи не пережило це мистецтво й ця літера сіура тих організаційних форм, в яких вона існувала и існує до цього часу.

Велика соціальна революція висунула актуальну справу організації таких літугруповань, як «Гарт» і «Плуг», Вони муси-ли відіграти роль не стільки літературного, як революційного чинника: треба було протиставити щось старому цільному буржуазному мистецтву. Отже, оскільки утворення цих угруповань виникло за, так би мовити, «негайним замовленням» молодого класу, який не мав ще своїх художників, як і культурних традицій, остільки всіх «гарто-плужанських» письменників можна було вважати письменниками тільки умовно. Саме цим «умовно» й пояснюється той великий наплив у ці організації, який ми спостерігаємо й до цього часу. «Гарт» і «Плуг» брали на себе роль не стільки конструктивного фактору, скільки деструктивного. На їхню долю випала така історична роль: вони мусили не стільки утворювати мистецтво молодого класу, скільки деморалізувати табір буржуазних митців, витягуючи таким чином маси з-під впливу ідеології старого мистецтва. Словом, ці наші робітничо-селянські угруповання відіграли ту ж саму роль, що її брали на себе лодібні організації за часів як Великої Французької революції, так і в часи Паризької Комуни.

Аналізуючи роботу «Гарту» і «Плугу», після років їхнього існування, треба сказати, що в основному вони цю роботу виконали. Мало того, вони прискорили диференціацію серед так званих «попутників». Нарешті, треба підкреслити останнє і найголовніше на останній момент:

— В колах цих організацій асимілювався і почасти виробився (винні в цьому не «Гарт» і «Плуг», а закони життя) певний кадр уже не умовних, а таки справжніх, хоч і маленьких, будемо казати, письменників.

Але перший етап пройдено. Революція ввійшла в полосу мирного будівництва, в полосу непу. Боротьба не втихає, вона тільки прибрала інших схованих форм. Боротьба на ідеологічному фронті проходить із великою завзятістю. Очевидно, і в художній літературі, як ідеологічній надбудові, не мусить бути спокою та ладу.