Чтение онлайн

Але хто ж цю боротьбу буде провадити в цій тонкій ідеологічній надбудові, яка зветься, мистецтвом? Очевидно, митці й ті, що мають чималий мистецький багаж.

Буржуазна література через своїх свідомих чи позасвідомих агентів подасть для цієї боротьби найкращі свої сили. Робітни-чо-селянське мистецтво мусить те ж саме зробити.

Тут ми і стикаємось із тим кадром не «умовних» письмен» ників, яких ми маємо в «Гарті» і «Плузі».

Але чи здібні вони протиставити себе в мистецтві навалі тій старій і консервативній ідеології, яку сповідує сьогодні непмано-куркуль?

Безперечно, здібні. Але за тієї умови, коли вони будуть до певної міри чітким і викристалізованим ядром.

Виходячи з цільової установки масового охоплення, «Гарт» і «Плуг» втягли до себе широкий загал, який, виправдавши свого часу свою масовість, поступово, вбираючи нові неофор-млені сили, створив затичку до оформлення мистецьких ідеологічно чітких одиниць, Таким чином, в наші дні ці організації не тільки поволі перетворилися в культурницькі, але й загрожують зробити зі свого письменницького ядра ідеологічно-мистецький кисіль, невиразну, аморфну «масу». Саме виходячи з марксистської формули: «буттям визначається свідомість».

Навіть один цей факт уже ясно говорить за те, що робітничо-селянська література мусить шукати нового організаційного шляху.

Але візьмемо далі:

— «Гарт» і «Плуг», захопившись внутрішньою організаційною боротьбою, інакше кажучи — ідеологічною, бо організаційна боротьба виникає тоді, коли є якась ідеологічна не-в’язка — весь час гальмували нормальний розвиток творчості своїх письменників і «саме тому, що була страшенна не ясність: чому «Плуг», який не будучи есері в ською організацією, «використовуючи тільки селянські образи», мусить вести організаційну, себто ідеологічну боротьбу з «Гартом»,

Як бачите, друга наша теза являється по суті висновком із першої. Дальші тези теж виходять із неї, бо стержнем питання все-таки залишається масовість чи то масовізм. Треба мати багато волі, щоб опорожнити той горщик, в якому розташувалась «гарто-плужанська» каша понепівської виробки. Ми не беремо на себе сміливості виконати всю роботу, але частину тез ще подамо:

^— Установка на так звану «комсомольську», «жіночу», «дитячу» та іншу літературу, що її практикували ці організації, ще раз підкреслює, що ми маємо справу з культурно-освітніми організаціями, бо з мистецького погляду, з погляду тих завдань, які стоять перед нами, це абсолютно не витримує критики. Робітничо-селянська література єдина і для робітників, і для селян без розподілу на партійність та пол. «Гарт» і «Плуг», наче «тощі фараонові корови», втягли до себе й письменників, і художників, і композиторів (утворюючи відповідні сектори та секції, словом, нова головполітосвіта). Але дали вони їм що-небудь? Ні! Одержати від них що-небудь? Теж ні, бо... каша, бо композитор, припустимо, не маючи потрібного йому оточення, губив свою кваліфікацію і, головне, думав не про свої композиції, а про те, що йому сказати на бухгалтерському засіданні.

— Широке втягування та прийом у свої лави нових членів (— Чи до вас у «Плуг» можна записатись? — А ви відкіля? —

Та от із Микитівки, хлібороб»— Чому ж, будь ласка, подайте заяву!) довело, врешті, до того, що більшість, одержавши членські квитки, вважали себе за цілком закінчених письменників. Це розвивало чванство, політиканство, ледарство.

— Так звана масова громадська робота полягала в улаштуванні вечірок, гастролей, нальотів на ті чи інші клуби і призвела, нарешті, до замкнутої гуртківщини (харківські «Плуг» і «Гарт»),

Отже, ми вважаємо за доцільне в інтересах розвитку мистецтва, а, зокрема, і літератури на Україні створення таких форм мистецько-літературних організацій, що сприяли ’ б:

— Концентрації творчих одиниць (критики, критики-пуб-ліцисти, літератори-художники), які б, з одного боку, могли б задовольнити підвищені вимоги робітничо-селянських мас, з другого — здібні б були протиставити старій ідеології в мистецтві новий світогляд молодого класу чітким і виразним ШерегОМо

За молодих художників із робітничо-селянської маси боятись в умовах пролетарської державності нічого. Виявлення молодих сил, наперекір «Гарту» і «Плугу», переводиться життям коло журналів, газет та інших видань. Для молодих сил є широкий простір.

Вважаючи організаційну боротьбу між «Гартом» і «Плугом» за недоцільну, ми в той же час стверджуємо: молоде мистецтво може вигартуватись тільки в процесі баталій по художніх установках (грунтуючись, звичайно, на єдиній пролетарській ідеології).

Отже, на новому організаційному шляху не тільки зійдуться різні школи й напрямки, але туди прийдуть і молоді сили через індивідуальні зв’язки.

— Глибоко поважаючи товаришів робсількорів, надаючи їхній роботі значення більше, ніж тій, що ми хочемо провадити, ми в той лее час говоримо:

— Практика масового втягування робсількорів до «Гарту» і «Плугу» псувала і псує піонерів культурної революції, збивала і збиває багатьох із них із пантелику, відхиляла й відхиляє їх від справжнього розуміння робсількорівських завдань.

Словом, однині наше одне із чергових гасел не «дайош кількість — хто більш», а «дайош якість». Треба відтворити знищений художній критерій.

Таким чином, вй бачите, що перед нами стоять такі завдання, які ані «Гарт», ані «Плуг» в умовах нашої дійсності й у старих організаційних формах не можуть на себе взяти. Виконавши свою історично-позитивну роль, вони з колишньою своєю установкою стали негативним явищем. Отже, їм залишається тільки одне:

Оголосити себе спілками гуртків мистецької самоосвіти. Це єдиний для них вихід, коли вони хочуть жити. Тільки в цьому разі їхня дорожка може зійтися з новим організаційним шляхом.

Такі наші основні думки. Нова організація і буде базуватись на них. В це нове революційне угрупування мусять увійти письменники як «Плугу», так і «Гарту». Ми пролетарську літературу в вузькому розумінні цього слова (цебто ту літературу, яка свідомо бере в основу свого змісту постулати компартії) розуміємо, як ідеологічно-художній авангард літератури переходової доби. Отже, ми не мислимо, щоб у нашій організації не було письменників із незаможницько-середняцьких кіл, тих, що приймають пролетарську ідеологію, але «використовують селянські образи». Таким чином, ми й на цьому ставимо крапку: ми не хворіємо на «лівизну».

Але що ж знаменує собою цей новий організаційний шлях?

Не що інше, як перенесення нашої мистецької роботи в інший план. Цього вимагає життя, цього вимагає маса,— саме той клас, якому ми хочемо служити. Життя нас не чекає

і, головне, не чекає нас та ідеологія, яка зі столипінських отрубів. Отже, поспішаймо до інституту марксизму. Покиньмо безграмотно «критикувати» Зерова. Навчимось серйозно підходити до явищ нашої складної дійсності.

Кінчаючи свою статтю, ми не можемо ще раз не попрохати пробачення в тих товаришів і друзів, себелюбство яких ми зачепили в своїх розділах. Цим ми не збираємось одхи-ляти удару супротивника: ми з радістю зустрінемо його. Ми хочемо сказати тільки, що в наше завдання входило потривожити те мертве болото, куди встряли й «добрі, хороші» люди. (Висушувати ж це багно доведеться багато й багато років.) Наші прекрасні супротивники, не взявши на облік складної ситуації, полізли в мистецтво з великими претензіями, але зі слабеньким мистецько-марксистським багажем. Отже, в їхніх інтересах:

— Раніш, ніж відповідати нам, хай вони трохи ознайомляться як з, українським, так і зі світовим культурним надбанням: єсть дуже багато гарних джерел. Коли треба буде, справку ми можемо дати.

Але чи значить це, що ми, дійсно, «зариваємось», що страждаємо на манію величія? — «Боже упаси»: всі ми вважаємо себе за середніх осіб (в тому числі і Хвильовий! Чуєте? Навіть цей невизнаний «геній» Хвильовий!). Але що ж поробиш, коли нам доводиться стискатись із такою азіатчиною.

Отже, ми тоді покинемо бити в тривогу, коли побачимо, що на зміну нам прийшли вдумливі люди.